Багаття вже повністю прогоріло. Вони лежали на купі хмизу під розлогим ясенем, гілки якого низько схилились над ними. Було по вранішньому прохолодно. Небо ледь починало сіріти під першим промінням сонця.
– Так. Приснився кошмар, – відповів Ярослав і сів, пробуючи розім'яти занімілі суглоби. – Начебто я в божевільні, це такий дім де лікують людей не сповна розуму, мене тримають два здоровенних санітара, а якийсь придуркуватий лікар підходить із величезним ножем і каже, а зараз зробимо тобі операцію, видалимо пухлину із голови. Бр-р-р.
– Раніше таке снилось?
– Та ні, це вперше мені щось приснилось. А може, дійсно, все що відбувається навколо мене це маячня мого мозку?
Дартаз несподівано боляче штурхонув його під ребра.
– Ти чого? – розсердився Ярослав.
– Хотів перевірити, а раптом ти мені снишся, – посміхнувся гном.
– Ага, тобі легко насміхатись, ти вдома, а я не знано де, – пожалівся хлопець і знову ліг, пробуючи тепліше вкритись шерстяним плащем.
– Може і так. Та, судячи по твоїм розповідям, твоєму діду було на багато важче вижити у вашому світі, – сказав Дартаз і підвівся. – Вставай, лежебоко, будемо збиратися у дорогу.
Хлопець помотав головою і сховався під плащем. Гном, позіхаючи так, що ледве челюсті не вивернув, почав розпалювати багаття, треба було заварити брусничного чаю. Барт виліз із кущів, підозріло облизуючись, і пристроївся біля Ярослава, улігшись на плащ Дартаза. Та через деякий час, почувши аромат чаю і запах в'яленого м'яса, піднявся і сів поруч із гномом. Ярослав незабаром теж підсів до багаття.
– Не журись, хлопче, не такий вже і поганий наш світ, можливо ти і зустрінеш тут свою долю, – казав гном, п'ючи гарячий чай.
– Хотілось би, та не дуже віриться. Я і зараз не можу збагнути, як потрапив сюди і що мені робити, якщо не зможу повернутись додому, – відповів Ярослав, жуючи в'ялене м'ясо.
– А ти не ламай голову і не сумнівайся, доля привела тебе сюди і вона ж знайде тобі і вихід.
– Який вихід? Записатись у дружину до князя, щоб скласти голову не знамо за що і не знамо де?
– Прибудемо в Кийград – там і буде видно, як бути тобі далі.
– Не знаю. Важко жити, коли ти знав інше життя. Добре, що хоч ти зустрівся на моєму шляху, а то так би і загубився в цих лісах.
– Ладно, досить базікати, пора збиратися, а то знову будемо ночувати в лісі.
Вони швидко зібрались і, свиснувши Барта, пішли до лісової дороги. Ярослав, ухиляючись від гілок, під якими вільно проходив гном, пробував проаналізувати своє нинішнє становище. Якимось дивом його закинуло до іншого світу, добре, що хоч він дуже схожий на його світ і потрапив він на землі славен та ще зустрів таку хорошу людину – Дартаза. В цьому світі Олександр Великий завоював багато народів і побудував величезну імперію. Помер він в старості і мав купу дітей, нащадки яких і подробили його державу на шматки. Про Римську імперію Дартаз нічого не знав, так що мабуть її тут і не було. Кийград схоже це древній Київ, а русини – українці. Хоча треба спочатку зустріти інших людей, поговорити з ними і тоді вже щось вирішувати. Щодо подальшої своєї долі він був невпевнений. Воювати Ярославу зовсім не хотілось, навіть якщо в його жилах тече кров якогось африканця, то він був миролюбна людина, хоча гном чомусь мав іншу думку.
Так вони йшли майже до самого обіду. Ярослав вже трохи притомився нести на собі купу зброї та ще торбину зі всяким скарбом, але терпів, не хотів виказувати слабкість.
– Все, привал, – раптом зупинився Дартаз. – за тими деревами дорога, треба оглядітися.
– Чого це? – запитав Ярослав, який тут же сів на землю і втомлено привалився до дерева.
– На всяк випадок, щоб не нарватись на неприємності.
– Ах, і важке у вас життя, весь час озиратись, чекати всілякі негаразди.
– Ти хочеш сказати, що у твоєму світі ви вискакуєте на дорогу не дивлячись навколо, – промовив гном, скидаючи свою торбу.
– Та ні, спочатку дивимось вліво, а потім вправо, – усміхаючись відказав хлопець.
– Ось бачиш, тоді і помовч. Залишся тут, а я піду погляну.
– Ні, я теж з тобою, хай Барт постереже, – запротестував Ярослав і, скинувши торбину, підвівся.
– Добре, тільки тихо. Барт, сидіти, стережи наші речі.
Вони, залишивши під деревом свої торбини і чорного пса стерегти їх, пішли легкою ходою до дороги. Дартаз йшов безшумно, а Ярослав, як не старався, весь час наступав на сухі гілочки, які легенько потріскували під його чоботями. Та хлопець вирішив, що гном занадто вже перестраховується, навкруги було спокійно, тільки ліс жив своїм незримим життям.
Нарешті, добравшись до поваленої берези, вони побачили лісову дорогу. Сховавшись в кущах, кілька хвилин напружено прислуховувались і роздивлялись навколо.
– Здається все спокійно, – сказав шепотом Дартаз. – Пішли за речами.
– Я так і знав, – посміхнувся Ярослав.
– Не посміхайся, одного разу я отак вискочив і натрапив на волхвів із братства Ведмедя, жалкую до сих пір, – сумно промовив гном.
– А що трапилось?
– Розповім іншим разом.
– Тихо! Хтось скаче, – раптом голосно зашепотів хлопець. Його гострий слух вловив тупіт кінських копит.
Вони присіли за впавшим стовбуром берези, Дартаз дістав із сагайдака стрілу і заправив у свій лук. Через хвилину на дорозі з'явились два вершника. Перший воїн, в шоломі з барвистим пір'ям і сріблястій кольчузі, притиснувся до гриви коня і несамовито підганяв його пліткою, а другий, трохи позаду, із луком в руках, пробував стріляти по переслідувачам. Коли вершники майже порівнялись із схованкою Ярослава і Дартаза, білий кінь першого несподівано спіткнулася. Вершник перелетів через голову коня і, загубивши шолом, впав на землю, та видно добряче забився, бо так і залишився лежати. Довге чорне волосся розсипалось навколо його голови.
– Дивись, Дартаз, це ж дівчина! – зашепотів хлопець. Той тільки штурхонув його в бік.
Другий зупинив свого коня і хотів було злізти, щоб допомогти своєму товаришу, та з'явились інші вершники, які з радісним криком, угледівши на землі дівчину, накинулись на нього. Зав'язався бій. Переслідувачів було п'ятеро і вони поступово відтіснили одинокого воїна. Всі нападники були в шкіряних латах і хутряних гостроверхих шапках. Один із них несподівано пригнув на воїна в залізних латах і вони покотились по землі. Воїн у залізній кольчузі виявився спритнішим і встиг швидше підвестись, його меч просвистів і відтята голова у хутряній шапці звалилась на траву. Ще двоє зіскочили із коней і почали кружити навколо нього, відтісняючи від дівчини. Потім зіскочив третій і попрямував до непритомної дівчини. Довгобородий воїн, який залишився на коні, заправив стрілою свій лук і навів на воїна в залізних латах. Тут Ярослав не витримав і вибіг на дорогу. Гном, лаючись, швидко підняв лук, прицілився і вистрілив. Його стріла влетіла під ліву лопатку бородатого, але той на мить раніше випустив стрілу і поранив воїна в залізних латах, а вже потім звалився з коня.
Ярослав дістав на ходу свій меч, закрутивши його над своєю головою, і щось закричав. Воїн, котрий вже майже дійшов до дівчини, побачив хлопця і теж вихопив меч та приготувався до бою. Ярослав налетів, наче буревій і, просто махаючи своїм довгим мечем, почав тіснити супротивника. Він навіть не помітив, як Дартаз, із сокирою в руках, промчав повз нього на виручку пораненому воїну. Його противник побачивши, що проти довгого меча йому не вистояти, вирішив вдатися до хитрощів та спробував піймати Ярослава на замаху, пірнувши під його праву руку. Хлопець встиг помітити цей рух і, своєчасно відскочивши, рубанув його по спині. Меч дістав супротивника всього лише кінчиком леза, але цього було достатньо, щоб майже переполовинити ворога і той, скривавлений, звалився на землю. Ярослав озирнувся і помітив, що Дартаз із пораненим воїном добивають останнього воїна в гостроверхій шапці.
Хлопець підійшов до дівчини, нахилився і спробував перевернути її на спину. В цю мить вона прийшла до тями і відкрила очі, а потім, зовсім несподівано для нього, схопила його за руки і перекинула через себе. Меч відлетів вбік на землю, а дівчина впала на парубка зверху, вихопила кинджал і занесла його над головою Ярослава.
***
Дарина відчула як кілька стріл пролетіло зовсім поруч з нею. Вона почала підганяти свою кобилу пліткою, припавши до її білої гриви. Раптом кобила здригнулася, одна стріла поцілила в неї, та вона все одно продовжувала скакати. Тимоха щось гукав їй, але княжна, нічого не розуміючи, все гнала свого коня вперед. Несподівано її кобила спіткнулася і дівчина полетіла до землі.
Отямилася Дарина від того, що хтось пробував перевернути її на спину. Відкривши очі, вона побачила незнайомого засмаглого хлопця із скривавленим мечем в руці. Вона перехопила руки незнайомця і, згадавши навчання свого діда, перекинула його через себе, опинившись зверху нього. Вихопивши кинджал, дівчина занесла його над головою юнака. Та він встиг перехопити її руки. Вони почали боротись, але хлопець був набагато сильнішим.
– Ти, що здуріла, – проричав він, стараючись відібрати кинджал. – Я свій, чорт тебе забирай!
Дівчина пручалась і намагалась заломити йому руку. Та її руки підвернулись і вона впала обличчям на нього.
– Стій, Дарино! – почула вона голос Тимохи.