Через деякий час гості пішли, сказавши, що вранці їм треба рано їхати. Купець провів їх до самих воріт, а потім, перевіривши своє господарство, пішов спати.
Та скільки він не крутився, заснути не зміг, щось тривожило його. Нарешті він не витримав і встав із ліжка. Запалив свічку та, сівши до столу дістав клаптик паперу, і перо з чорнильницею. Написавши кілька слів, Лисюк згорнув папір у хустинку і вийшов на двір.
Пройшовши до собак, він позвав чорного пса.
– Барт! Іди до мене.
Пес підбіг до купця. Той схилився над ним і зав'язав червону хустину із папером до його ошийника. Потім повів собаку до дверей у загорожі і, гукнувши вартовим, що це він, відчинив їх.
– Барт! Шукай Дартаза! Вперед! Біжи до дому!
Пес радісно гавкнув і чорною тінню промайнув в ночі. Лисюк полегшено зітхнув і зачинив двері на запори.
Піднявшись до своєї спальні купець знову ліг у ліжко. Заснув він напрочуд швидко і без сновидінь.
***
Загін, під проводом Ярослава, вийшов до хатини Дартаза наступного дня по обіді. Хоч знову вночі мрячив невеликий дощик, шлях був досить легкий, болота за кілька посушливих місяців наполовину обміліли і їм не довелось місити багнюку. Та все ж вони втомились, особливо дівчата, і дійшовши до лісової хатинки, одразу завалились відпочивати. Під вечір потрохи хмарини розвіялись і навіть сонечко почало частіше визирати із-за них. Змивши бруд у лісового джерельця, вони перевдяглись і, розпаливши багаття, почали готувати вечерю. У гнома залишилось досить припасів, була ще і прокопчена ведмежатина. Поки Дарина з Ізаною порались біля вечері, а їм допомагав Ярослав, Прокл та Роман пройшлись навкруги, досліджуючи місцевість. Мальфар же в хатині розклав своє магічне знаряддя і щось там чаклував.
Закінчували вечеряти вони вже при зоряному небі, хмарини розійшлись, а невеликий вітерець зовсім стих. Вперше за останній тиждень мандрівники поїли досхочу, вони від ситості отяжіли і почали потрохи куняти, доки Мальфар не розігнав всіх відпочивати. Дівчата лягли спати у хатині, а чоловіки примостились на подвір'ї. Заснули вони швидко і проспали непробудним сном до самого ранку, навіть ніхто і не вартував, тільки маг розсипав навкруги якийсь порошок, сказавши, що це відгонить диких звірів.
Наступний день вони провели у підготовці до походу на озеро, в яке впав Ярослав, і в розмовах. Роман турбувався, щоб хлопець встиг повернути йому кинджал, якщо відкриється брама до його світу. Прокл з Ізаною остаточно вирішили відправитись із Ярославом, а Мальфар поки не вирішив, що йому робити. Хлопець же весь день вмовляв Дарину вирушити з ним, описуючи принади свого світу, та молода дівчина лише ніяково всміхалась.
– Ну що тобі тут робити? – гарячкував Ярослав. – Рідних не залишилось, а чого чекати від братів не відомо, ти ж сама казала, що Ізяслав хоче на тобі оженитись. Подивишся на мій світ, я думаю він тобі сподобається.
– Не знаю, Ярослав, – відповідала дівчина, – а якщо ні, що тоді робити, не хочу жалкувати.
– Дарино, ти пожалкуєш, якщо залишишся.
– Можливо. Але це мій рідний світ, я тут народилась, а брат Володимир завжди до мене добре ставився, та і Мальфар допоможе. Магістр Роман обіцяє забрати мене до Венедії або до Цареграду.
– Ярослав, – втрутився у суперечку маг, – мені здається ти дещо зарано увірився у своє повернення. Трішки охолонь, невідомо, що у нас вийде. Прийдемо на місце і там побачимо, можливо вирішиться все само собою.
– Вірно, – серйозно промовив Роман. – Все в руках Єдиного і він веде нас по життю, даючи всім можливість проявити себе. Якщо ти тут з'явився, то на це була його воля і ми не відаємо, як повернеться далі наша доля.
Та Ярослав лише махнув рукою і відійшов до Прокла, подивитись, як той гострив свої кидальні ножі, крадій завжди готуватися до всього дуже ретельно. Прийнявши рішення відправитись до іншого світу, Прокл заспокоївся, а розповівши свою історію життя, він нарешті зняв тягар з душі і в них з Ізаною виникло деяке взаєморозуміння. Всі інші відносились до нього спокійно, начебто нічого і не сталося. Лише Мальфар, на одинці, передав йому з десяток дорогоцінних діамантів, які крадій сховав в своєму поясі.
Почувся гавкіт. Всі насторожено підвели голови. На галявину вискочив здоровенний чорний пес і лаючи підбіг до них.
– Барт! – зраділо крикнув Ярослав і тут же пес опинився в його обіймах.
– Доброго дня, – пролунав голос Дартаза, який вийшов із-за дерев до них.
– О! Дартаз, а ми не чекали тебе так рано, не встигли і вечерю приготувати, – посміхнулась Дарина гному.
Та поглянувши на його заклопотане обличчя зігнала посмішку.
– Якісь неприємності?
– Так, – відповів той і, скинувши торбину з плечей, протягнув клаптик паперу Мальфару.
Маг прочитав і спохмурнів. Всі, окрім Ярослава, що бавився із собакою, занепокоєно поглянули на нього.
– Що це означає?
– Пес догнав мене сьогодні вранці, цей лист від Лисюка, схоже за нами погоня.
– Щось трапилось? – нарешті помітив стурбовані обличчя своїх супутників Ярослав.
– Візьми, – протягнув йому лист маг.
– Не розумію, – покрутив клаптик паперу хлопець. – Тут щось написано та я не знаю, як прочитати.
– Цей лист написав Лисюк, він послав з ним Барта, – сказав гном.
– І що там?
– До Боброва прибула сотня дружинників і волхви із братства Ведмедя, розпитували дорогу сюди. Треба чекати гостей.
– Коли? – затривожився Ярослав.
– Думаю, завтра вранці, – потріпав задумливо бороду Дартаз.
– Що будемо робити? – подав голос Прокл.
– Вийти звідси ми не зможемо, – знову відповів гном, – нарвемося прямо на них. Можемо лише спробувати пройти болотами, весна була засушлива, маємо якийсь шанс.
– А як же я? – розгублено запитав Ярослав.
– Ми будемо проходити біля озера, але часу буде обмаль.
– Спробуємо завтра вранці, – трішки подумавши, промовив маг. – Не вийде, то прийдемо іншим разом.
– Це вони прийшли по мене, – сумно сказала Дарина. – Я піду їм назустріч і вони покинуть вас.
– Не мели дурниць, – роздратовано відказав їй гном. – Нікуди ти не підеш, а вони нас так просто не полишать, треба всім пробиратись до Новограда.
– Давайте швидко збиратись, – вирішив Мальфар. – Дартаз, проведеш нас до озера, а вранці, Ярославе, ми спробуємо тебе переправити з бажаючими до твого світу.
– Тільки я, хлопче, залишусь тут, – гном підійшов до Ярослава. – потрібно вивести всіх із болота.
– Розумію, – похнюпився той, він зрозумів що шансів на повернення у нього дуже мало, навряд чи можливо зробити це поспіхом.
Вони швиденько зібрались і вирушили до озера, до якого йти було майже півдня, хоча Ярослав першого разу блукав цим лісом майже дві доби. Попереду йшов Дартаз із собакою, за ним Мальфар, спираючись на посох Мухамтина, потім Ярослав і Дарина, а замикали Прокл з Ізаною. Крадій напрочуд спокійно поставився до звістки, що він, скоріше за все, не зможе попасти до світу Ярослава, гірко лише посміхнувшись – недаремно його звуть Проклятим. Ізана мовчки йшла за ним і тільки напружено морщила свій лобик, думаючи про щось. Озброїлись вони досить добре, на сімох у них було три луки і всі мали мечі та кинджали. Дартаз із Романом тягнули на собі ще по щиту, інші не захотіли і так були добряче навантажені.
Вже майже стемніло, коли вони дістались озера. Попадавши на його берегу, мандрівники позбулись свого вантажу і трохи відпочили. Ярослав підійшов до самої води і пильно вглядівся в озерну гладь. Біля нього стала Дарина, мовчки поклавши свою руку йому на плече. Озеро наполовину обміліло і посередині темніла із води верхівка якогось острівця. Небо знову почало хмаритись, закриваючи перші зорі і Місяць з Праною, що почав підніматися над обрієм.
– Ти сумуватимеш, якщо не повернешся до своєї домівки? – запитала дівчина.
– Так, – промовив Ярослав. – Напевно. Хоча дідуся із бабусею вже немає, а мати живе у великому місті своїм життям. Та я звик до свого світу. Повір, не зважаючи ні на що, там багато прекрасного...
– Щось побачив? – запитав Мальфар, підійшовши до них.
– Так. Здається, якась скеля видніється посередині, раніше її не було видно, – відповів хлопець.
– Зранку краще роздивимось. А що твій кинджал?
Ярослав витягнув його із піхов. По лезу Кинджала Пророків пробігали ледь видимі голубуваті іскорки.
– Начебто реагує.
– Добре, як що так. Я поки нічого не відчуваю, лише залишок якоїсь древньої магії, ось там, – маг махнув посохом в напрямку камінних руїн.
– Ходіть сюди, – покликав їх гном до розпаленого ним багаття під старим дубом, до якого Прокл підносив великий оберемок хмизу.
Вони підійшли і присіли до нього. Ізана вже набрала води в казанчик і повісила його на кілку над полум'ям.
– Що будемо робити? – поцікавився Дартаз, дістаючи із торбини провізію, він вже дуже зголоднів.
– Ярослав помітив скелю посередині озера, вранці краще роздивимося, а там щось вирішимо, – відповів маг. – Як ти вважаєш, скільки ми ще маємо часу?
– Думаю, що вранці вони лише доберуться до хатини.