Однією рукою він все ще тримав лопату, а другою почав колупатись у носі. Бу дивився на шевця і не знав, що відповісти.
— А дідько його знає. — відповів Айкі.
— То хіба не тобі килимка шито? — перепитав його швець.
Айкі задумався. Потім сказав:
— Та ніби мені, але, мабуть, треба буде дати покататися.
Почувши це, Чамба ожив.
— Йому? — спитав швець, показуючи на Бу. Бу здивувався і поспішив сховатись за Айкі. Чамба також здивувався, але ховатися не став.
Айкі подивився на Бу, потім на Чамбу і відповів:
— Їм обидвом.
Чамба засяяв.
— Ший так, щоб килимок усіх нас витримав. — остаточно вирішив Айкі.
Це всім сподобалось.
— А ви, хлопці, знаєтє, куди летіти?
— Ні. — відповів Айкі за всіх.
Швець подивився двома головами на Айкі:
— Вам ще не дали карту неба?
— Ні. — признався Айкі, а Чамба захотів сказати щось з цього приводу, тільки Айкі затулив йому рота рукою.
— Вам її напевно сьогодні ввечері дадуть. — сказав швець і закінчив килимка. — Ось він який, хлопці.
Килимок усім сподобався. Взагалі-то він був точнісінько таким же як і досі, тільки набагато більшим.
— А можна... — почав було Айкі.
— Не можна. — відповів швець. — Так от, хлопці, летіти я вам раджу від квітучого пагорба. Воно і красиво там. Кращого місця на Нумпі-ду нема. Крім того, з тієї сторони літають багато островів. Справді багато. Якось я, коли тільки пошили мені мого килимка, полетів саме з тієї сторони. І вже через півдня надибав острова. Цікавий такий. Острів "Сніговичок". Там треба уважно, бо на ньому високі скелі, вкриті льодом і снігом. Це один з небагатьох островів, де ніхто не живе. Зовсім ніхто.
Айкі, Бу і Чамба переглянулись і знову витріщились на шевця.
— Цікаво? — спитав той.
— Ага. — прогуділи всі троє.
— І холодно там, дуже холодно. Віє пурга, січе по очах, мете снігом. Але красиво. Там часто хтось пролітає. Потім був острів закоханих. Я вам про нього розказувати не буду, краще самі подивитесь. Там ви дещо зрозумієте і чогось захочете.
— Чого це ми захочемо? — здивувався Айкі.
Швець подивився на нього: якось так дивно. Потім посміхнувся і продовжив:
— Далі був острів...
— А чому є утаки з однією головою? — раптом перебив шевця Бу. Всі видивились на нього, а він на всіх.
— Ти бачив таких? — спитав швець.
— Угу. — відповів Бу.
— Ніхто не знає. Я вам можу сказати лише те, що всі одноголові були на острові Ерс.
— Це де? — спитав Чамба.
— Це неблизький острів. Він дуже великий і сірий. Його ще здалеку видно по купі диму, що валить з нього. Сіро-червоно-чорний дим. Там страшно. Я підлітав до нього, але не наважився ступити на його землю.
— Чому? — спитав Бу.
— Коли будете там, самі побачите, чому. А ті, хто звідти повернулись, втратили голову.
— А хто там живе? — спитав Айкі.
— Люди. — відповів швець, і в цю мить хтось копнув його круглі двері.
5. Карта неба
— Ігі! То шо така шара в тебе робит? — здивувався утак, який ввалився до хатини шевця і видивився на Айкі, Бу та Чамбу.
— То ж Айкі. — пояснив швець.
Утак подивився на Бу і розуміюче покивав головою. Чамба подивився на утака, потім на Айкі, а потім на шевця.
— То Айкі. — повторив швець.
Дивакуватий утак нарешті знайшов поглядом Айкі і посміхнувся на ширину обидвох своїх ротів.
Айкі сподобалось, що його нарешті побачили.
— Сідай, Плюх. — сказав швець і гість присів. — Ото, хлопці, і він був на острові людей.
— Він був? — здивувався Бу.
— Був і не втратив голову.
— Так це супер! — вигукнув Айкі.
Швець подивився на нього і похитав головами:
— Ні хлопці. Не супер. Він втратив обидві голови.
Бу, Айкі і Чамба не зрозуміли.
— На острові Ерс він знайшов якусь дивну воду. Там і навчився її варити. Тепер он, гляньте, що стирчить з його кишені.
Плюх гикнув і нарешті здалося, що він починає включатися в ситуацію. Він поправив пляшку, що стирчала з його кишені і втупився в Айкі.
— Ото він і п'є. Від того обидві голови і дурні, як пробка.
— Крута фігня. — признав Чамба.
— А то ти великий Айкі! — прокричав Плюх і скочив обнімати Айкі.
— Запізнення реакції рівно на тридцять сім з половиною секунд. — підмітив швець.
— Тормоз. — додав Бу.
— Хьто? — спитав Чамба.
— Ти. — відповів Бу.
Чамба не зрозумів і хіхікнув.
Плюх радісно обнімав Айкі, а той пручався і виривався. Нарешті йому це вдалося.
— Краще пізно, ніж ніколи. — прокряхтіла одна з голів Айкі, а друга, яка під час обнімань з Плюхом увесь час намагалася вберегти свого синього носа, що їй, до речі, не вдалося, надулась і образилась.
— А він класно про карту неба розказує. — сказав швець. — Хоча свою вже давно загубив.
— Карту неба. — заворожено вимовив Айкі.
— І про осьтрів скарба знати? — прокричав Чамба.
— Карта неба? — вигукнув Плюх, аж Чамба підскочив. — я знаю про карту неба. Там файно. Я там був.
Плюх замріяно подивився на Бу. Бу зніяковіло опустив очі.
— Карта неба. Безмежного рожево-голюбого неба. Куди оком не шпурни — воно всюда. Фист приємного відтінку, якого ніхто ніколи і уявити собі не міг. Сховане дес у найсміливішій уяві, чєрує око того, хто своє серце відопре настілько, шоб його вздріти. Але там є, на тотій карті позначки. То острови всілякі. Вони літают. Видів такі? — Плюх подивився на Бу. Бу знову зніяковіло відступив. — Дивно? І мені дивно, але так воно є. Невеликі і всі різні літают собі у безмежнім небі. І живут на тотих островах всєкі чудацькі створіннє. Живут на своїх маленьких островах, а деколи і шуруют до інших островів. Деколи просто падают з одного острова на другий... — тут Плюх знову подивився на Бу і розреготався. — ...бо острови літают один попри одного, один над одним, один під одним ... одним словом, літают так, як їм закортит. Отакоїво. — і Плюх почав показувати руками, як вони літають, при цьому мало не збивши з ніг Чамбу, який стояв найближче до нього. — Уявіт собі: ви сидите на одному з островів і вилуплюєтеси на файнюцьке рожево-голюбе небо, а тут, ігі, попри ваш острів пролетит ше один острів, і ви вздрите, як на нему ціла купа всєких дивних створінь весело махає вам руками і шос кричит. Тоді ви і самі штрикаїте і зачинаїте вітати їх. І кругом вас багато друзяк і всі раді стрічі з іншоостров'єнами. І тотак частєнько. А іногди досит довго жадний острів не пролетит. І ви сидите на краю свого острова, дивитиси у безмежніст рожево-голюбого неба, шо розкинулоси перед вами, над вами, під вами і стає єкось троха сумно. Падає сухий листочок, дес з якогос далекого острова, шо летит високо-високо вгорі. Ви дивитиси туда, де він пролетів і видите йго: далеко-далеко. Видно тілько маціцьку цятку. Там, на тім далекім острові, відий, осінь. І ви ловите сухий листочок, тримаєте йго на руці і думаєте про далекий острів. А тоді встаєте і відпускаєте листочок: хай летит собі у своїх справах. Ото так.
Плюх, напевно, закінчив. Але ніхто не поняв. Всі дивилися на нього, а він на всіх.
— Ну, то ми пішли. — сказав він і, витягнувши з кишені пляшку, трохи сьорбнув однією головою і поплентався з хати.
Так він вийшов, але ніхто і далі нічого не говорив і всі стояли нерухомо.
Нарешті почувся голос шевця:
— Торба, хлопці. Тепер у нас запізнення у тридц...
— Давай доженемо його! — кинув ідею Айкі і побіг надвір за Плюхом.
Бу з Чамбою переглянулись і побігли за Айкі.
— Дурні ви, хлопці. — тихо мовив швець. — Дурні і всьо. Не догнати вже Плюха. Килимка то він ще не загубив, а літати вміє добре.
Але не чули його хлопці.
Швець ще глянув на килимка Айкі, згорнув його рулоном і поклав на полицю.
— Тільки би Мумік не забув прийти за ним. — сказав швець і вийшов з хатини. Чамба, Бу та Айкі вже встигли кудись чкурнути. Солодко потягнувся і подивився у небо. Воно вже поволі починало темніти. — Ось ти і прийшов, День Великих Утаків.
5. Свято починається
Айкі стояв і здивовано дивився у небо. Слідом за ним вибігли Чамба і Бу. Вони також витріщилися туди, куди дивився Айкі.
— То шо є? — спитав Чамба.
— То Плюх полетів. — відповів Айкі.
— Так файнюцько? — не повірив Чамба.
— Ага. — сказав Бу, намагаючись щось побачити з-за широких Айкі та Чамби.
Айкі впав духом і понуро пішов.
— Ти чьо? — крикнув Чамба і побіг за ним.
— Та я оце хотів у нього випитати багато-шо.