Ізана розповіла про своє життя, особливо про події останнього місяця і, що зараз вона не знає, як їй бути далі. Дарина ж, уважно вислухав її, розказала про домагання свого брата Ізяслава та про загибель свого діда і запропонувала разом добиратися до Новограда, де княжив Володимир. Зітхнувши, Ізана сказала, що спочатку їй необхідно серйозно переговорити із Проклом, а потім вже щось вирішувати. Та невдовзі їх зборов сон і вони, неспокійно крутячись, заснули.
Маг Мальфар і магістр Роман розмістились в одній кімнаті. Молодий магістр підозрював, що маг мав намір поговорити з ним та і в нього виникло багато запитань до господаря. Роман перший не витримав і звернувся до Мальфара.
– Мальфар, у мене до вас багато питань, – сказав він, збивши подушку і усівшись на ліжко. – Я розумію, що вам хочеться допомогти хлопцеві вернутись додому, та Кинджал Пророків це святиня нашої церкви і необхідно його повернути до ордену, щоб він слугував нашим віруючим. Ви ж вірите в Єдиного, то чи не краще повернути кинджал церкві?
– Роман, я розумію твоє прагнення повернути цю річ до церкви, але спочатку дай мені відповідь, чому Феофан так наполегливо домагається цього кинджала? – сказав маг, сівши на стілець.
– Як чому? Це наша реліквія і вона дасть можливість подорожувати іншими світами, а це означає ми зможемо нести правду Єдиного бога в ці світи.
– Багато хто пробував здійснити ці подорожі, та нічого в них не вийшло. Нам ще треба дізнатись більше про навколишній наш світ, перш ніж ми зможемо добратись до інших.
– А Ярослав? Він же зумів, значить і ми зможемо, – не погодився Роман.
– Це особливий випадок і зовсім незрозумілий. Я не впевнений в тому, що це пов'язано із кинджалом, хоча перевірити треба.
– Ось чому нам потрібно вивчити цей кинджал. Тут іде річ не про магістра Феофана, який мені ніколи не подобався, і якому цей кинджал точно не дістанеться, а про можливість вивчення його нашим орденом.
– Магістр, ти чув легенду про місто Талім? – раптом запитав маг.
– Дещо чув, – відповів Роман. – Там віруючі вистояли перед навалою тоді ще диких аравських племен. Вони пересвідчились в силі Єдиного бога, коли тисячі віруючих своїми молитвами можуть робити чудеса. А чого ви запитуєте?
– Послухай, що мені розповів очевидець цих подій. Аравські племена оточили невелику гірську фортецю Талім, їм потрібно було захопити його, щоб прорватись на перевал і спуститись в долину для грабування. В Талімі були не лише еллінці, але арави і славени, які прийняли віру в Єдиного, та навряд чи вони могли довго протриматися, ворогів було так багато. На їх щастя в фортеці знаходились п'ять Пророків – Еманол, Куртан, Танрон, Манфус і Еліра. Пророки пообіцяли захисникам Таліма, що через три дні до них прибуде поміч. Три дні захисники мужньо відбивали напад ворогів, а на четвертий день їх залишки піднялись на стіни і побачили незчисленні аравські війська, які готувались на вирішальний штурм. Захисники Таліма впали на коліна і почали молитись Єдиному. Ворог пішов на приступ, здавалося все скоро скінчиться. Та раптом із найвищої вежі міста вдарив вогненний промінь і за мить спалив майже половину військ аравів. Це було жахливо. Дим чорним стовпом піднявся до самого неба і заволок його, сонця майже не було видно, сморід від згорілих тіл людей і коней не давав дихати. Арави не витримали цього жаху і кинулись тікати. Це їх пізніше переконало в могутності Єдиного бога і з часом вони прийшли до його віри та ще й стали найбільшими запеклими прибічниками.
– Можливо, що все так і відбувалось. Та що ви хочете цим сказати? – зітнув плечима магістр.
– Слухай далі. Цей очевидець, повір мені, я маю вагомі причини довіряти йому, розповів, що Пророки використали Вогненний щит. Три дні Вогненний щит лежав під палючим сонцем на вежі, потім вони прикріпили до його середини зелений кристал, відомий нам тепер як камінь друїдів, вставили в спеціальні отвори кинджали і закріпили їх піхвами. Вранці четвертого дня Пророки Еманол і Манфус піднялись на вежу. Коли вороги пішли на приступ, вони направили на них щит і з кристала вирвався промінь, який за десяток секунд спалив половину аравських військ.
– І що це означає? – оторопіло запитав Роман.
– А це означає, що магістр Феофан робить спробу зібрати цю страшну зброю знову і, здається, він знає як користуватись нею.
– Боже мій, – прошептав вражено магістр, – та ж це така могутня зброя.
– Ти знаєш, що Вогненний щит був у Персидії в храмі вогнепоклонників, зелений кристал у кельтських друїдів, один із трьох кинджалів, Кинджал Пітьми перебував на землях кафрів і лише два – Кинджал Пророків і Кинджал Еліри знаходилися в ордені Зірки. Більше двадцяти років тому я дізнався, що хтось пробує все зібрати в одні руки.
– Феофан?!
– Так. За ці роки він отримав всі речі, окрім Кинджала Пророків.
– Це ви його викрали?
– Не просто викрав, а замінив на точнісінько такий чи майже такий, сподівався, що Феофан не здогадається. Справжній кинджал я вирішив віддати одному магу, відомому як волхв Олег, та в силу різних причин він загубився і я мав надію, що назавжди.
– То виходить Пророки самі розкидали ці речі по різним куточкам землі, давши їх різним племенам, щоб їх не могли використати, – задумливо проговорив магістр.
– Вони добре розуміли, що це дуже жахлива зброя, щоб довірити її одній людині чи одному племені.
– Зрозуміло, що магістр Феофан захоче використати цю зброю. Але проти кого?
– Не знаю. Та які б у нього не були цілі, зброя не повинна бути зібраною, тому що наслідки можуть бути жахливими.
– І що ви хочете зробити?
– Я хочу, Романе, спробувати відправити цього прибульця з кинджалом знову в його світ.
– Чесно кажучи, не знаю, що і відповісти. З одного боку ця зброя жахлива, а з іншого, ніхто не знає, можливо, вона нам повинна колись пригодитися. Якщо Пророки захотіли б, то вони просто знищили ці речі.
– Тому і я не зміг просто знищити кинджал, – зітхнув Мальфар.
– Тоді краще сховати його разом із піхвами.
– Можливо, та не знаю. А якщо хтось знайде? Це повинно бути дуже надійне місце.
– Давайте, Мальфар, порозмислимо над цим і поки не будемо спішити приймати рішення.
– Добре, – погодився маг і запитав. – Скажи ти довіряєш Проклу? На скільки мені відомо, саме він роздобув Вогненний щит і камінь друїдів для Феофана.
– Я був проти його поїздки з нами, але Константан наполіг. Мабуть він вважав, що буде краще тримати його в полі зору.
– А ця дівчина, Ізана, чому вона з вами?
– Ізана закохана у Прокла, котрий виховав її з дитинства, тому вона з нами і ще за неї прохала принцеса Анни, яка перейнялась долею дівчини.
– Зрозуміло. Анна таким чином хоче якось віддячити цій дівчині, – сказав маг.
– Скоріше за все, – погодився Роман.
– Так, дивна зібралась у нас команда, – задумливо промовив Мальфар.
– Згоден. І все відбувається навколо Кинджала Пророків.
Переговоривши ще кілька хвилин, вони загасили свічку і лягли спати. Та Роман ще довго не міг заснути, думав, що йому робити, як бути далі. Просто викрасти кинджал і втекти він не міг, щось стримувало магістра і це врешті суперечило його натурі та й, правду кажучи, цього молодого прибульця теж було жаль. Константан послав свого племінника лише за тим щоб цей кинджал не дістався Феофану, можливо у Великого магістра були вже якісь підозри, що до свого старого приятеля. Роман тихо зітхнув і вирішив поки плисти за течією, а далі видно буде.
***
Гості прокинулись при перших променях сонця, нашвидку привели себе в порядок і щільно поснідали їжею приготовленою старим хазаром. Майша показав себе із кращої сторони, вставши раніше всіх, він приготовив дуже смачний сніданок.
– Ну що, тепер нам потрібно зайнятись перевдяганням, – сказав Мальфар, підвівшись із-за столу.
– З кого почнемо? – посміхнувся Прокл і допив кухоль духмяного медовару.
– Зараз Майша принесе хазарські наряди і ви перетворитесь у купців.
– А я? – поцікавився гном, доїдаючи смажене м'ясо.
– Ти будеш слугою і охоронником, що приїхав з нами із Хазарії.
Дартаз звично покуйовдив бороду, але промовчав. Через годину майже всі були одягнені у візерунчасті халати хазарів. Роман із Проклом стали хазарськими купцями, Ізана їх служницею, а гном – охоронником. Дарину знову передягли в хлопчика, маг її трохи підмалював, навівши легкі вусики. Ярослав залишився таким же, яким і був, халата такого розміру йому не знайшлося. Сам же маг, підстригши довгу сиву бороду, покрасив її в чорний колір і теж перетворився у купця. Одягся він досить кричуще, в багаті хазарські одежі, обвішав себе золотими прикрасами, а тюрбан на його голові був самий більший, тепер в ньому впізнати мага було майже неможливо.
– Ми хазарські купці, котрі наняли дружинників для супроводження, тут так часто роблять, своєрідний побічний дохід. Ярослав і Дарина мої племінники, а ви Роман із Проклом мої товариші у торгівлі.