Камінці погасли. Хтось тихенько охнув. Роман щасливо посміхнувся, завдання великого магістра було виконано та ще й так швидко. Мальфар ледь нахмурився і простягнув руку до Романа. Той, трохи вагаючись, віддав кинджал із піхвами.
– А тепер моя черга дещо розповісти, – звернувся маг до Ярослава, котрий здивовано спостерігав за цим. – Двадцять років тому цей кинджал пропав із нашого світу, а він тут свята реліквія для віруючих у Єдиного бога.
– Це неможливо, – перебив його хлопець. – Цей кинджал у мого діда був понад сорок років.
– Можливо. Час тече по-різному в інших світах. У вас могло пройти сорок років, а в нас лише двадцять. Цей кинджал називають – Кинджал Пророків і він належить церкві Єдиного бога. Так що бачиш які справи.
Ярослав розгублено подивився на Дартаза. Гном встряв у розмову.
– Мені відомо дещо про вашу релігію і віру в Єдиного. Я хотів би сказати, що якщо кинджал потрапив до Ярослава, то на це була воля вашого бога.
– Так, – статечно сказав Роман. – На це була воля нашого бога, він за допомогою цього юнака повернув священну реліквію і зібрав нас всіх у цій кімнаті.
– Не знаю, – промовив задумливо Тобіас. – Важко ось так відразу тлумачити волю Єдиного. А як же бути із хлопцем? Чи не потрібно нам допомогти йому повернутися додому?
– А як ми це зробимо? – поцікавився магістр.
Всі поглянули на Мальфара.
– Я не можу відразу відповісти на це запитання, – сказав він. – Потрібно добре подумати і, можливо, вернутись на те місце куди вперше потрапив Ярослав.
– Ви збираєтесь мені допомогти? – зрадів юнак.
– На це я зможу відповісти трохи пізніше, – проговорив маг і протягнув кинджал хлопцеві. – а поки що нехай цей кинджал побуде в тебе. Мені здається, що так буде надійніше.
Ярослав взяв кинджал в сріблястих піхвах і поглянув на горбоносого молодого чоловіка в червоно-білім камзолі. Той запитально дивися на мага.
– Я думаю, магістре Роман, ми поки не знаємо, чого від нас чекає бог. Цей хлопець перенісся через тисячі світів тільки з волі Єдиного і може бути його обранцем для якоїсь справи.
– Не знаю, Мальфаре, та згоден лише в одному – ми мусимо добре в цьому розібратися.
– Це добре, що ви хочете у всьому спокійно розібратись, та ви забули одну річ, – сказав Тобіас. – Вам потрібно швидко залишити Кийград бо, якщо вас спіймають, розбиратись буде нікому.
– А що трапилося? – запитав гном.
– Помер Святослав, а його син Ізяслав захопив престол, вбивши брата Ярополка.
– Що!? Не може бути!? – дзвінким дівочим голосом вигукнув замурзаний хлопчина, вскочивши із стільця.
Всі здивовано поглянули на нього.
– Так, і хто це у нас в гостях? – спокійно запитав Мальфар.
– Я княжна Дарина, дочка Святослава, – зірвала із себе шапку дівчина і трусонула чорними косами.
Ізана зацікавлено поглянула на неї, вона раніше всіх помітила досить дивне в її в поведінці і запідозрила в замурзанім хлопчині дівчину.
– Хмм... Цікаво, – хмикнув маг. – Розкажіть нам, панночка, свою історію.
– Все дуже просто, – зітхнула Дарина і знову присіла на стілець. – Мій брат Ізяслав не хотів, щоб я приїхала в Кийград до батька і переслідував мене. Його дружинники напали на мого діда Добриню, але Дартаз із Ярославом врятували мене.
– А де ж воєвода Добриня?
– Він помер.
– Співчуваю, – тихо промовив Мальфар. – І що ти збираєшся робити?
– Не знаю. Батько помер і тепер я не відаю, як мені поїхати до Венедії.
– До Венедії? – перепитав Роман.
– Так. Там мій наречений – герцог Вольмир.
– Хмм... Навіть не знаю, як вам сказати, княжна, – нерішуче почав магістр, поглянувши на Прокла із Ізаною, ті ніяково потупились. – Та дещо змінилось.
– Про що ви кажете?
– Розумієте, ми з посольства Венедії. Якого, на жаль, вже немає, князь Ізяслав наказав своїм дружинникам всіх вбити, залишились тільки ми.
– Яке нещастя, – зовсім зблідла Дарина.
– Та це ще не все, – продовжував Роман. – Герцог Вольмир незабаром одружиться із принцесою Анною, дочкою імператора Цезарії.
Дівчина, почувши цю новину, зовсім поникла і Ярослав, не втримався, обняв її. Вона притулилась до його плеча і тихо розплакалась. Стільки всього на неї звалилось – смерть самих близьких людей і ненависний брат на престолі та ще й неможливість втекти від нього.
– Кріпись, Дарина, – зітхнув Мальфар. – Ми допоможемо тобі, не забувай, що твій брат Володимир – князь Новограда. Ти можеш поїхати до нього.
– Так, – погодилась дівчина, витираючи сльози. – Це буде найкраще, можливо він мене захистить.
Тут Тобіас раптом підвівся і сказав.
– Я піду зараз до тисяцького Туровця і попрохаю допомоги, може пришле з десяток дружинників, щоб допомогли нам виїхати із міста.
– Добре, – погодився Мальфар і додав. – Нам ще потрібні добрі коні і припаси.
– А куди ми направимось? – поцікавився Роман.
– Спочатку на північ, а потім вже вирішимо, куди далі.
– А чого на північ?
– Мені здається, що там нас не будуть шукати.
Роман не дуже впевнено кивнув головою, але сперечатись не став.
Тобіас попрощався і вийшов із кімнати, а за ним поспішив маг.
– Зажди. Візьми ці гроші, – Мальфар сунув в руки своєму учневі чималий кошіль з грошима. – Туровець чесний чоловік, але гроші йому не завадять. І ще, про княжну ні слова, хай краще він про це не відає.
– Добре, – сказав Тобіас та вийшов на вулицю. Там він сів на кобилу і відразу поїхав до терема майбутнього тестя.
Маг повернувся до своїх гостей, присів на стілець і замислився. Всі з очікуванням дивились на нього.
– Завтра, рано вранці, ми вирушимо із Кийграда, – заговорив Мальфар до всіх. – Треба діяти обережно і сьогодні залишатися в моєму домі.
– Я хотів би провідати своїх знайомих, – встряв Дартаз.
– Це небезпечно, в місті повно людей з братства Ведмедя, а вони, по чуткам, давно розшукують якогось гнома.
– Зрозуміло, – похмуро сказав Дартаз і перезирнувся із Ярославом.
– А ти, Дарина, знову перевдягнешся хлопчиком. Я тебе трохи підмалюю і вже точно ніхто не впізнає.
– А ми? – запитав магістр.
– У мене і для вас дещо знайдеться, будете хазарськими купцями.
– А може нас ніхто і не буде шукати, цьому Ізяславу зараз не до нас.
– Можливо, але не будемо ризикувати, – маг потріпав свою довгу бороду. – Я теж перевдягнусь.
– Мене буде важко передягти, – пробурчав гном.
– Нічого, щось придумаємо. А зараз давайте трохи вип'ємо вина. Майша, проведи Дарину до умивальні, нехай княжна приведе себе в порядок.
Дівчина, яка пробула витертись хустинкою, встала і пішла за старим хазаром. Мальфар неспішно розлив вино і, дочекавшись Дарину, підняв келих.
– За наше знайомство.
Всі мовчки випили.
– В мене таке відчуття, що ми зібрались всі разом не спроста і на нас чекає щось дуже важливе, – сказав маг поставивши келих.
– І що нас чекає? – вперше подав голос Прокл.
– Не знаю. Та бажано, щоб ми ближче познайомилися один із одним.
36
Прокл довго не міг заснути, він ворочався, підбивав подушку та рятівний сон не приходив. Поруч гучно хропів гном, а біля вікна тихо посапував Ярослав – прибулець з іншого світу. Прокл тихенько зітхнув, інші світи це повинно бути так цікаво, та що йому до цього. Зараз він мусить щось вирішити для себе, як йому жити далі. Його єдиний син, заради якого він врешті і жив, загинув. Залишився батько, та вони ніколи не були близькі, Прокл давно вже зрозумів, що той лише використовував його в своїх цілях. Знати би ще в яких? Він, з дозволу герцога Вольмира, написав лист до Феофана, котрий вийшов досить жорсткий і гнівний, в якому звинувачував свого батька у всіх смертних гріхах. Та тепер Прокла мучило сумління, чи треба було так гнівно писати, все таки Феофан по-своєму дуже любив свого онука і сподівався провести його по всім щаблям ієрархії ордена, можливо навіть зробити магістром. Здається загибель Редо була просто трагічною випадковістю. Прокл сумно зітхнув.
Ізана. Солодка біль і страх її жалю. Маленька і вертлява дівчинка виросла і покохала його. А він боїться цього кохання, тікає від нього, а вона переслідує його, не відпускає. Дивні створіння ці жінки – кохання і жертвенність у них поруч. Вже йому здалось, що все, вони розлучились навіки, аж раптом вона, забувши про все, спішить йому на поміч. І ось зараз Ізана знову готова помчатись за ним на край світу. Де тільки цей край? Прокл подумав вже вкотре, а чи не краще йому все розповісти їй і розставити все по своїм місцям, та для цього йому треба зібрати всю свою мужність. Мужність? Він гірко посміхнувся.
Дарина з Ізаною спали в одній кімнаті. Вони довго не могли заснути і багато розмовляли.