Всі інші, знеможені від швидкої скачки, попадали на траву і відпочивали. Завдання було не з легких, треба було зуміти тихо захопити терем купця. Кулак жалкував, що немає поряд досвідчених воїнів, п'яток бородатих і він був би впевнений у перемозі. Та що поробиш, приходиться ризикувати. За те яка буде здобич – дочка самого князя Святослава!
На самому світанку Сапрон поплював на руки і звалив на плечі молодого воїна Білана, переодягнутого у кийградського дружинника та поніс його до воріт у частоколі. Хлопець, якого він тягнув на собі, був дуже вправний кидати ножі, на цьому і будувався весь напад. Якщо б піднявся шум, довелось би все відразу відмінити і відступити.
Сапрон ледве дотяг свою ношу до частоколу і присів біля воріт. Віддихавшись, легенько постукав у дерев'яні ворота. Над частоколом з'явились дві голови.
– Хто там шляється? – пролунав дзвінкий голос молодого вартового.
– Це я, Сапрон. Відчиніть, у мене поранений дружинник, на нас напала татарва, ледь втекли.
– Сапрон!? – почувся бас другого вартового.
– Тимко, відчиняй, – зраділо крикнув Сапрон
Наверху трохи пошушукались і було чути як хтось почав спускатися. Через деякий час грюкнули засуви і двері трішки прочинились. В цю мить Білан підвівся і, прицілившись, метнув ніж. Той по саму рукоять зайшов в око спостерігавшого за ними із-за частоколу вартового, який тихо зойкнув і повис на зубці.
– Що там у тебе, – пробасив голос біля дверей.
– Пораненому погано, – відповів Сапрон.
Як тільки двері розкрились ширше, він схопив за руку Тимка і, потягнувши на себе, вдарив ножем у горло. Тимко захрипів і обливаючись кров'ю впав на землю.
– Гукай інших, – наказав Білан і пірнув у відчинені двері з ножем у руці.
Сапрон побіг до лісу, махаючи руками. Через хвилину, назустріч йому вибігла татарва.
– Ну як? Все добре? – запитав Кулак.
– Так. Швидше до терема.
– А ну, хлопці, швидко і тихо, вбивати всіх на своєму шляху.
Татарва миттю заполонила подвір'я. Там на них вже чекав Білан, який встиг перерізати горло ще одному вартовому, який мав нещастя задрімати на варті.
– Все тихо. Вартових більше немає, – сказав він. – Собаки сидять зачинені у псарні.
– Молодець, – похвалив його Ярій і попрямував до дверей терема разом із п'ятьма воїнами. Сапрон поквапився за ними.
Кулак з рештою залишився на подвір'ї, вони заправили луки стрілами і стали чекати. Тут завила якась собака і голосно загавкали інші.
***
Після доброї баньки і хорошої вечері, Ярослава розморило і він почав клювати носом, ще сидячи за столом та слухаючи, як гном розписував Лисюку їх пригоди. Дарина, яка теж змила дорожню пилюку, швидко попоїла і знову пішла до діда. Їй постелили в одній кімнаті з ним.
Знахарка промила рану воєводі, напоїла трав'яним узваром і облаяла гнома за те, що рану так сильно розтрясли. Дартаз розвів своїми волохатими ручиськами і виправдовувався тим, що торопились поспіти засвітла. Леська на його слова лише махнула рукою і сказала, що прийде завтра вранці, наказавши, як буде лихоманити Добриню, то давати йому узвару, той применшує біль і знімає жар. Коли вона вже прощалась, Ярослав випадково підслухав, як вона говорила гному, що справі кепські, якщо воєвода доживе до ранку – може і виживе.
Поселили Ярослава в кімнаті із гномом та він, не чекаючи його, пішов сам спати. День видався напрочуд напруженим, хотілось спокійно все обдумати. Та куди там, заснув, як тільки голова торкнулась подушки.
Прокинувся Ярослав на світанку від хропіння Дартаза і ще якогось тривожного відчуття на душі. Трохи проворочавшись, встав і вирішив попити. Він пам'ятав, що на підвіконні стояв глечик із холодним квасом. Та глечик був порожній, цей шустрий гном вже встиг все видудлити. Ярослав вирішив пошукати на першому поверсі, згадавши, що там знаходилось невелике барильце з квасом. Відкривши двері хлопець опинився в абсолютно темному коридорі, господар видно економив на освітленні. Мацаючи руками стіну, він почав потрохи просуватися до виходу. Пролунало завивання пса і відразу гавкання собак у псарні. Потім юнак почув якийсь шум і приглушену лайку. Ярослав насторожився. Внизу хтось запалив смолоскип і хлопець узрів озброєних людей. Татарва!? Він швидко розвернувся і вбіг у кімнату, почав тормошити Дартаза.
– Прокидайся! Татарва! Та вставай, чорт тебе забирай!
Гном вскочив і вихопив сокиру.
– Що трапилось!?
– Вороги пробрались в терем! Одягайся!
– Які вороги? Тобі що знову якась мара приснилася?
– Який в біса сон! – одягаючи чоботи проричав Ярослав. – Вставай швидше, старий чортяка!
Нарешті гном щось уторопав і почав квапливо одягатись. За хвилину вони стояли одягнуті та озброєні.
– Треба добратись до Дарини із воєводою, – сказав Ярослав і визирнув з кімнати, тримаючи в руці кинджал.
– Добре ходімо, – погодився гном і пішов вперед, не забувши прихопити лук із стрілами.
Вони вийшли із своєї кімнати і Дартаз впевнено повів його до кімнати воєводи, схоже він добре бачив у темряві. Тихенько відчинивши двері, зайшли до кімнати. На їх щастя там горіла масляна лампа і при тьмяному світлі Ярослав побачив княжну, яка одягнена спала побіля діда.
– Дарино, прокидайся, – торкнувся її плеча хлопець.
– Що трапилось? – одразу відгукнулась дівчина.
– Тихо! Схоже в дім проникли злодії чи можливо татарва, – відповів Ярослав. – Треба якось здійняти тревогу.
Дартаз зачинив на засув двері і підпер комодом. Почулись обережні кроки, які затихли біля їх дверей. Потім хтось спробував відчинити їх. Побачивши, що нічого не виходить почав в щілину просовувати ножа.
– Та ламайте двері, – прошептав хтось за дверима.
– Так весь дім розбудимо.
– Ламай, дідько з ними, – наказав молодий голос.
У двері зі всього розмаху вдарили сокирою. Засув не витримав але комод не піддався.
– Трощіть швидше двері, – знову пролунав той самий молодий голос.
– Там чимось підперто, – незадоволено пробурчав хтось.
– Діставай меч, – прошепотів гном на вухо Ярославу, той послухався і витяг дворучний меч. – Якщо хтось полізе, бий його.
Поряд із хлопцем стала Дарина зі своїм мечем. Дартаз став поодаль і заправив свій лук стрілою. Двері затріщали і в них з'явилась тріщина, яка під ударами сокири швидко розширялась. Чиясь голова заглянула в кімнату і в ту ж мить просвистіла стріла і встряла нападнику в око. Протяжний крик рознісся по дому.
– Чого вам треба!? – закричав Ярослав.
– Віддайте княжну і ми підемо! – гукнули із-за дверей, переставши бити сокирою.
– Хто ви? – запитав хлопець.
– Яка різниця, не віддасте дівчину, всіх повбиваємо! – відповіли нападники.
– Дартаз, поглянь у вікно, що там робиться? – гукнув Ярослав гному.
Той поклав лук і сокирою вибив дерев'яну раму вікна, куски слюди полетіли на піл. Він виглянув і миттєво сховався, дві стріли влетіли у вікно. Двері знову почали рубати. Добриня раптом вскочив із ліжка і тут же впав на підлогу, Дарина підбігла до нього, намагаючись підняти його.
– Добре, хоч бояться нас палити, – пробурчав Дартаз, вставши із сокирою біля дверей.
– Чому? – спитав Ярослав, притиснувшись до стіни і наготовивши меч.
– Не хочуть, щоб вогонь побачили із Боброва.
– Це ідея! – вигукнув хлопець. – Обмотай стріли чим не будь і підпали, а потім стріляй у вікно.
– Точно! – зрадів гном, а потім запитав стурбовано. – А зможеш стримати їх?
– Спробую
– Тоді, я пішов.
Гном кинувся рвати якісь рушники, йому стала допомагати Дарина, якій вдалося посадити на піл воєводу, вклавши в його руку кинджал. Хтось закричав у теремі, почулось гупання і люди почали вибігати на подвір'я прямо на лучників татарви. Пролунали крики поранених. В цей час двері не витримали і рухнули, виникла постать з мечем. Ярослав вдарив своїм мечем по ворожому мечу, той випав з рук нападника і він відразу сховався, та за ним з'явився інший. Хлопцеві було незручно махати довжелезним дворучним мечем у тісній кімнаті, тому він почав наносити колючі удари, один із яких вцілив у ворога. Ті відступили на деякий час, а потім під прикриттям щитів знову полізли до кімнати, їм вдалось подалі відсунути комод і увірватись в середину. Ярослав, прикриваючись мечем, засадив в одного із нападників кинджал, який прошив броню і зайшов між ребер. Та тут його штурхнули і він впав, відразу над ним нависла тінь із мечем. Але прошелестіла бойова сокира гнома і відтяла руку нападника. Дартаз своєчасно прийшов на поміч. Піднімаючись, Ярослав помітив, як Дарина підпалювала стріли і вистрілювала їх у вікно. Вогненні спалахи летіли у вже сіріюче небо. Хтось схопив хлопця за ногу, це був поранений ним ворог, та він не встиг підняти меч, як воєвода Добриня встромив свій кинджал тому у лівий бік.
Раптом почулись крики і татарва почала відступати. За хвилину уцілілі нападники кинулись до воріт, а потім побігли до лісу. Їх шлях освітлювала палаюча скирта сіна, яку випадково підпалила Дарина. Було видно, що із Боброва скакало кілька десятків вершників.
– Все, – сказав Дартаз витираючи піт і виглянув у вікно.