Дартаз охоронник, гномів часто наймають для цієї справи, а Ізана просто служниця. Зрозуміло?
– Так, – за всіх відповів Роман, пробуючи глибше натягнути на голову тюрбан.
– Розмовляти буду я, бо хазарську мову добре знаю, а вам краще мовчати.
Вони стали чекати. Майша зніс кілька валіз Мальфара і поставив біля дверей. Сам же знову пішов на кухню, приготувати щось свіженьке в дорогу. Пройшла година, а Тобіас не з'являвся, всі потрохи почали нервувати. Дарина шепталась з Ізаною, Прокл спокійно сидів, лише Ярослав із Романом часто вставали і ходили по кімнаті. Мальфар, тримаючи в руці покритий різьбою посох, щось уважно розглядував на ньому.
– Може щось трапилось, – не втерпів гном. – Давайте пройдемо до ріки, там ми залишили човен.
– Ні, почекаємо, – сказав маг.
Їм довелося просидіти ще години дві, доки не пролунав стукіт у двері. Маг сам відчинив Тобіасу. Латинянин зайшов до кімнати і посміхнувся, побачивши напружені погляди.
– Все гаразд. Десь за годину під'їдуть десяток дружинників Туровця. Вони приведуть коней для вас і відведуть до південних брам, там ви приєднаєтесь до сотні із тисячі Туровця та виїдете з міста.
– А куди вони направляються? – запитав магістр.
– Вони їдуть до застави на південних рубежах, змінити там сторожу.
– Нам же треба на північ, – нахмурився Мальфар.
– Ви трохи проїдете з ними, а потім з десятком дружинників об'їдете Кийград і виїдете до маленького містечка Жорстін. Звідти ви можете поїхати куди завгодно.
– Зрозуміло.
– Скажіть, маг Мальфар, ви допоможете мені повернутись додому? – запитав трохи хвилюючись Ярослав.
– Спробую, – відповів маг. – Та Кинджал Пророків тобі, можливо, прийдеться залишити.
– А як же без нього у вас вийде відправити мене додому?
– Побачимо. Виберемося з міста, тоді поговоримо.
Через годину, в супроводі десятьох мовчазних дружинників, вони виїхали до широкої вулиці, де на них чекала сотня вершників. Серед них виділявся богатирською статурою Муровець, брат Златки, він сидів на великому жеребці чорної масті.
– Ого! Муровець їде з нами, – не втримав здивування маг.
– Його попрохала Златка, – пояснив Тобіас і додав. – Я вас не буду проводжати, а вернусь до Майши, закрию дім і заберу його із собою. Вночі було неспокійно, кількох хазарських купців пограбували і вбили двох гномів, волхвів із братства Ведмедів все більше прибуває до Кийграда.
– Щасливо тобі, мої вітання твоїй нареченій і тисяцькому, – сказав Мальфар.
– І вам хай щастить, – відповів той дещо сумно. – Якби не моя Златка, то поїхав би з вами... Буде можливість, дайте вісточку.
В оточенні дружинників вони поступово під'їхали до південних брам. Рідкі перехожі майже не звертали на них увагу, вони вітали місцевого улюбленця богатиря Муровця. І дійсно його не можливо було не примітити, справжній велетень у сріблястих латах, з великим мечем на поясі та булавою в лівій руці, з окованим залізом щитом на спині. Він добродушною посмішкою зустрічав вигуки городян. Південну браму охороняли теж воїни Туровця, тому вони без перешкод минули їх.
Від'їхавши кілька верст від міста вони розділились. Сотня поскакала на заставу до Дикого поля, а Мальфар зі своїми супутниками та десятком дружинників на чолі з Муровцем до Жорстіна.
Дорога була напрочуд спокійною, зустріли вони лише декілька селянських підвід. Ярослав із Муромцем іноді кидали зацікавлені погляди один на одного, міряючи хто виглядає міцніше. Якщо Муровець і поступався хлопцеві в рості, то лише трішечки, а в плечах він був явно ширше. Але вони так і не наважились заговорити. Ярослав весь час був поряд із Дариною і не хотів щоб хтось необачно її викрив. Єдиним, хто не замовкав весь шлях, був гном Дартаз. Він швидко знайшов спільну мову із дружинниками і вони дружно сміялись над його небилицями.
Вечором їх загін дістався Жорстіна. Дружинники вирішили заночувати в містечку та зранку повернутись до Кийграда, а семеро вершників не заїхавши до Жорстіна поскакали далі. Попереду їхали Прокл із гномом, потім Ізана і Дарина, а далі Мальфар з Ярославом і магістром, за ними ж два коня з поклажею. Вони скакали доки зовсім не стемніло, тоді завернули до лісу і вирішили заночувати. Багаття не розводили, бо літня ніч була теплою, навіть трішки задушливою. Розсідлали коней, стриножили їх і пустили пастись на невеликій галявині, а самі уляглись під молодим ясенем. Вартували по черзі, спочатку Ярослав і Прокл, а на світанку Дартаз. Дорога добре втомила мандрівників, тому вони відразу полягали спати і заснули майже миттєво.
37
Вранці, коли мандрівники нашвидкуруч привели себе до ладу і сіли снідати, Мальфар сказав.
– Тепер, коли нам вдалося вибратись із Кийграда, ми повинні вирішити, що нам робити далі.
– Ми з Ярославом повертаємось до нашої лісової хатини, – першим почав Дартаз. – А тебе, Мальфар, просимо поїхати з нами і спробувати допомогти Ярославу повернутись додому.
– А як же кинджал? – не витримав магістр і поглянув на хлопця, той торкнувся кинджала.
– Він нам не потрібен, – сказав гном, заспокійливо поклавши руку на плече Ярослава. – Може він допоможе відкрити ворота до його світу, тоді забирайте цей кинджал.
– А що ти знаєш про ці ворота? – зацікавився маг.
– Чув легенди про Браму до інших світів. Біля моєї хатини на берегу озера є руїни якогось древнього храму, можливо в них знаходяться саме ці ворота і тому Ярослав опинився там.
– Цікаво, – проговорив Мальфар і додав. – Романе, ти не турбуйся, можливо вдасться відправити хлопця і залишити тут кинджал. Треба спробувати.
– Тоді я їду з вами, – відповів магістр.
– А ви що надумали? – маг звернувся до Прокла з Ізаною.
– Поїдемо до Новограда, – відповіла Ізана, кинувши погляд на мовчазного Прокла. – Супроводимо Дарину до її брата Володимира.
Ярослав нишком поглянув на княжну, яка задумливо сиділа і дивилась собі під ноги. Серце в нього раптом защеміло.
– Ви можете поїхати з нами, – сказав він трохи схвильовано. – Наскільки я зрозумів, впевненості, що у нас все вийде – немає і ми потім могли би разом відправитись до Новограда. Все ж буде безпечніше. Як ти вважаєш, Дарино?
Гном здивовано подивився на хлопця, покуйовдив бороду але промовчав. Мальфар хмикнув. Ізана торкнулась руки Дарини, та підвела голову і зустрілась поглядом із Ярославом.
– Добре, – тихо погодилась княжна. – Все одно спішити мені нікуди, а я не знаю чи буде мені краще у Володимира.
– Згода, поїдемо всі разом, – подав голос Прокл. – Цікаво буде на все це поглянути. Сподіваюся, Ярославе, тобі пощастить повернутись додому.
– Ну що ж, якщо ми всі їдемо до хатини Дартаза, потрібно зняти ці хазарські одежі і стати звичайними подорожніми, – підвів риску розмові Мальфар.
Всі мовчки погодились, один магістр не дуже був радий цьому рішенню, все-таки він до кінця не довіряв Проклу. Та що поробиш і він теж почав перевдягатись. Перевдягнувшись, мандрівники засідлали своїх коней.
– Дідько мене забери! – вилаявся гном, залазячи на коня. – Гноми не створені для їзди на цих створіннях, за тиждень моя сідниця стане камінною.
– А що, краще бігти тримаючись за хвіст коняки? – весело засміявся Ярослав, він дуже зрадів, що Дарина поїде з ним.
– Ти ще не знаєш, скільки гном може пройти пішки, – пробурчав Дартаз. – Гноми найкращі піші воїни у світі!
– Анітрохи не сумніваюсь, – сказав хлопець і заскочив на свого коня. – Та мені здається на конях все-таки буде швидше.
За годину вони знову їхали дорогою на північ. Ярослав, Прокл, Дартаз і Роман були в латах і при повному озброєнні. Виглядали вони, як невеликий загін воїнів, які супроводжували купця, цю роль на себе взяв знову Мальфар, з його двома дочками.
Попереду їхали Прокл із гномом, вони про щось неспішно розмовляли, точніше Дартаз пробував розговорити задумливого крадія. Дарина і Ізана навпаки жваво про щось тараторили. Як тільки княжна вирішила поїхати разом із Ярославом, вона трішки повеселішала і часто кидала погляд назад, спостерігаючи, як Мальфар та Роман розпитували у хлопця про його рідний світ. Той напружуючи всю свою уяву, старався задовольнити їх цікавість, підшукуючи для них зрозумілі слова.
– Ну все, Романе, на сьогодні досить мучити хлопця своїми запитаннями, нехай трохи перепочине, а то бач, як спітнів, – весело проговорив Мальфар до магістра.
– Добре, – погодився той, здивовано поглянувши на мага, чого б це він так звеселів. – Бачу у вас покращав настрій.
– Атож, – посміхнувся Мальфар. – Можна сказати, що ти Ярослав повернув мені віру в майбутнє.
– Як це? – здивувався хлопець і витер спітніле чоло.
– Розумієте в нашому світі діють закони магії, точніше діяли, зараз магія майже зникла, – зітхнув маг. – Скажіть, як пережити це чоловіку, котрий сотні років мав справу з цією силою, вивчав її і використовував, а вона, звісно магія, за останні двісті років зійшла нанівець. Скажу чесно, для мене це було дуже боляче, особливо думаючи про майбутнє людства.
– А до чого тут Ярослав? – поцікавився магістр.
– Так він же розповів про свій світ де зовсім немає магії, за те з'явилась нова сила – наука, яка і далі допомагає вирішувати проблеми людства.