– Він свій! Не вбивай!
Почулося тупотіння ніг і з її рук грубо видерли кинджал. Хлопець міцно тримав дівчину, притискаючи до себе. Вона спробувала визволитись. Та куди там! Він тримав її наче в лещатах.
– Ярослав, та відпусти нарешті дівчину, – почувся чийсь голос. – Бачу вона тобі сподобалась, але нам треба швидше ушиватися звідси, так що залишимо забави для іншого разу.
Дарина відчула, як міцні обійми ослабли і вона змогла нарешті випростатись.
– А тобі, дівчино, не гоже сидіти верхи на молодому парубку, так що злазь, – весело пролунав той же голос.
– Дарино, дай тобі допоможу, – підбіг Тимоха і обережно допоміг їй встати на ноги.
Вона встала біля Тимохи. Напроти неї стояв гном, насмішкувато поблискуючи своїми маленькими очима, і тримав її кинджал. Хлопець підвівся, це був справжній велетень. Він підняв свій меч і зніяковіло подивися на Дарину. Дівчина теж чомусь зніяковіла, цей юнак виявився напрочуд привабливий.
– Мене звати Дартаз, – сказав гном. – А хлопця – Ярослав. Ми йшли до Боброва, коли помітили вас.
– Я – Тимоха, а ця дівчина, – він трохи зам'явся, – її звати – Дарина. Нам теж треба у Боброве. А тут раптом налетіла ця татарва...
– Ну що ж, треба заховатися в лісі, – промовив Дартаз і протягнув кинджал дівчині. – Нічого тут стовбичити.
– Може краще сісти на коней і скакати далі? – нерішуче запитав Тимоха.
– І знову нарватися на татарву!? – заперечив гном.
– А ці? – махнув головою на вбитих Ярослав.
– Швидко відтягнемо їх в кущі, а коней пустимо бігти по дорозі на Боброве, – скомандував гном.
Тимоха із гномом пішли обшарювати вбитих і відтягувати їх до лісу, а їх коней вони шугнули подалі. Дарина підняла свій шолом і залишилась стояти з Ярославом. Вони мовчки дивились один на одного, а потім дівчина сказала.
– Спасибі, що врятував від татарви.
– Та нічого. І тобі спасибі.
– За що? – здивувалась Дарина.
– Ну, що не зарізала мене.
Вони розсміялись. Напруження трохи спало. Хлопець хотів щось сказати, та підбіг гном.
– Чого стоїте, як засватані, а ну мерщій в ліс.
Тимоха з торбиною в руках вже чекав їх біля поваленої берези. Вони пробігли углиб лісу і зупинились. Гном швидко перев'язав рану дружиннику, на щастя, вона не була важкою. Тимоха поворушив пораненою рукою і сказав.
– Начебто все добре.
– Зараз заберемо наші речі і заховаємося, я знаю тут одне місце – ніхто не знайде, – зібрався йти далі Дартаз.
– Ні, – раптом заперечила дівчина. – Там залишився мій дід. Треба нам повернутись і подивитись, можливо хтось живий.
– Дарино, твій дід наказав мені доставити тебе до Боброва, – не погодився Тимоха. – Зробимо, як каже Дартаз, сховаємося, а вночі я вернусь і пошукаю живих.
– Ні, – вперто сказала Дарина. – Підемо зараз.
– Та чого ти, дівчинко, наказуєш, – розсердився гном. – Ти що хочеш, щоб нам голови позносили, роби те, що старші велять.
– Ніхто вас не примушує, ви йдіть своєю дорогою... і спасибі за допомогу.
– Оце так, – тільки і сказав Дартаз. – Тимохо, ти чому мовчиш?
– Ладно, ви нас пробачте, та ми справді підемо і подивимося, може зможемо допомогти кому-небудь, – нарешті промовив той, тяжко зітхнувши.
– Ну, тоді і я піду з вами. Допоможу, – сказав рішуче Ярослав, поглянувши на Дарину. Та кивнула головою і одягла шолом.
– Добре, підемо всі, – спересердя махнув рукою гном. – Тільки ти, дівчино, повисмикуй пір'я із свого шолома, а то нас відразу помітять. І запніться плащами, щоб не світитись в лісі.
Дарина слухняно зірвала пір'я із свого шолома і укуталась у плащ. Інші теж прикрились плащами, хоча їх кольчуги не так блищали, як у дівчини. Вони мовчки прийняли Дартаза за головного і вирушили до лощини. Попереду йшов гном, потім Дарина з Ярославом, ледь позаду і в стороні Тимоха. Ступаючи, як можна тихіше, вони через півгодини спустились в лощину.
Почулись чиїсь голоси. Трохи повагавшись, гном наказав лягти і повзти. Маленький загін забрався у чагарник. Вони обережно виглянули на дорогу. Там лежали полеглі воїни і з десяток коней тупцювали без вершників. П'ять кіннотників, один із яких був одягнутий у ведмежу шкуру, оточили трьох чоловік біля великого дуба. Несподівано Дарина вскочила на ноги і прудко вибігла на дорогу. Вона підбігла до лежачого під деревом старого чоловіка і схилилась над ним. Гном чортихнувся, та побачивши, що Тимоха із Ярославом встали, теж підвівся і пішов за ними.
– Дарино! – зраділо вигукнув вершник із шрамом на все лице. – Ти жива!? Яке щастя! Мене послав твій брат Ізяслав, він дуже тривожився за тебе.
– Що тут трапилось? – підняла голову дівчина, побачивши, що її дід живий хоч і важко поранений.
– Ми підоспіли вчасно, ще трохи і татарва зарубала воєводу Добриню. Та ти не турбуйся, все буде гаразд. Зараз відправимо їх до Боброва, а тебе проведемо до Черніва.
Дарина випрямилась на повний зріст і сказала.
– Мене викликав батько і я направляюсь до Кийграда, а вони разом зі мною.
– І цей гном теж? – чоловік у ведмежій шкурі тикнув пальцем на Дартаза, який підійшов із Ярославом і Тимохом до дівчини.
– Так, він зі мною, – підтвердила Дарина.
– Дивних товаришів ви маєте, княжна, – сказав той, дивлячись на гнома. Той відповів йому похмурим поглядом і наче ненароком торкнувся своєї сокири.
– Дарино, може ти мене не впізнала – я сотник Порій, а він волхв Врон. Ми посланні твоїм братом князем Ізяславом за тобою, – сказав воїн зі шрамом.
– Спасибі, що допомогли нам, – відказала княжна. – Та нам потрібно до стольного граду, на мене чекає батько – Великий князь Святослав.
– Мені про це нічого не відомо, князь Ізяслав наказав привезти тебе до Черніва, – розвів руками Порій і додав. – Це ж за для твоєї безпеки.
Дарина поглянула на діда, той слабо промовив: "Не їдь, тобі треба в Кийград".
– Що ти там шепочеш, Добриня? – насторожився сотник.
– Нікуди я з вами не поїду, – твердо відповіла йому дівчина. – Якщо хочете, можете їхати з нами до Кийграда і я там поговорю зі своїм братом.
Добриня поворушився і почав підніматись, Тимоха підскочив до нього і допоміг йому встати.
– Ви ж не підете проти волі нашого князя Святослава, – з придихом запитав у Порія воєвода.
– Ти, що таке верзеш, – зло сказав Врон, – звідкіля ми знаємо, що ти не брешеш.
– Собака бреше, – скрипнув зубами Добриня, – а я правду кажу.
Всі насторожено слідкували один за одним. До сотника Порія підходили ще четверо дружинників, два з яких були легко поранені. Гном відразу взявся за сокиру, а Ярослав, якого спантеличило те, що дівчина виявилась княжною, так і стояв розгублено, не знаючи як йому діяти. Порій завагався, хоч їх було більше та не стільки щоб бути впевненими у перемозі. І ще княжна, яку не можна чіпати. Першим почав діяти Врон, він щось зашепотів і змахнувши рукою кинув якийсь предмет, той пролетів в напрямку Добрині і розсипався сірим порошком. В ту мить гном хотів кинутись на нього, але не встиг – закляк на місці.
– Порій, забери дівчину, – наказав Врон сотнику. – Вони заціпеніли і відійдуть не скоро.
Порій, ледь скрипнув зубами, та все ж кивнув дружиннику Торопилі. Той зліз із коня, гукнув ще двох дружинників, ті неохоче злізли з коней і направились до княжни.
– Торопило, – знову пролунав голос Врона, – залиш всіх живими, а гному відрубай голову.
– Що? – ошелешено перепитав Торопило і повернувся до сотника.
– Нічого робити цьому покидьку на нашій землі, вбий його, – зло повторив волхв.
Сотник Порій побачив запитальний погляд свого дружинника і, переборюючи себе, кивнув погоджуючись. Йому було байдуже, хоча все ж не пристало різати чоловіка, як свиню. Та зрештою гном не славен, то нехай іде до своїх чудернацьких богів.
Ярослав, який здивовано спостерігав за всім цим, почувши, що хочуть вбити Дартаза, аж закипів від гніву. Наволочі! Він потягнувся за кинджалом і піймав злий погляд волхва, який відразу став переляканим, коли той побачив, що хлопця не взяла його чорна магія. Та Врон не встиг і вигукнути щось, як Ярослав метнув у нього кинджал. Лезо, блиснувши на сонці, легко знайшло серце волхва. І магія перестала діяти. Воїни схопились за зброю і почалась битва. Ярослав несамовито махав своїм величезним мечем і Торопило ледве встигав захищатись. Але удари хлопця були такі сильні, що він врешті не втримав свого меча і відразу впав, отримавши смертельний удар. Дартаз бився сокирою, вміло захищаючись і відбиваючи удари противників. Ось рухнув один із дружинників Добрині та не довго його противник радів, його тут же заколов Тимоха. Дарина захищала свого діда, стоячи перед ним із мечем в руці, та на неї ніхто не нападав. Порій, побачивши таке, направив свого коня прямо на Ярослава, але той зумів вивернутися і, схопивши його за руку з мечем, стягнув сотника з коня, тут же оглушивши ударом рукояті свого меча. Дартаз успів завалити одного із дружинників Порія, коли побачив як до Тимохи зі спини підкрався ворог, він кинувся на допомогу, та не встиг.