Та ще і Прокл, цей хитрувань знає свою справу.
– Зрозуміло. Виходить ти просто тікаєш?
– Мені із самого початку не подобалася ця затія, та ви ж все-таки наполягли, – спокійно сказав Ісмаїл.
– Мені теж не це подобалось. Але ж імператриця... Завтра сходиш до Феофана, розкажеш про вбивство у замку герцога, подивимося, може це справа його рук. Скажи, що чекав на Прокла та він не з'явився. Потім доповіси мені про його реакцію. А що до Персидії... поїдеш дня через три, можливо, ще будеш мені потрібен.
– Добре, – швидко погодився купець.
– А зараз іди, мені треба подумати.
Ісмаїл встав, знову вклонився і швидко вийшов із кімнати.
Ахмантин замислився, дійсно, він був проти вбивства Анни, але імператриця уперлася і він нічого не зміг вдіяти. Ще й імператор пішов на поводі у Константана, вирішивши, будь за що, віддати принцесу заміж за знатного вельможу, та тільки не аравської крові. А це все-таки таїло в майбутньому небезпеку для планів Ахмантина. І тут підвернулась Зорина зі своєю Ізаною, він вирішив скористатись цією нагодою, а потім прибрати ще й Ізану, яка останнім часом щось дуже зблизилась із імператрицею. Та вийшло не так, як хотілось. Шкода буде, якщо управителя герцога викриють, дуже цінна була людина.
Канцлер відчув, як добрий настрій покинув його. Нахмурився, пригадавши, що вчора герцогиня Бронська чекала листа від імператриці, нахваляючись, мовляв буде відпочивати разом з нею. Та сьогодні йому донесли, герцогиня, отримавши листа від його племінниці, стала роздратованою і сказала в серцях своїй подрузі Кармелі, що Зорина, здається, розважається з її пажем, зовсім молоденьким хлопцем. Він зітхнув, треба буде завтра обов'язково провідати імператрицю, можливо вона знову прийнялась за старе. Але тоді вони дещо поспішили прибрати Мустина.
***
Феофан зовні незворушно вислухав купця Ісмаїла і повністю заперечив свою причетність до вбивства у замку герцога Вольмира. А що до Прокла, так той завжди діяв самостійно і якщо він відразу не з'явився до купця, значить на те скоріше в нього були причини.
Коли Ісмаїл розкланявся і пішов, Феофан не втримався і спересердя вдарив по підлокітнику крісла. Ці йолопи грають у свої ігри та ще хочуть і його приплутати! Прокл був правий, кажучи, що не варто їм довіряти. Хоча Феофан це прекрасно знав і без нього, але стати Великим магістром він не зуміє без підтримки імператриці і Ахмантина. Нічого, як він буде Великим магістром то по-іншому з ними розмовлятиме! А ще краще, якщо Прокл добуде кинджал, злорадно посміхнувся Феофан, тут вони в мене і затанцюють. Треба тільки добре обміркувати свої подальші кроки.
Але що там із Проклом? І кого ж там вбито?
***
Ахмантин прибув до імператриці під вечір, хоча думав приїхати раніше та справи затримали. Його відразу прийняли і відвели до покоїв Зорини. Доки йшов літнім палацом він поглядав по сторонам, сподіваючись побачити цього юного пажа, але так і не зогледів його. Не побачив його, бо той сидів разом із імператрицею, чекаючи на нього. Юнак, дійсно, був напрочуд гарний – синьоокий з ледь в'юнким русим волоссям, з привабливими ямочками на щоках, такі завжди подобались жінкам. Тримався хлопець спокійно, але не зухвало, коли канцлер зайшов до кімнати, то встав і шанобливо вклонився, на що Ахмантин відповів легким кивком. А імператриця просто світилась від щастя і зустріла його радісною посмішкою, чим обеззброїла його гнів. Ахмантин тільки подумки зітхнув і, вклонившись племінниці, мовчки сів у крісло.
– Я така рада, що ти нарешті завітав до мене, дядя, – усміхаючись промовила Зорина.
– Я теж радий тебе бачити, – відповів Ахмантин.
– Познайомся з Рістаном, моїм другом, – продовжувала імператриця. – Він допомагає мені скрасити моє самітництво. А як ви поживаєте, дядю?
– Спасибі, добре. Та в мене є для вас кілька новин.
– Рістан, будь ласка, залиш нас на одинці, якісь нагальні справи, – мило усміхаючись Рістану сказала Зорина. Юнак слухняно кивнув головою і вийшов із кімнати.
– Зорино! Що з тобою? – все ж не втримався її дядя.
– Не знаю. У мне все життя летить в прірву, – несподівано, сумно зітхнувши, сказала Зорина.
– Дівчинко моя, що трапилось? – занепокоївся Ахмантин.
– Сталося щось страшне, я закохалася до нестями.
– Боже мій, – похитав головою канцлер і подумав: "Ці жінки такі дури, втріскаються в когось і все інше по-боку."
– Я сама ніколи не очікувала, що стану такою дурепою і раптом це трапилось і саме смішне – я щаслива, – начебто прочитала його думки Зорина.
– А як же наші справи? Вони тебе ще цікавлять?
– Розповідай.
– Отрута не подіяла і дівчина поки жива.
– Не може бути. Можливо управитель щось наплутав і влив не у вино.
– Він каже, що все зробив як слід. А ти не думаєш, що Ізана могла підмінити отруту?
Імператриця на мить замислилась.
– Вона навіть не знала, що то отрута.
– Може запідозрила?
– Навряд чи, я при ній ковтнула тієї отрути.
– Що!? – у Ахмантина аж перехопило подих.
– Потім три дні не пила вино, – спокійно продовжувала імператриця. – Я ж казала тобі, що вона діє лише із вином, а так зовсім безпечна.
– Однак так не можна ризикувати, – невдоволено сказав канцлер.
– Ізана горда і має свої дивацькі погляди на життя, мені тоді хотілось більш прив'язати її до себе.
– А тепер?
– Тепер? – знову замислилась Зорина, – Мені вона вже більше не потрібна, нехай живе як хоче.
– Живе? – перепитав Ахмантин. – Вона дуже багато знає.
– Роби, як знаєш, мені байдуже.
– Добре, тут ми дійшли згоди... А як же Рістан?
– Що Рістан? – підозріло запитала імператриця і її очі почали буравити дядю.
– З Мустином покінчено. Хто вирішить цю проблему?
– Ти що з глузду з'їхав!? Ніякої проблеми нема. Все добре, – чітко сказала Зорина. – Зрозумів? Якщо щось трапиться із Рістаном, я тобі не знаю що зроблю!
– Не турбуйся, мені то що, але що скаже твій чоловік? А чутки вже поповзли і їх не зупиниш.
– З Василем я сама розберусь, – сказала, як відрізала, імператриця. – Ти краще займись Константаном і Анною. І що там із Проклом? Він ще живий?
– Поки ще живий, ти ж знаєш який він хитрющий.
– Гаразд, займайся цими справами, мені залиш імператора. Все.
Трохи помовчавши, ніжно запитала.
– Любий дядечко, вино вип'єш?
– Ні, дякую. Іншим разом, – від цієї пропозиції у Ахмантина аж задерло у горлі і він ледь не закашлявся.
– Ну, як бажаєш.
Ахмантин їхав від імператриці і сердито думав, що Зорина зовсім відбилася від рук, не те що не слухається, а робить все наперекір. Дався їй цей Проклятий крадій! І де він міг перейти дорогу імператриці? Жаль, що Ісмаїл не зумів з ним переговорити, можливо, щось би прояснилось. Якась з'явилась дивна кровожерливість у його племінниці. Хоча, якщо вона розбереться із імператором, це буде лише на користь спільній справі, а там завжди можна буде поставити її на місце. Від цієї думки настрій у канцлера трішки поліпшився і він навіть подумав запросити до себе ту милу товстеньку білявку. Як же все-таки її звуть?
28
Анна сиділа біля Вольмира, міцно пригорнувшись до нього. Герцог, обнімаючи однією рукою дівчину, другою пробував знову писати лист до імператора.
– Тут напиши, що Зорина змовилась із Ахмантином, – зазираючи в лист, сказала принцеса.
– Так це ще нам точно не відомо, – спробував заперечити її коханий.
– Як не відомо? А купець Ісмаїл, він же шпигун Ахмантина.
– Добре напишу, що купець Ісмаїл був в тісних стосунках із канцлером Ахмантином.
– Хмм... Звучить трохи підозріло. Що ти мав на увазі?
– Анна! У тебе одні дурниці в думках, – жартома посварився Вольмир.
– А в тебе ні? – дівчина поцілувала його в щоку.
– Все, крапка, нехай пише цей лист мій перший міністр, врешті за що я плачу йому гроші, – відклавши перо, сказав герцог.
– Наше щастя, що Константан прийшов у свідомість і навіть трохи поїв, – промовила Анна. – Він зможе підключитись до написання цього послання моєму батькові, вони ж друзі.
– Авжеж, – посміхнувся Вольмир, – а то ми вже третій день його пишемо.
– За те стільки справ переробили, – почала загинати пальці принцеса. – По-перше відправили посольство до Святослава, по-друге вилікували Великого магістра і по-третє кохались.
Герцог розсміявся і, поцілувавши кохану в пухкі губки, сказав.
– Пощастило нам, що сестра Боровика нагодилась і врятувала життя Константану. Після того, як Роман розбив цю кляту кулю, лікарі хапались за голову і вже не думали, що Великий магістр виживе.
– Так, зараз йому набагато краще, ця народна знахарка своїми травами повернула Константана до життя.