Її неприродні клиновидні форми поволі змінювалися, страхаючи своєю непередбачуваністю й живучістю — щодо останньої в нього вже давно залишилося катма сумнівів, що їх необачно розтринькав, бігаючи установами і складаючи до шухляд стоси пaпepiв.
Він зморщив чоло, намагаючись пригадати, коли ж уперше уздрів цього монстра, що ніби кліщ присотався до його зіниць, висмоктуючи — за відсутністю крові — снагу до життя. Тоді це виглядало просто блідою цяточкою в кутку кімнати, яка, варто лиш було її побачити, дратувала зір, вперто i нав'язливо звертаючи на себе увагу. Вона одразу мало не довела його до сказу, вчепившись у сітчатку, мовби нерозважлива рибина у тенета рибалки, і, як йому не кортіло звільнитися, позбутися зайвого тягаря, пляма не зникала, ніби застерігаючи, чи про щось звідомляючи. Він дивився, як тішиться його Пташка, що віднаходила у холоднечі похмурої кам'яної клітки, яка от-от мала стати їх домом, самі лише переваги, дивився, і не наважувався знищити її нефальшивий ентузіазм та оптимізм своїми прикрими заувагами, проте від цього на душі ставало ще нестерпніше; пляма ж, мов мстива неврастенічна коханка, якою щойно знехтували, різала своєю ще невикритою присутністю очі, усім виглядом даючи втямити, що ніколи не впокориться і довіку звисатиме над подружнім ложем Дамокловим мечем, позбачляючи супокою i мiщанської певності. Йому хотілося тішитися разом з дружиною, він навіть намагався зобразити на обличчі бодай спробу посмішки, але це не покращувало його самопочування, навпаки, будучи нещирим, посилювало роздратування i доводило мало не до розпачу; він вже не міг поглянути у вічі Галі, безпричинно почуваючись винним: чи то в тому, що уздрів пляму, чи в тому, що вгледів її сам, а може в тому, що, побачивщи, змовчав, вдавши, що все гаразд...
Пляма була банальним наслідком радянської системи господарювання: вона виникла внаслідок підтікання плоского, як Земля в уявленні пращурів, даху просирілої та прocipiлoї "хрущовки", що ними рясніло мicтo, як грибами — ліси в чорнобильскій зоні.
Втім, йому й на гадку не спадало, що вce може виявитися настільки серйозним, неминучим і просто-таки фатальним. Hi Олесь, ні, тим паче, Галя не підозрювали, що плями (яка з'явилася задовго до них, а отже, мала таки певні права на існування тут, принаймні моральні), їм не позбутися, бо вона, мов непереможний онкологічний підвид одразу ж пустила метастази, вкорінившись у тілах та душах обидвох. Haйгipшe, що вони не почувалися безсилими, не усвідомлювали своєї приреченості та безвиході становища, наївно вірячи у такі сміховинні заходи, як писания заяв чи, скажімо, забілювання стелі. Пташка стояла на столі, эастеленому старими газетами, які Олесь, забувшись, полюбляв перечитувати, i розтирала вапно щіткою, мружачи немов кицька очі; вапно, хляпаючи навсібіч, наче дезінфікована кров, впиналося у її крихітні пальці, роз'їдаючи ніжну, неробітничу шкipу, яку він так любив... Олесь більше покладався на пaпip, вже знаючи із свого небагатого досвіду, що останній інколи може творити дива, приводячи у добу сучасності в рух ледь не всю планетарну машинерію, проте він, зраджений інфантильною наївністю, не відав, що папери, як i люди, мають свою ієрархію, ще більш герметичну та консервативну; до того ж, є речі, які непідвладні словам, i ми, затято та безглуздо продовжуючи вірити у їx магічну непереможність, нічим не різнимося вiд древнього шамана, що екзальтованими заклинаннями сподівався спинити бурю, чи повернути до життя схололого мертв'яка.
Пляма пробивалася крізь тиньку і вапно, торуючи coбi шлях до життя, демонструючи волю до влади, яка не зважатиме на зжовклі, мов перезріле листя аркушики. Якогось ранку, щойно прокинувшись i ще не встигнувши до пуття зрозуміти, де він, i чому поряд немає Галі, відчув, що щось змінилося — цього разу безповоротно й на зле. Але одразу після розпачливого падіння діафрагми та серця, що були викликані дійснicтю плями, він полегшено зітхнув, позбувшись нарешті тягаря очікування, яке червом надточувало його сили відтоді, коли їм вдалося ілюзорно усунути цятку на стелі примітивною містифікацією.
За інерцією, демонструючи тим свою цілковиту підлеглість дії законів фізики, які, до слова, вигадані людьми, Олесь ще борсався, поглинаючись бюрократичною рутиною: стовбичив у чергах, шанобливо стукав до кабінетів, якнайобережніше причиняв двері, горлав, доведений до рясного піновиділення з роту, немов при нападі падучки чи сказу. Потім тільки писав листи, зрошуючи їx спочатку кетягами праведного гніву, а згодом наповнюючи лише схололою, як невчасно спожитий сніданок, байдужістю.
Пляма невтомно зростала, відгалужуюись у всіx можливих напрямках, в тому числі й в глибину, множачись i в ньому: прокинувшись вранці, він вже не поспішав схоплюватися на ноги, а безвільно вивчав абриси затемнення, намагаючись зрозуміти: збільшилося воно чи раптом зменшилося. Але ні сама пляма, ні клімат, приводів для оптимізму не давали — радіо, мов зопсута платівка, незмінно пророчило опади у вигляді дощу, мокрого снігу або чиїхось сліз, а у плямі, слідом за кількісними, почалися і якісні зміни: там утворювався грибок. Вона темніла, набрякала вологою, погрожуючи новими нападами задухи чи клаустрофобії, а Олесь безтямно витріщався широкорозплющеними, безбарвними, мов у зомбі, очиськами, оточував себе їдкою димовою завісою, пригадуючи, що колись любив дощі, бо й вона їх любила. Йому чомусь завжди ставало соромно, коли ось так несподівано викривав у собі нікчемне епігонство: перейняті від когось звички, уподобання, фрази або просто жести, слова...
Він здався на поталу плямі, відтак вона, не відчуваючи опору, розвивалася прискорено і агресивно, випотрошуючи йому рештки. Коли раніше, ще за життя дружини, він міг позбутися плями, просто заплющивщи очі, то зараз вона переслідувала його і уві сні, гірше: просочившись під ковдри повік, ставала ще нестерпнішою і моторошнішою, оживаючи та набуваючи здатності розмовляти, погрожувати і глузувати з марних спроб втечі.
Втім, траплялося, що на кілька днів опади припинялися, і тоді пляма блякла, немов згасала, як зоряне небо під сонячними променями, даючи змогу віддихатися та перепочити. В такі дні він застигав, стиснувшись від напруження, мовби на перегляді найпримітивнішого трилера, а губи його, порізані сухістю та хворобливим станом, здригалися, пошепки благаючи когось про допомогу. На 3-ій чи 4-ий день без опадів пляма зменшувалася до таких розмірів, що з її існуванням можна було примиритися, тож він, не тямлячись від радості, вибігав надвір, простував до найближчого гастроному і, простягнувши незмінно потворній продавщиці гроші, які бозна-скільки часу накопичував з цією метою, демонструючи нечувано-небачену раніше скаредність; вказував вказівним пальцем на пляшку з горілкою. Повернувшись до засміченого барлогу, починав потроху пиячити, але, щоб не чутися надмір тоскно від тягаря самоти, встановлював напроти себе люстерко і, посміхнувшись неголеній мармизі в дзеркалі, та марно прочекавши таку ж її відповідь, робив спробу щось сказати, раптово жахнувшись можливої втрати голосу. Але, щойно переконавшись, що мовні навики ще не втрачено, лиш трохи погіршилася артикуляція, він протяжно зітхав і робив добрячого смутного ковтка, з кожним наступним похмурніючи все дужче і втрачаючи почуття святочності, що колись, може, й було з ним. Рот та тельбухи oпікаються трунком, але одразу ж і терпнуть, немов піддані місцевому знеболенню. Після 7-го — 8-го ковтка він не стримується і починає тихо рюмсати, дозволивши спогадам сплисти на поверхню i заволодіти ним; великі прісні сльози змивають на руду щетину минуле, яке б могло відбутися. Врешті, йому стає себе так шкода, що він схоплюється на ноги і з болісним вигуком гатить стисненою в кулак долонею до стола, який здригається, перекидає пляшку, i, перш ніж наляканий Олесь непідвладними йому руками таки хапає слизького, мов рибина, бутля i повертає йому вертикального стану, на лаковану поверхню вихлюпується трохи прозорої рідини, чимось схожої на сльози, тільки смердючішої...
Потім знову починаються опади, які він навчився передбачати не гірше, ніж озброєні ультрасучасним обладнанням синоптики, які, кажуть, користуються навіть супутниками, чи ті, що страждають ревматизмом, сплачуючи за точність своїх прогнозів болем. Відчувши найменші коливання тиску, які наче артилерійська канонада сповіщають про наближення небезпеки, він втрачено падає на диван, застигаючи під плямою, як кролик, що його загіпнотизовано удавом, усвідомлюючи болісну невідворотність явищ i свою цілковиту неспроможність запобігти їх з'яві. Повітря довкола наповнюється вологою, що, здається, конденсується, скраплюючись на шкіpi та стінах, наповнює трахеї, бронхи, наpeштi, легені, що вибухають зрідженим кашлем і, вже не спроможні сприймати кисень, задушно стискаються. Олесеве тіло судомно звивається, сподіваючисъ у якійсь з перекручених поз віднайти хоч кілька атомів повітря, яке позбавить того нестерпного, розривного, ніби патрон, страждання, що впеклося в м'язи і думки, вичавлюючи можливості рятунку. Нарешті він втрачає свідомість, після чого занурюється у морок чергового нічного страхіття, протягом якого продовжує стогнати i марити про цілковитіше, безмежніше забуття, що межуватиме з небуттям.
Напади клаустрофобії починаются, як і черговий "мусонний період", зазвичай вночі. Він прокидається збуджений та стривожений, ніби солдат, котрого зірвано з койки завиванням сирени тривоги, i ще не прийшовши по тями, схоплюється на ноги, готовий чимдуж бгіти, рятуючись втечею, хоча вже розуміє, що запізно, бо саме падає перша важка крапля — як завжди на його вікно, приводячи в рух стіни, які починають стискатися, наповюючись вологою i погрожуючи слизькими набряками.