До війни нерідко було так: як тільки людина була змушена мати контакт із владою, відразу починалася корупція, крадіжки, свавілля.
Я люблю людей. Мені цікаві люди. Але чому не можна публічно критикувати близьких? Хто таке вигадав? Спочатку потрібно розібратися зі своїми, а потім вже критикувати чужих. Близька людина може мати купу недоліків і наробити безліч дурниць. Чому не можна розказувати про непривабливе в цій людині? Коли людям вказати на її недоліки та помилки, то люди, зазвичай, реагують. А коли це говорити публічно, то вплив на людину значно сильніший.
Замовчування нічого не дасть.
Лише породить безкарність і вседозволеність, коли людина робить гидоту, а довкола всі мовчать чи вдають, що нічого не бачать.
Не робіть нічого поганого і про вас не будуть погано говорити.
Це єдиний спосіб!
Уб'ю! Посаджу! Налякаю! — може не спрацювати.
Я все життя заробляв важкою фізичною працею.
Через тиждень, як поступив на навчання до університету, почав розвантажувати вагони, а потім зметикував, що більше зароблю мітлою – почав у вільний від навчання час підробляти двірником. В університеті я навчався у другу зміну – з 14 години. Тож міг працювати двірником з 5 ранку і до 14 дня, а тоді ще й після 19. Встигав одночасно працювати на кількох роботах: мій рекорд 7 робіт двірником та прибиральником у приміщеннях одночасно кілька місяців.
За 5 років навчання в університеті ні копійки не взяв у батьків
Один з найкращих спогадів – часи Помаранчевої революції, яка проходила на Майдані в Києві, до якого від моєї квартири 10 хвилин пішки. Весь час коли хвилювався Майдан, у моїй скромній квартирі двірника весь час ночували 18 активних учасників революції з Івано – Франківщини та селища Золотники, що на Тернопільщині, — земляки моєї дружини. Тоді моя душа, як і душа народу України, — розквітла, мов за першого кохання, — народ повірив у себе.
Я радо зустрів і Революцію гідності, але знову багато розчарувань від невиконаних обіцянок нової ще більш злодійкуватої влади. Тоді все невдоволення брехнею і шахрайством можновладців за часів президента Порошенка вилилося в написання 10 книг циклу "Україна: Епоха корупції". Відтоді в мене виникли проблеми з владою, які тягнуться і до цього часу.
Перед війною Росії проти України за часів правління президента Павла Порошенка я навіть проводив акції протесту проти свавілля адміністрації Художньої академії й можновладців: стояв з величезними трьома транспарантами біля воріт вишу, переконував прохожих, що нічого хорошого не чекає Україну від корупції, кумівства, вседозволеності й безкарності та загравання з Росією.
Більшість перехожих мене підтримували, а студенти, взагалі, всі, як один, були за мене. Але було чимало й таких, кому все одно що витворяє влада, бо думають, що влада до них не добереться. Дехто, коли запитували мене навіщо я підіймаю галас і, коли чули, що я – звичайний патріот, то починали переконували, що в Україні все прекрасно, корупція всіх влаштовує і дуже корисна, це одна з головних переваг країни, Росія не розпочне повномасштабної війни, а з мене лише сміялися:
-Ти не патріот. Ти – ідіот!
А мій роботодавець погрожував:
-Таких, як ти, треба вбивати.
Коли всіх таких, як я повбиваєте чи пересаджаєте, то з ким залишитеся?
Гибель близьких на фронті під час нинішньої війни Росії проти України породила задуми нових книг, першою з яких стала збірка коротеньких заміток про рашистів – "Список путіна". Книга написана ще й для тих українців, які до цього часу серед своїх кумирів мають відомих росіян.
Намагаюся слухатися порад рідних та не лізти в політику, але все одно, часом, не стримуюсь та виливаю в книжках наболіле, коли дістає несправедливість цього прекрасного світу довкола.
Так, вірно, згоден: я не став ні ким.
Я пан Ніхто.
Але я залишився собою.
Тим юним романтиком і мрійником, що читав книги й хотів, щоб усі люди були щасливі.
Я НЕ СТАВ МЕРЗОТНИКОМ, КОРУПЦІОНЕРОМ, ЗЛОДІЄМ.
Цього одного речення достатньо, щоб почати й закінчити автобіографію.
І це вже непогано. І це вже багато. Дуже багато.
Іноді життя на пенсії ще тільки починається.
Життя ще добереться до мене. І змусить мене дати бій.
Можливо, заради цього бою я і народився.
Далі буде…
Григорій Лещенко
1 грудня 2024 року