Чи не так Ярослав?
– Схоже, що так, – хитнув головою юнак.
– Ось бачите і я тепер маю надію, що у нашому світі відбудеться теж саме, на зміну магії прийде наука. До речі, магістр, поява П'ятнадцяти Пророків зовсім не випадкова, вони дали новий поштовх розвитку, скажімо так, нашої цивілізації. Всім же відомо, що Пророки не користувались магією, скоріше за все це була наука, про яку так чудово розповів нам наш юний друг.
– Про це ж саме віруючі в Єдиного Творця давно твердять, – сказав Роман.
– Скажіть, Мальфар, а маги теж вірять у Єдиного бога? – запитав Ярослав.
– Що значить теж, – весело обурився маг. – Та нам про це давно відомо, ще до появи Пророків, недаремно багато магів допомагали їм. Тільки тепер мені стало зрозумілим, що вони напівсвідомо зрозуміли про новий етап розвитку людства.
Він замовк, а потім підморгнув магістру.
– Був час, коли і я став магістром ордену Зірки, зробивши багато корисного для нього. Недаремно тодішнє моє ім'я записано золотими скрижалями в історії ордену.
– Це могло бути, – відповів на запитальний погляд Ярослава Роман. – Свого часу маги багато зробили для становлення нашого ордену. Та зараз їх серед нас майже не залишилось.
– Зовсім не залишилось, я маю на увазі справжніх магів, – підняв вказівний палець Мальфар.
– А хто це справжні маги? – поцікавився хлопець.
– Це ті в роду яких одні лише маги і живуть вони сотні, а то тисячі років. На жаль, діти в них народжуються дуже рідко.
– А чому?
– Не знаю, можливо це плата за магічну силу. Хоча багато тисяч років тому було інакше та після появи на небі Прани все змінилось.
– А ви справжній маг?
– Так.
– І батько ваш живий?
– Можливо, – спохмурнів Мальфар. – Та не будемо про це.
– Перепрошую, – зніяковів Ярослав.
– Ладно, – махнув рукою маг. – Може тебе щось інше цікавить?
– Не знаю навіть... розкажіть тоді про Творця, – попрохав хлопець.
– В наших дуже древніх книгах сказано, що давним-давно, коли не було ні простору, ні часу, з'явилось щось чи хтось. Скільки часу минуло невідомо та несподівано воно вирішило творити. Так з'явився Творець. Він став плодом чи можливо яйцем і за мить з нього виросло дерево Всесвіту. Схоже на о той молодий розлогий дуб.
Мальфар вказав пальцем на дерево попереду їх.
– Дерево Всесвіту росло, збільшувалося, в ньому з'явились зірки з планетами і багато чого іншого. Творець створив собі Безсмертних помічників і наділив їх великою силою, а з їх допомогою населив Всесвіт величезною кількістю різноманітних живих створінь. Та цього йому здалося замало і він вирішив сам пересилитись у створений їм Всесвіт. Для цього він створив людину, в яку вселив свій дух і люди стали його очима в цих світах. А світів у Всесвіті безліч і він поступово розчинився в людях. Його Безсмертні помічники побачили, що Творець покинув їх і став жити мільйонами життів, розлетілись по різним світам, стаючи там місцевими божками. Вони почали сперечатись між собою і навіть воювати, хотіли щоб якнайбільше людей, а значить і дух творця поклонялися їм, тоді Безсмертні становились сильнішими і могли хизуватись один перед одним.
– Тут ми дещо незгодні, – не стримався магістр. – Єдиний бог не розчинився в людях, а як би заснув і скрізь сон спостерігає за нами, чекаючи на пробудження. Творець прокинеться, коли люди увірують в нього, тоді відбудеться Справедливий Суд Божий і кожна людина отримує по своїм діянням.
– А як же мертві, вони теж пробудяться? – поцікавився Ярослав.
– Що значить мертві? Людина не вмирає, просто її душа переноситься до іншого світу і відроджується в іншій людині. Якщо людина жила праведно, вона знову відроджується в доброму і світлому світі, а якщо ні, то це буде світ пітьми і страждань, де треба очистити свою душу від бруду.
– І скільки це триватиме?
– Для нас можливо безкінечно довго, а для Єдиного бога – одна мить, – відповів Роман.
– Тоді, як же я зміг потрапити сюди? – запитав хлопець.
– А що тут дивного? – втрутився Мальфар. – Просто наші світи виросли із однієї гілки Всесвіту і, скоріше за все, роз'єднались зовсім недавно. Щось колихнуло їх, вони зблизились і ти перенісся до цього світу. Це як комаха, котра несподівано з однієї гілки звалилась і впала на іншу, пройшло майже миттєво.
– Виходить люди можуть подорожувати світами?
– Безсмертні створили Брами Світів, де це можна зробити. Вони і самі так подорожують і переносять цілі народи, які поклоняються їм, – сказав маг.
– Якщо люди в усьому світі увірують щиро у Єдиного бога, то Безсмертним дорога буде закрита до них і почнеться Золотий вік людства, – вставив Роман. – Тому ми і проповідуємо нашу віру, але не можна насильно заставити людей повірити, треба щоб вони самі прийшли до віри в Єдиного.
– А ці Безсмертні вони перешкоджають цьому?
– Дехто перешкоджає. Та вони не можуть діяти відкрито, а тільки через інших людей. Якщо вони переходять в тіло людини, то стають смертні, тому роблять це вони рідко, здебільше спокушають людину різними благами або наділяють якимось властивостями, щоб вони могли проповідувати їх.
– Дивно, у моєму світі багато релігій, хоча майже всі вірять в одного бога і лише поклоняються йому по-різному, – промовив задумливо Ярослав.
– Коли ці релігії об'єднаються, тоді і наступить для вас Золотий вік, – сказав повчально магістр. – Теж саме і у нас.
– Ці релігії говорять про рай для праведників, який на небі і пекло для грішників, що під землею. Можливо це якісь світи?
– Можливо, – зітнув плечима Роман.
– Дехто із великих магів стверджував, що дерево Всесвіту росте в двох напрямках, одне тягнеться до світла, а інше до пітьми. Так що все може бути, хоча особисто я думаю, що це дурниця, – проговорив Мальфар і додав. – Будемо сподіватись, що нам вдасться відправити тебе назад, до твого світу, та зробити це буде дуже важко.
Ярослав замислився над перипетіями своєї долі. Його супутникам теж перехотілось розмовляти і вони мовчки їхали далі, думаючи про своє.
Ізана розповідала щось смішне Дарині і та весело сміялась. Гном нахилився до Прокла і сказав кілька слів, той кивнув головою. Видно поступово в них зав'язались дружні стосунки, можна навіть сказати, що вони чимось були схожі між собою, такі ж одинаки. Раптом Дартаз притримав свого коня і підняв руку. Всі насторожились і зупинились. Із лісу назустріч їм вийшли троє озброєних людей і перекрили дорогу.
– Стійте, – наказав один із них, сивоусий воїн. – Хто ви і куди їдете?
– А сам ти хто такий щоб нас запитувати? – похмуро відгризнувся гном.
– Спокійно, – промовив сивоусий, – на вас націлені стріли так що відповідайте ввічливо.
Ярослав закрутив головою, пробуючи побачити у лісових хащах лучників, але нікого не було видно. Мальфар трішки виїхав вперед і сказав.
– Я купець і по своїм справам їду до Новограду. Не знаю хто ви, та ви не схожі на розбійників.
– Ми не розбійники, а дружинники князя Ярополка і теж направляємося до Новограда. Нам потрібні ваші коні.
– Нам вони теж потрібні, – спокійно сказав Прокл, дивлячись в очі сивоусому.
– Ви зможете купити їх собі у селищі, верст десять звідси. Грабувати вас ми не будемо.
– А що ж ви самі не купите? – запитав маг.
– Там дружинники Ізяслава, цього братовбивця. Так що злізайте з коней і без дурниць, – погрозливо наказав воїн.
– Здається мені, що у вас там засів лише один лучник і ви хочете взяти нас на переляк, – насмішкувато сказав Мальфар.
Сивоусий зло примружив очі і відповів.
– Досить і однієї стріли для твоєї дочки. Так що накажи своїм воїнам злізти з коней.
– На жаль нам самим потрібні ці коні, – похитав головою маг.
Ярослав нарешті здогадався і трохи підвівши голову, побачив на високому старому дубі, що навис над дорогою, лучника. Той цілився прямо в Дарину. Хлопець напружився і почав потихеньку тягнутись до кинджала на поясі. Тут Дарина промовила до нападників.
– Я – дочка князя Святослава і сестра Ярополка, Дарина. Ми теж тікаємо від Ізяслава так що нам дуже необхідні ці коні.
– Не знаю, чи ти правду кажеш, панночка, але нам потрібні лише коні. Не бійтесь ми не заподіємо вам зле, якщо віддасте коней.
В цю мить Прокл розпрямився і кинув із двох рук маленькі ножі, які полетіли до крони дуба. Почувся зойк і на землю впали два чоловіка. Гном миттєво сплигнув з коня і підскочив до сивоусого. Той вихопив меч і схрестив його із сокирою Дартаза. Знову змах обох рук Прокла і два товариша сивоусого впали із ножами в горлі. Роман вихопив меч і поскакав на підмогу гному, та не встиг. Дартаз вибив меч у противника і розкроїв йому голову так, що дві половинки його шолома покотились по траві. Ярослав тільки встиг витягнути кинджал, коли все скінчилося.