У мене є засушений комарик, так ми його з пивцем. Га?
– Кхе… Та я, взагалі-то, на дієті, так би мовити… Не вживаю, знаєте…
– А, ну то так посидимо, без комарика, просто побалакаємо. Я проживаю за карнизом із правого б…
– Я знаю, – перебив тарган. – Ну… можливо,… якось…
– Ага, обов'язково заходь, щоб ти здох. Буду дуже радий, буцни тебе слимак… Дякую, значить, за бесіду, розмахай її щетину. Душеньку відвів, аж полегшало… Ну, так я піду. До зустрічі!
– Скатертиною шпалери! – побажав хижому гостеві вголос Пафнутій, а про себе додав: "Щоб тебе громадянин Ю.Е. Антикефіров побачив! Бач, у павутину мене запрошує! Ага, поспішаю аж падаю! Однодумець вишукався! Жере членистоногих співбратів і не подавиться, нелюд!"
Упир покинув ущелину в плінтусі, і наш герой чув, як шарудять по шпалерах кігтики волохатого восьминога, віддаляючись, усе тихіше й тихіше, поки зовсім не затихнули на висоті.
– Фу ти, – видихнув Пафнутій і скрушно похитав головою.
У цю ніч йому снилися такі жахи, що й говорити про них не хочеться.
Наступного дня, у понеділок, наш герой терміново евакуювався з ущелини в плінтусі. Тому що тепер ненажерливий канібал, завдяки балакучості покійної молі Аделаїди, знав адресу таргана й, ледве зголоднівши, може сюди наскочити, щоб скористатися Пафнутієм у якості провіанту. Однодумець не однодумець, а голод не тітка!
Новою обителлю Пафнутія стало радіо, що висіло в кухні на стіні. Це джерело звуків було, звичайно, житлом досить гучним, але зате ця адреса страшному Упиреві невідома. Пафнутій навіть перетягнув усередину радіо шматочок промокашки з написом "ху", так він до нього звик.
У цих хвилюваннях із приводу Упиря й турботах, пов'язаних з переходом на нову житлоплощу, якось забулася й пісенька про троянди, і зворушливе нічне сновидіння зі співухою…
Поетично висловлюючись, "кохання минуло, як сон, як дим".
Стасим другий
Перед усяким душу відчиняючи,
Ти ризикуєш зіпсувати долю.
Епілог
В автора у голові таргани, подумав читач.
1984, 2007 р.