Я потихеньку оклигав від побоїв і, кинувши малювання, зайнявся іншими справами... Так ось, віконт Редо – мій єдиний син. Був...
– Я знав про це, – м'яко промовив Константан, – мені розповів твій батько – Феофан.
Присутні здивовано перезирнулись. Нічого собі! Прокл – син магістра Феофана!
– Коли дізнався, що тебе заарештували, не повірив, що ти міг бути вбивцею, просто не встиг переговорити із бароном Шраубом, – продовжував Великий магістр. – Я співчуваю твоєму горю, розумію, як тяжко втратити сина. Тому маю надію, що ти допоможеш знайти вбивцю і покарати його.
– Ми думаємо, що хотіли вбити принцесу Анну, та її, на щастя, не було в кімнаті. А там залишилась баронеса Феодосія і твій син, – втрутився герцог. – Я підозрюю, що цих вбивць підіслала імператриця.
– Можливо. Та повірте мені, я тут не в справах імператриці, мене послав Феофан пригледіти за магістром Романом.
Всі знову здивовано перезирнулись, тільки Константан невизначено хмикнув і сказав.
– Розказуй.
– Феофан дізнався, що Кинджал Пророків, який зберігався у його скарбниці, не справжній.
– Не в його скарбниці, а скарбниці ордена, – перебив його Великий магістр. – Продовжуй.
– Не знаю як, але він дізнався, що справжній кинджал знаходиться в державі князя Святослава, біля Кийграда. Він розповів про це вам, ваше преосвященство, і ви вирішили самі знайти цей кинджал, а точніше послати до Русинії магістра Романа. Це не сподобалось Феофану, він доручив мені поїхати за Романом і при нагоді викрасти кинджал, щоб привезти його до нього. Мені доволі часто доводилось виконувати різні його доручення і тому, не скажу, що охоче, але я погодився, бо ще дізнався, що і мій син теж відправився до Венедії.
– А для чого йому цей кинджал? – не втримався граф Федерік.
– Точно не знаю, він говорив про можливість подорожувати іншими світами. Може хотів стати десь пророком. Але це не все, Феофан мріяв, вибачте мені, ваше преосвященство, стати після вашої смерті Великим магістром. І за для цього він заручився підтримкою імператриці Зорини.
– Ось воно як, – пробурмотів Федерік.
Барон Шрауб похитав головою і поглянув на герцога, той задумливо дивився на Константана, який спокійно слухав Прокла.
– Він пішов до неї і розповів, що Редо його внук і можливо послужить їх спільній справі, та попросив допомогти йому. Зорина погодилась і дала медальйон, сказавши, щоб я звернувся до купця Ісмаїла, а той допоможе мені потрапити до одного каравану із магістром Романом.
– Оцей медальйон, – сказав Шрауб і, діставши його із кишені, передав Роману, а той Великому магістру.
– Зрозуміло, – промовив Константан, роздивляючись медальйон. – І що сказав Ісмаїл?
– Я з ним так і не зустрівся. Перестрахувався, маючи досить неприємні спогади про давнішні справи із Зориною, вирішив трохи поспостерігати за ним. Там, до речі, побачив Мустина. На другий день пішов до купця і раптом дізнався, що він несподівано відплив до Цареграда. Тоді захотів переговорити із Мустином, але не встиг – його вбили. А потім мене затримали і привезли сюди, а тут я дізнався, що мого сина вбито.
Він замовк. Всі теж мовчали.
– Я теж хотів би дещо розповісти, – порушив це мовчання герцог Вольмир. – Мені так само стало відомо про цей кинджал і я хотів послати до Кийграда Болеслава із моїм слугою Боровиком, щоб вони зустрілись там із магом Мальфаром.
– А Мальфар до чого тут? – поцікавився Константан.
– Наскільки мені відомо, деякий час справжній Кинджал Пророків знаходився у нього. А потім вже зник.
– Як ти дізнався про це? – знову запитав Великий магістр.
– Дід Болеслава, перед своєю смертю, розповів цікаву історію про цей кинджал своєму онукові і в нього ще був зелений камінець, схожий на діамант, який почав ледь світитись місяця за два тому. Він говорив, що це, можливо, вказує на повернення кинджала до нашого світу. Мені стало цікаво, сам кинджал навряд чи зміг би вернутись, мабуть до нас хтось прибув з ним.
– Ти думаєш, що Мальфар знає більше про цей кинджал?
– У всякому разі хотілось розпитати його.
Константан замислився. Дійсно, Мальфар міг знати більше про цю реліквію, часів пророків. Про цього мага багато ходить різних чуток, хтось вірить, що він був ледве не засновником ордена Зірки. Всі очікувано дивились на Великого магістра, тільки Прокл, невесело роздумуючи, глядів у вікно. Йому вже було байдуже, він і жив тільки заради сина, а що тепер робити не знав.
– Можливо має сенс об'єднати наші зусилля, – обережно запропонував молодий магістр, поглянувши на герцога.
– Як на мене, – встряв граф Федерік, – то бог з цим кинджалом, краще спробувати знайти вбивць і доповісти про все імператору, щоб він запроторив Зорину до монастирю.
– Ні. Вбивцю шукати будемо, але і пошукаємо кинджал, – вирішив Константан. – Так що дійсно давайте об'єднаємо наші зусилля.
– Я збираюсь невдовзі відправити посольство до Святослава на чолі із старим графом Мефодієм Прадським, він добре знає Великого князя і, сподіваюсь, зможе пояснити йому, чому я не можу одружитися із його дочкою. З ним можуть виїхати магістр Роман і рицар Болеслав, вони навідаються до мага Мальфара і розпитають його про кинджал, – сказав Вольмир Константану.
– Я теж міг би поїхати до Кийграда, якщо ви не заперечуєте, – раптом заговорив Прокл і нерішуче додав. – І довіряєте мені. Я все зроблю, щоб кинджал не потрапив до Феофана, бо повертатись до Цареграду щось немає у мене бажання.
– Добре. Давайте обговоримо все це, – задумливо промовив Великий магістр.
Барон Шрауб хотів щось сказати, як раптом постукали до кімнати. Роман підхопився із стільця і відчинив двері. Зайшла принцеса Анна з Ізаною. Всі піднялись із стільців і вклонились.
– Доброго дня всім, – сказала вона і мило посміхнулась. – Сідайте, будь ласка. Бачу у вас тут нарада, не заважатиму?
– Що ви, принцесо, ми вам завжди раді, – посміхнувся у відповідь Константан.
Прокл, боявся виказати свою зацікавленість, тому ледве поглянув на Ізану, але його серце несподівано затріпотіло і защеміло.
– Я б хотіла, щоб ви, Константан, вислухали цю дівчину, яка прийшла просити за свого коханого, – почала принцеса, кинувши погляд на крадія. – Ізана вважає, що він не може бути вбивцею. І вона хоче дещо вам розказати.
Всі здивовано поглянули на зніяковілу дівчину, у Прокла вражено піднялись брові вверх і відвисла щелепа. Та він швидко опанував своїми почуттями і лише його очі із дивним смутком спостерігали за Ізаною.
– Хмм... Цікаво. Розповідай Ізана, не бійся, – ласкаво сказав Константан, і поглянувши на здивованого Прокла, ледь усміхнувся.
– Мене послала імператриця Зорина, передати управителю замку Маркусу флакон із рідиною, вона сказала, якщо підмішати її до вина принцеси, то вона захворіє і їй прийдеться повернутись до Цареграда. Я погодилась, але вилила цю рідину і налила замість неї чистої води. Приїхавши до замку, передала флакон Маркусу, а потім трапилось це жахливе вбивство і я зрозуміла, яка Зорина підступна і жорстока людина, на щастя нічого в неї вийшло. Провидіння врятувало принцесу. Та Прокл не міг цього зробити, він ніколи не заподіє шкоди жінці, – сказала на одному подиху Ізана і, трішки затнувшись, додала. – Імператриця теж ненавидить його.
– То ти не знала, що вбитий віконт Редо – син графа Сент-Бруно? – несподівано запитав Шрауб.
– Чий син? – незрозуміла Ізана.
– Людини більш відомої як Прокл або Проклятий крадій.
– Що? – дівчина, широко відкритими очима, подивилась на принишклого Прокла. – Боже мій! Яке нещастя!
Вона нерішуче ступила до Прокла, захотіла обійняти його, та він легенько відсторонився від неї. Ізана розпачливо поглянула на принцесу.
– Так, – сказала Анна і присіла на вільний стілець. – Давайте все розповідайте по порядку.
– Роман, подай мені кулю, – попросив трішки побліднувши Константан і, ніяково посміхнувшись, пояснив. – Щось не дуже добре себе почуваю.
Молодий магістр невдоволено нахмурився, його дядя все частіше користувався цією бісовою кулею, як порятунком від нестерпної болі, та все ж відкрив шкатулку. Прокл підняв голову, знову уважно поглянув на кришталеву кулю, а потім не втримався і спитав.
– Ця кришталева куля, часом, не подарунок Феофана?
– Так, – підтвердив Роман і запитально подивився на нього.
– Річ у тім, що я свого часу добув одну таку кулю для Феофана у кельтських друїдів. Так вона, як би точніше висловитись, була не дуже добра – відбирала життєві сили, взамін даючи легку ейфорію.
Молодий магістр раптом почервонів, а потім несподівано для всіх із силою жбурнув кулю на підлогу. Кришталева куля тріснула і розсипалася на маленькі шматочки. Константан голосно зойкнув і приклав руку до грудей. Присутні приголомшено поглянули на Романа.
– Я давно підозрював, що з цією кулею не все гаразд, – хрипло сказав магістр.
– Так, дійсно, бійся дарунків від нещирого серця, – зітхнувши, сказав Вольмир, дивлячись на блискучі осколки.
24
Ярослав скрикнув і прокинувся.
– Що трапилось? Поганий сон? – запитав Дартаз, занепокоєно поклавши руку йому на плече.
Хлопець оглядівся.