І вони багато грошей коштують.
– Тоді все гаразд, в мене достатньо цих камінців. Є лише одна невирішена річ, як відкрити браму до твого світу.
– Ну, кинджал у нас є, – нерішуче сказав Ярослав.
– Боюсь, цього замало, – похитав головою Мальфар. – Я весь час думав про те, як тебе перенесло до нас і прийшов до думки, що головне це ті камінці, що ти тримав в руці, а кинджал це ключ, який лише дає дозвіл на переміщення до інших світів. Наскільки я пам'ятаю, ти тримаючи в руках ці камінці думав про свого діда і цим спричинив своє перенесення до нашого світу, де народився твій дід. А кинджал просто дав тобі дозвіл.
– Ви хочете сказати, що цей кинджал являється паролем для відкриття воріт в інші світи, а самі ворота це ці зелені камінці? – не зрозумів хлопець.
– Почекай, я зараз спробую пояснити свою думку, – сказав Мальфар. – У Всесвіті є речовина чи якась субстанція, що його зв'язує воєдино. Ця речовина, якимось чином концентрується у цих камінцях, які можуть бути і зовсім маленькі, і досить великі, з яких, можливо, будують навіть храми. Ти якось зумів наладити з нею контакт і вона прийняла тебе, бо цей Кинджал Пророків давав тобі на це право, а потім, слідуючи твоєму бажанню, перемістила до світу твого діда. Таким чином в тебе є якась сила, що дозволяє відкривати ворота до інших світів.
– Щось раніше я нічого такого не відчував, – заперечив Ярослав.
– Просто випадок. Та щоб перевірити це, нам потрібно знайти ці двері до інших світів.
– А де ж ми знайдемо такі камені? – спитав хлопець.
– Не знаю. Можливо вони в тих руїнах про які розповів Дартаз.
Тут заворушився Роман на своєму ложі із гілок, а всі думали, що він вже заснув, підвівся і сів.
– Може оцей камінець, – простягнув він шнурок з яскраво сяючим каменем магу.
– Подивись, Ярослав, – сказав Мальфар і передав камінець хлопцеві.
– Щось він не дуже схожий, – роздивляючись блискучий, сяючий зеленим світлом камінець, промовив той. – Він більше схожий на кристал, а ті були звичайні, ні чим непримітні камінці.
– А де ти його взяв? – запитав у магістра маг.
– Мені його дав Болеслав, а йому він дістався від діда. Скажу вам, що він реагує на кинджал, бо раніше він зовсім не так яскраво світився, – відповів Роман.
– А можна я подивлюсь? – попрохала Дарина і, отримавши камінець, присунулась ближче до полум'я. Роздивившись, сказала.
– Ярослав, дай мені свій кинджал.
Хлопець витягнув із піхов кинджал і віддав його дівчині. Дарина дістала свій ніж і сковирнула червону зірку на рукоятці. Потім розрізала шнурок і вставила камінець у рукоятку, нанизавши на голку. Щось легенько клацнуло і камінь, ставши на місце, припинив світитись.
– О це так! Ти молодець, Дарино! – захоплено вигукнув гном.
Дівчина простягнула кинджал Мальфару, той обережно взяв його, подивився на рукоять.
– Я і не підозрював про наявність такого отвору. Тримай, Ярославе, це дає нам більше надії на те, що справді ми зможемо повернути тебе до твого світу.
– А для чого він там? – запитав хлопець, вставляючи зірку в рукоять.
– На жаль, поки сказати не можу, – відповів Мальфар.
– Можливо він посилює дію кинджала, – висловив припущення Роман.
– Може бути і таке. Спасибі тобі, магістр, що ти дав нам цей камінець. Розумію, тобі не просто було це зробити, – звернуся до Романа маг.
– Так, – погодився той і додав. – Особливо після того, як ти забрав піхви.
– Ти зробив це заради мене? – тихо запитав його Прокл.
– Почасти, – сказав магістр.
– Ну як, Прокл, відправимося до мого світу? – спитав, трохи повеселівши, Ярослав.
– Відправимось, – ледь посміхнувшись, відповів той.
– Так, без мене ви нікуди не відправитесь – я теж з вами, – рішуче сказала Ізана.
– Ярослав, і я з тобою, хочу переконатись на власні очі, що ти не збрехав розповідаючи про тамтешні дива, – пробасив Дартаз.
– А може ми всі відправимося до мого світу? – з надією поглянувши на Дарину спитав хлопець.
– Зажди, Ярослав, не квапся, прийдемо на місце і там будемо вирішувати, що нам робити далі, – сказав Мальфар, який теж подумував про цю можливість. – А зараз давайте відпочинемо, бо завтра буде важкий день.
Всі погодились і розмістились навколо багаття. Маг із магістром лягли поруч і про щось тихенько перемовлялись між собою, та невдовзі заснули. Дарина калачиком вляглася біля Ярослава і відразу заснула, а хлопець не міг ще довго заснути, мріючи про повернення із дівчиною до рідної домівки. Один лише Прокл відійшов подалі і сів, обпершись об дерево, була його черга вартувати. Через деякий час до нього приєдналась Ізана і вони проговорили майже до світанку, навіть забули розбудити Дартаза. Та той сам прокинувся, але не став їм заважати розмовляти, а просто лежав з відкритими очима, думаючи про своє.
***
Маленький загін відразу після сніданку вирушив у дорогу. Погода трохи налагодилася, незважаючи на низькі хмари над лісом, дощик перестав мрячити. В середині дня вони під'їхали до повороту на Дартазову хатинку. Гном зупинив кінний загін біля поваленої берези.
– Ярослав, – сказав він, – ти відведеш всіх до моєї домівки, а я поїду до Боброва, як ми і домовились. Там залишу коней і візьму деякі припаси, а потім вернуся. Сподіваюсь, ти зможеш їх провести, пам'ятай, що болото треба обходити зліва і після поваленого трухлявого дерева повернути праворуч. Дощів довго не було, так що пройдете не замочивши ніг. Чекайте мене через два дні, ближче до вечора.
– Як же ти так швидко? – поцікавився хлопець.
– Вертатись буду навпростець через яр, це уполовину коротший шлях, хоч набагато важчий, з конями там не пройти. Мальфар, будь ласка, дочекайтесь на мене і нічого не починайте.
– Добре, Дартаз, не хвилюйся, ми почекаємо тебе, – посміхнувся йому маг.
Через деякий час, гном скакав із їх кіньми на прив'язі до Боброва, а його супутники, навантажені чималими торбинами, потягнулись вслід за Ярославом до хатини на острівці серед боліт.
41
Лисюк зрадів, побачивши прибулого до нього пізно вечором Дартаза, він наказав своїм робітникам розмістити його коней в стайні, а сам запросив гнома до терему. Після щільної вечері, Дартаз розповів про останні події в Кийграді, смерть Ярополка і прихід на великокняжий престол його брата Ізяслава. Лисюк відказав, що йому все рівно хто сидить на престолі, лише б той навів лад у державі і приструнив цю кляту татарву. Вони ще трохи побалакали, а потім гном завалився спати.
Дартаз прокинувся рано вранці і першим ділом провідав свого пса Барта. Той йому дуже зрадів і обслинив йому всю бороду. Гном попестив його і зітхнувши, сказав, що той залишається у Лисюка. Пес наче зрозумів його і жалібно заскиглив, просячись з ним та Дартаз тільки поплескав його по загривку і пішов до терему. Швидко зібравшись, він трохи перекусив і попрощався із Лисюком. Потім закинув на спину добрячу торбину і вийшов за ворота. Барт же залишився сумувати у загорожі.
Лисюк був весь день заклопотаний своїми справами, готувався до нової поїздки у Кийград, у смутні часи завжди була нагода непогано заробити. Під самий вечір йому повідомили, що приїхала сотня дружинників із Кийграда, котра розташувалась в поселенні. І справді, через годину до нього завітав сотник із двома дружинниками і старий волхв із братства Ведмедя. Сотника звали Курій, а волхва – Опанас. Лисюк запросив їх на вечерю, вони охоче погодились. За вечерею він розпитував гостей про останні події в столиці.
– Бачу вам вже відомо, що Великим князем став Ізяслав, – пригладив пишні вуси сотник і поставив спорожнілий келих.
– Чутки швидко розходяться по русинській землі, – посміхнувся купець.
– А це часом не гном вам все розповів? – запитав Опанас.
– Так, він зовсім недавно повернувся із Кийграда, – відповів Лисюк, наливаючи їм вина.
– І що він там робив?
– О, це дуже цікава історія, – сказав купець і відпивши вино із келиха, розповів про напад татарви, про те як вони відбились, трохи прикрашаючи події і підкреслюючи свою хоробрість.
– Виходить, що воєвода Добриня загинув, а цей гном зі своїм братом супроводжували княжну Дарину до Кийграда? – перепитав Курій.
– Вірно, вони відплили човном до столиці.
– Дивно, але ми про це нічого не чули і ніхто не бачив княжну в місті, – промовив сотник. – Було б непогано розпитати детальніше про це цього гнома. До речі де він живе? Кажеш на якомусь болоті?
– Так. Якщо їхати лісовою дорогою, то треба звернути біля поваленої берези, а там вздовж болота вийти до невеликого лісового острівка серед озер і боліт, – відповів Лисюк.
Сотник і волхв значуще перезирнулись. Купець раптом відчув, як його серце тривожно бренькнуло. Він подумки вилаявся, гном прохав не розповідати про його хатину, а він водночас все вибовтав. Опанас почав більш настирно розпитувати про Дартаза – хто він і звідки тут з'явився. Лисюку під його пронизливим поглядом, стало трішки моторошно, не змігши збрехати, він розповів все, що знав.