Прекрасне щось творити.
Збудити ніжну у душі струну,
Вчитись ближнього любити.
(05.01.1994)
* * *
У ніч перед Різдвом
Загадують усі бажання.
У ніч перед Різдвом
Богу люди шлють вітання.
Жевріють розбиті надії,
Витають у повітрі мрії.
Віра душу зігріває,
Кожен щастя-долі благає.
(06.01.1994)
* * *
Краси довкола стільки!
Ти придивися тільки.
Й забудеш вмить про горе,
Прекрасного згадаєш море.
В житті побачиш ціль.
Затихне на часинку біль.
Заснуть важкі думки.
Замерехтять надії, як зірки.
(17.01.1994)
* * *
Поезія – не комбінація
Різних знаків і літер.
Це музика, тем варіація
Шум моря, свіжий вітер.
(1.02.1994)
* * *
Не журись, крига розтане,
Теплий вітер в обличчя дмухне,
Мить щаслива настане,
Чорні розійдуться хмари.
Синій птах промайне,
Промінчики сонця засяють.
Зникнуть примари,
Музики заграють.
Вечорітимуть дні,
Все буде добре на яву і у сні,
Вуста сміятимуться й очі.
(06.03.1994)
* * *
Щастя – поняття відносне,
Не однозначне, двохосне.
На горі стоїш сьогодні,
Завтра – на краю безодні.
Бігаєш, стрибаєш,
Себе щасливим відчуваєш.
Та пронесеться ураган,
Усвідомлюєш, що все обман.
(20.03.1994)
* * *
Думаєш істина,
А то її тінь.
Думаєш кохання,
А то його відблиск.
Думаєш щастя,
А то витвір уяви.
Думаєш...
Думаєш...
Думаєш...
(03.05.1994)
* * *
Крилатих фраз,
Високих слів не треба.
Не падайте в екстаз,
Не простягайте рук до неба.
Говоріть простіше, –
Потягнуться люди.
Думайте ясніше, –
Ускладнення буде.
(05.05.1994)
* * *
Цвітуть каштани,
Людина тане.
Ніжність огортає,
Сірість геть зникає.
Краса вражає,
Зворушує і надихає,
Поблякле оживає,
Погасле роздмухає.
* * *
Вродлива і гожа,
На ангела схожа,
А долі немає,
І щастя не знає.
Ніжна й ласкава,
Нічуть не лукава,
Чесна та добра,
А доля мов кобра.
(05.06.1994)
* * *
Не Бог, не цар, а судить,
Грішника, мов рибку, вудить.
Зловить і настійливо повчає,
Як той бідний жити має.
Як повинен він ступати,
Що повинен одягати,
Міркувати, говорити,
Щоб лакизі догодити.
Сам вчитель виглядає,
Наче вовк в овечій шкурі,
Хреститься, щось примовляє,
А сам змія по натурі.
Чомусь завжди так буває:
Хто має сатанинський знак,
Святістю його покриває,
Праведним зветься відтак.
(14.06.1994)
* * *
Була крихта надії
Мізерна, дрібна.
Та все ж крихта надії –
Снаги додавала вона.
Було крихта надії
Та й згасла, мов зірка.
В сльозах скупалися вії,
В душі зробилася дірка.
(27.06.1994)
* * *
Маю два дипломи
Та нема роботи.
Страждаю від оскоми
Через ці турботи.
(8.07.1994)
* * *
Всупереч долі,
Лихому велінню,
Не блукайте кволі,
Як в пору осінню.
Всупереч долі,
А може і так
Образи голі
Заквітчайте, як мак.
Сум-коріння
Не плекайте.
Росту сум-пагіння
Не сприяйте.
(08.07.1994)
* * *
Плачуть хмари
Наче їх покарали.
Плачуть, ридають
Сльозами все поливають.
Плаче душа –
Людська душа
Скімлить і ниє,
Вовком виє.
Невимовна туга,
Як зла подруга
Світ затягає
Живцем убиває.
Але це минається,
Лихе забувається.
Хмари сміються,
Мрії знову в'ються.
(14.07.1994)
* * *
Любіть усе, що оточує вас,
Що з дитинства вам близьке і рідне.
Любіть усе, що оточує вас,
Не шукайте фальшиве, манірне.
(26.07.1994)
* * *
Доля приносить дарунки,
Доля дарує і трунки.
Доля пестить, ласкає,
Доля гризе, загризає.
Така вона доля –
Солодка й колюча, як воля.
(27.07.1994)
* * *
А джіорно, а джіорно,
Люди почуваються проворно.
Зелененькі проганяють сон.
Спонукають дістатися на Оймякон.
Але стоп. Природа розумна.
Знає, що людина безумна.
Добу на день і ніч розділяє,
Божевільних спати заставляє.
(8.08.1994)
* * *
Фізика і лірика –
Подружки нерозлучні.
Хоч фізика та лірика,
Здавалось б, не співзвучні.
У фізиці завжди
Є музика і лірика.
У ліриці завжди
Є математика і фізика.
(14.08.1994)
* * *
Осінь... Мажорні октави,
Весняно-літні заграви,
Химерні листяні танки,
Поодинокі білі хмарки.
Осінь... Дощі і сум,
На душі якийсь бум.
Нове осмислення життя.
Глибокі роздуми і каяття.
(12.10.1994)
* * *
Поблякли фарби,
Погасли вогні.
Потемнішали барви.
Стали квіти сумні.
Осінь спливає,
Зима наступає,
Все минає,
Невідомість чекає.
(29.10.1994)
* * *
Від фруктів можлива оскома,
Від буднів постійних – утома.
Душа потребує хоч інколи свята,
Як дітлахи – мами і тата.
Душі потрібні мрії,
Ілюзії, любовні завії,
Крихітна увага,
Тепло, розуміння, повага.
Душі потрібно щось гарне,
Чисте, неординарне,
Щоб було як цілющий бальзам,
Тамувало біль, гасило шум і гам.
(9.11.1994)
* * *
Щастя – павутинка,
Звичайна павутинка.
Дмухне невдало вітерець
І йому прийде кінець.
(15.11.1994)
* * *
Присвячую Татові
Хвороба вкрала волю,
Очі повні-повні болю,
Помітні пасма сивини,
Є на лиці автографи журби.
Могутність зникла й сила,
Хвороба, наче куля підкосила,
Перетворила чоловіка у створіння,
Його життя на животіння.
(21.11.1994)
* * *
Я Тебе дуже люблю,
Щиро Бога молю,
Щоб швидко Ти одужав,
Всі біди подужав.
Щоб лихо Тебе обминало,
На Твій шлях не ставало,
Щоб старість тиху мав,
Різну всячину розповідав.
(24.11.1994)
* * *
Метаморфози,
Неврози,
Сльози...
Багато сліз
І сміх,
Що смуток
переміг.
І все з початку.
(27.11.1994)
* * *
Хай не сталось, як гадалось,
Хай зненацька горенько підкралось, –
Все ж життя чудове,
Прекрасне та казкове.
(28.11.1994)
* * *
Яка оказія –
Пропала вся фантазія
Посірішав світ,
Почорнішав білий цвіт.
Не сміється,
Не стрибається,
Не грається
І не гуляється.
Мрії відступили,
Налетіло море бід.
Розчаруваннячки прибили
Покрива холодний піт.
(28.11.1994)
* * *
Довго мрії-намистинки
У намисто я складала.
Мов біля дитинки,
Метушилась, примовляла.
Вийшла ниточка намиста,
Як троянда неймовірно гарна.
Чиста та іскриста,
Ексклюзивна та неординарна.
Могла будь-що прикрасити,
Нудне звеселити буття.
Та намисто зуміли розбити,
Шкірить лиш зуби сіре життя.
(11.12.1994)
1995
* * *
Перший день Нового року,
Що несеш мені?
Радість чи мороку?
Щастя чи думки сумні?
Перший день Нового року,
Сонце весело моргає.
Перший день Нового року,
Цікаве щось підстерігає.
(01.01.1995)
* * *
Біда, як кохання,
Зненацька приходить.
Руйнує все без вагання.
Біля прірви нас водить.
Захоче – врятує,
Захоче – штовхне.
Біда завжди чатує,
Здобич завжди знайде.
(07.01.1995)
* * *
Зими такої я не пам'ятаю,
Бігаю, стежинки прокидаю.
А сніг все стелиться до ніг,
Заметено чимало вже доріг.
(12.01.1995)
* * *
Цікаво жити.
Щодень,
то нове відкриття,
і кольки в животі
від сміху,
й напухлі очі
від сліз,
обурення та каяття.
Драма-феєрія,
а не життя.
(17.01.1995)
* * *
Лишилася сама з собою.
На одинці з болем,
З власним горем
Наче за стіною
Високою і кам'яною,
Далека від блюзнірства,
Підлабузництва і лицемірства.
Мов би оповита млою.
Лишилася сама з собою:
Шалений час летить,
Душа чогось щемить.<