Поспішає у своїх справах.
– Шкода, – зітхнула дівчина. – Він такий цікавий і смішний, наче зовсім не чаклун.
– Ну що, я пішов, – не охоче відпускаючи із своїх обіймів, сказав Тобіас.
– Іди, а я побігла до няньки, вона обіцяла навчити мене якоїсь особливої вишивки. Вишию тобі дарунок на весілля, – лукаво стрільнувши очима відповіла Златка та цмокнувши хлопця в щоку, крутнула яскраво-зеленим сарафаном і вибігла із світлиці.
Тобіас з любов'ю подивися їй в слід.
Через півгодини він на своїй рябій кобилі вже під'їжджав до провулка де був розташований будинок Мальфара. Городяни, впізнавши кобилу тисяцького, мовчки проводжали його зацікавленими поглядами та й знову поспішали по своїм справам. Сонце, яке майже сховалось, фарбувало рідкі хмаринки в червонуватий колір. Спека поступово спадала. Повіяв легкий вітерець від ріки Слави, він приємно холодив обличчя Тобіаса. За сім років він так звик до цього красивого міста, де такі добрі і веселі люди, лише одне його засмучувало – їх язичеські обряди. Та була в нього надія, що з часом все зміниться.
Двері відчинив старий хазар.
– Здраствуй, Майша, – привітався Тобіас. – А де хазяїн?
– У себе в кімнаті, – буркнув той. – Перебирає свої книжки. Вже половину валіз розпакував, а потім мені знову все запаковувати.
Тобіас зайшов до кімнати Мальфара. Там стояла купа валіз, деякі з яких знову були розібрані, книги в безладі лежали на столі, на стільцях.
– Доброго вечора, вчителю.
– О, Тобіас, здраствуй, – зрадів маг, піднявши голову від книги. – Знаєш, іноді буває дуже корисно перечитувати старі книги.
Він порився серед книг і діставши одну протягнув її Тобіасу. Той взяв книгу і прочитав в голос назву на аравській мові.
– Тлумачення снів. Що це?
– Тут як раз згадується про мага Мухамтина.
– В цій книзі? – здивувався Тобіас.
– Так. Мухамтин був не лише магом, а ще добрим тлумачем снів. В книзі є багато про нього і зокрема про його посох. Візьми прочитай, можеш мені її не віддавати.
– Спасибі.
– Нема за що. Чому такий сумний? Посварився із Златкою?
– Та ні. Мав розмову із її батьком.
– Як він? Сподіваюсь не передумав віддавати за тебе свою доньку, – стурбувався Мальфар.
– Ні, з цим все гаразд, весілля наприкінці літа. Просто не все спокійно в місті.
– Тоді сідай і розкажи до пуття, що трапилось.
Тобіас зняв книги із стільця і поклав їх на валізу, присів навпроти свого вчителя, а подаровану книгу поклав на собі коліно.
– Тисяцький розповів мені, що кийградська дружина вирішила не втручатись у чвари між синами Святослава. А це значить, якщо Ізяслав захоче захопити великокняжий престол, ніхто йому не завадить.
– Зрозуміло. Що ще?
– За Ізяславом стоїть старійшина волхвів Горюн, котрий призвав братство Ведмедя. Туровець підозрює, що почнуться погроми чужинців і можливо віруючих в Єдиного бога. Зараз, начебто, князь Ізяслав зі своїм військом поспішає в Кийград.
– А що Ярополк?
– Без кийградської дружини він нічого не зробить проти свого брата, малувато в нього сил та й городяни прихильніше ставляться до Ізяслава.
– А Володимир?
– Він відсиджується в Новограді. Я сумніваюсь, що він приїде навіть на похорони свого батька.
– Що із Святославом так погано?
– Він вже зовсім не встає із ліжка, марить. Так що всі чекають зо дня на день його смерті.
Мальфар пригладив свою сиву бороду і задумливо промовив.
– Виходить, що воєвода Щербань, всупереч волі Святослава, вирішив підтримати Ізяслава.
– Ну, поки що він не робить це відкрито, та видно так воно і є. Чесно кажучи, я би хотів щоб Великим князем став Ярополк, він досить добре ставиться до наших єдиновірців. Ізяслав той жорстокіший та й ще цей несамовитий Горюн, я боюсь, що, дійсно будуть погроми.
– Якщо будуть погроми, це буде дурість зі сторони Ізяслава, багато купців вірять в Єдиного, а Кийград – місто купців, вони йому не пробачать порушення торговельних угод із Цареградом.
– Що вони можуть зробити проти нього? – гірко посміхнувся Тобіас.
– Що вони можуть зробити? – задумливо перепитав маг і тут же сам відповів. – Дадуть гроші князю Володимиру і той найме варягів, а коли він підійде з військом до Кийграда, відчинять йому ворота.
– Це займе не один рік, а що тепер робити?
– Лишній раз не світитися, твій майбутній тесть досить впливова людина у місті, так що зуміє захистити тебе, тим більше, що і його донька вірує в Єдиного бога. А ось мені, дійсно, пора від'їжджати – з Горюном у мене не дуже добрі стосунки і це ще м'яко сказано.
– Будемо надіятись, що Нестор встигне прибути вчасно. Чи можливо не будете чекати його?
– Ти що, – заперечив сердито Мальфар, – дочекаюсь обов'язково. До речі, я ще дещо цікаве знайшов про цей посох. Зажди, зараз я тобі прочитаю.
– Та ні, не треба, – замахав руками Тобіас і підвівся. – Мені потрібно вже їхати додому, залагодити деякі справи, та й ви вже дали мені ось цю книгу.
– Ну, як бажаєш, – трохи ображено сказав маг. – А може повечеряємо разом? Майша приготував такого смачного гусака.
– Дякую, вчителю, але мені потрібно йти.
– Добре. Тоді до зустрічі.
27
Зорина прокинулась вранці такою щасливою, як ніколи. Сонячні зайчики гуляли по кімнаті, виблискуючи різними кольорами від яскравої віконної штори, яку легенько колихав морський вітерець. Поруч тихо посапував її золотоволосий коханець, цей невтомний бог любові. У перший вечір їх кохання не все у молодого хлопця ладилось і Зорина була навіть трохи розчарована. Та вже другого вечора, коли вони знову зустрілись у спальні імператриці, Рістан показав себе із найкращої сторони, він швидко вчився науці кохання і не давав заснути молодій жінці до самого світанку. Зорина згадала, як вона тоді знесилено лежала, не в змозі заснути після любовних утіх і ніжно пестила золоті локони хлопця, як їй хотілось щоб це тривало вічно. На другий план відійшло все, і імператор із сином, і Ахмантин з його постійними інтригами. Залишився тільки цей молоденький синьоокий Рістан.
Вона дивилась на веселу гру різнобарвних сонячних зайчиків і з сумом думала, що незабаром її щастя скінчиться. П'ять днів безтурботного життя промайнули, як одна мить. Вчора герцогиня Бронська прислала гінця із листом, де недвозначно запитувала про свій приїзд. Сьогодні Зорина мала дати відповідь і ця відповідь повинна бути лише одна – приїжджай коли забажаєш люба Одрис. А так не хотілось!
Імператриця поворушилась, її рука, на якій лежав Рістан, трішки затерпла і вона спробувала вмоститись зручніше. Хлопець посунувся ближче до неї і обійняв, поклавши долонь на її пружну грудь. Легкий приємний озноб пройшовся по всьому тілу Зорини і тепла хвиля накрила низ живота. Вона заплющила очі. Ні! Ні! Треба щось вигадати і написати цій герцогині, нехай приїздить пізніше. Обов'язково треба щось придумати, вирішила імператриця, міцно пригортаючись до Рістана.
***
Пізно вечором Ахмантин у просторому аравському халаті сидів на низькому дивані, чекаючи на купця Ісмаїла. Ще розніжений після купання і ласкавих рук масажисток, він задоволено мружився. Ця білява масажистка, Ахмантин спробував пригадати її ім'я та не зміг, трохи в тілі, але така ніжна і м'яка, а губи такі пухлі і вмілі. Ахмантин прицмокнув, треба її чимось віддячити, можна подарувати коштовний перстень. Звідки ж вона? Здається із північних країн. Треба доручити його секретарю Алатину дізнатись про неї більш детальніше. Він потягнувся до низенького столика, з фруктами і винами, за келихом золотистого вина, але тут постукали у двері.
– Заходь, – гукнув канцлер і прибрав руку від келиха.
Двері відчинились і в кімнату зайшов Ісмаїл. Хоч аравський купець прибув відразу із корабля та все ж встиг перевдягтись у нарядний камзол із золотою вишивкою і навіть підфарбувати свою борідку. Купець низько вклонився і, слідуючи змаху руки Ахмантина, пройшов до кімнати та присів в крісло біля столика.
– Сподіваюсь, що у тебе дійсно важливі новини, раз ти не міг дочекатись ранку, – промовив трохи роздратовано канцлер і взяв в руки келих вина, а потім похопився, додав. – Пригощайся фруктами шановний Ісмаїл, налий собі вина, будь ласка.
– Дякую, – проказав купець і неспішно налив собі вина в срібний келих, трохи відпив. – Добре у тебе вино.
– Так що трапилося? – нетерпляче запитав його Ахмантин.
– По-перше, мій пане, отрута не подіяла і дівчина здорова, по-друге сталося вбивство у замку, схоже якогось рицаря ордена, так що всі там переполошились, по-третє – Прокл до мене так і не зайшов, так що він живий. І останнє, я післязавтра збираюсь від'їхати караваном до Персидії, – як завжди чітко і стисло розповів Ісмаїл.
– А що з Мустином?
– З ним, я думаю все владнають.
– Ти так думаєш? – пильно глянув в очі Ісмаїлу канцлер.
– Я впевнений, бо люди надійні.
– А ти впевнений, що Маркус зробив все як слід?
– Він клянеться, що нічого не переплутав і додав отруту до вина дівчини.
– А чого ж ти не дочекався кінця подій, а відразу поїхав?
– У мене з'явилось відчуття, що якось все іде не так.