До кімнати легкою тінню зайшла Ізана. Поглянувши на Токану, вона мовчки підняла руки і та швидко її обшукала, та нічого підозрілого не знайшла.
– Я слухаю тебе, Ізана, – сказала принцеса, відклавши вишивку. – Якщо хтось тебе зобиджає – говори, не бійся.
– Спасибі за вашу турботу, – низько вклонилась Ізана. – Та я прийшла просити милість не для себе, а для одного мені дуже близького чоловіка.
– Невже за Маркуса? – здивувалась Анна, поглянувши на прегарне личко дівчини.
Полина із Токаною теж здивовано перезирнулись, не вірилось, що така красуня упадає за лисим управителем.
– Ні, ваша величність, я прошу за Прокла, відомого вам як графа Сент-Бруно. Його звинувачують у вбивстві, але це неможливо, він ніколи не заподіє шкоди жінці, та і сам Прокл ледь не лишився життя від найманих убивць підісланих імператрицею.
– Ого! І звідки ти це знаєш?
– Це довга історія і якщо у вас був би на мене час, то я б вам чесно все розповіла.
– Ну що ж, – задумливо сказала Анна, – розповідай та спочатку присядь. Полина, будь ласка, пригости нашу гостю вином.
Полина підійшла до столика і, налив келих вина, подала його Ізані. Дівчина подякувала і трішки відпила.
– Сідай на стілець і розкажи, які в тебе причини говорити таке.
– Ця історія розпочалась майже десять років тому, – присівши, почала дівчина. – Тоді я жила із батьками на північній околиці Цареграда. Мої батьки були доволі бідні люди і, крім мене, мали ще двох малих синів. Батько багато пив, а мати щоб якось прогодувати сім'ю займалась проституцією. Одного разу у матері було два клієнта і один із них почав приставати до мене, він був такий здоровий, а я маленька дівчинка та мені вдалося вирватись і вибігти на нічну вулицю. Здоровань погнався за мною і я не знаю, щоб зі мною трапилось, як би тоді не зустріла Прокла. Він по своїм справам йшов нічними вулицями і, почувши мої крики, прибіг на допомогу. Прокл швидко розібрався із цим похітливим йолопом, хватило одного удару, щоб той залишився валятись на землі... Мене він забрав із собою і привів до своїх знайомих. Вранці ж Прокл відвів до одного свого знайомого учителя танців і заплатив йому за моє трирічне навчання. Він доволі часто провідував мене, приносив подарунки. Після навчання я працювала в різних танцювальних театрах. Та завжди мріяла швидко розбагатіти, тому і повернулась до крадіжок. В мене навіть було кілька знайомих хлопців з якими ми працювали разом.
А потім я залізла до палацу імператриці і мене схопили, а мої два напарники встигли утекти. Так я познайомилась із Зориною. Несподівано вона зацікавилась мною і через деякий час я почала працювати на неї, виконуючи різні доручення. Спробувала залучити до своєї співпраці Прокла, але він не захотів працювати на імператрицю. Я знаю, що ви не любите Зорину і я вас розумію, ви маєте на це право. Та до мене імператриця добре ставилась і бувало ми подовгу розмовляли про все на світі, як на мене, їй не дуже легко жилось в палаці. Прокл кілька разів спробував мене умовити не зустрічатись із Зориною, казав, що вона підсилала до нього найманих вбивць. Я не повірила і навіть поговорила про це із імператрицею, та вона все заперечила.
Ізана замовкла. Анна, підбадьорюючи її, посміхнулась до неї. Полина із Токаною незворушно слухали розповідь дівчини.
– Мені здається я з першого погляду покохала Прокла. Він же завжди відносився до мене по-батьківські, тому що був майже вдвічі старший.
– Може треба було з ним поговорити, – тихо промовила Анна.
– Я пробувала, але з цього нічого доброго не вийшло, ми з ним тільки посварились і останнім часом зовсім не зустрічались. А сьогодні я побачила його заарештованим, кажуть, що він підозрюється у вбивстві. Та я дуже добре знаю його і можу стверджувати на таке він не піде. Щоб про нього не говорили, Прокл шляхетна людина. Прохаю вас, принцесо Анна, допоможіть йому.
Ізана з мольбою підняла свої зволожені очі на принцесу.
– Скажи мені, Ізана, ти тут за дорученням Зорини?
– Так, – похнюпилась Ізана і продовжувала. – Я повинна була передати Маркусу флакон із рідиною, яку він підмішав би до вашого вина...
– І що? – напружилась Анна.
– Я вилила ту рідину і замінила її чистою водою. Я не бажала вам нічого поганого, а відмовитись не могла, імператриця знайшла б іншу людину. Вона сказала, що ви лише захворієте і вам доведеться повернутись в Цареград. Повірте мені, ваша величність.
Анна поглянула на тендітну дівчину, яка пригнічено сиділа з келихом вина і з надією дивилась на неї. Принцеса на мить замислилась.
– Не знаю, що сказати, мені хочеться повірити тобі. Я розумію, як тобі нелегко було прийти до мене і все розповісти. Але що не зробиш за для коханого чоловіка, це я теж дуже добре розумію. Та тобі потрібно піти разом зі мною до Великого магістра і ще раз все розповісти йому. Обіцяю тільки одне – з тобою нічого не трапиться і ти завжди зможеш спокійно поїхати до Цареграду.
– Спасибі. Ці жахливі вбивства змусили мене по-новому поглянути на своє життя і мої відносини із Зориною.
– Не хвилюйся, я дуже добре знаю її і розумію, як вона може задурити будь-кому голову, – сказала Анна і підвелась. – А зараз пішли до Константана, він зуміє тобі допомогти врятувати Прокла.
Ізана встала і поставила келих на столик. Полина уважно спостерігала за нею. Коли принцеса підвелась і пішла до дверей, Токана випередила її і сама відчинила двері.
– Пішли, не бійся, все буде добре, – обернулась до Ізани Анна.
Танцівниця ледь чутно зітхнула і попрямувала за принцесою.
23
Великий магістр втомлено лежав у ліжку, він завжди так себе почував після відвідин лікарів. Надії на одужання у нього майже не лишилось, навіть не дивлячись на запевнення Феофана про можливість знайти ліки в інших світах. Залишалось тільки молитись богові і чекати нового відродження, а ще так багато треба було зробити, виправити свої помилки та часу залишалось все менше і менше. Єдине, що зігрівало його душу – герцог Вольмир і принцеса Анна, нарешті вони разом, можливо це допоможе Цезарії вистояти в бурхливі часи, які він відчував незабаром прийдуть, і цивілізація не загине під натиском варварів.
– Подай, Роман, мені магічну кулю, – попрохав племінника.
– Може не треба, – сказав невдоволено молодий магістр, який за столом перебирав папери. – Вам, дядечку, завжди потім стає гірше.
– Дай. Зараз прийде барон Шрауб із Проклом, а мені не здоровиться. До речі, не забули позвати герцога?
– Николик пішов за ним, – відповів Роман, виймаючи із шкатулки кришталеву кулю і передаючи її Константану.
Тут почувся стукіт у двері і він пішов їх відчиняти. До кімнати зайшли капітан охорони барон Шрауб і граф Сент-Бруно, на прізвисько – Проклятий крадій. Прокл швидко окинув поглядом невелику кімнату пропахлу ліками. Широке ліжко під балдахіном, дубовий стіл, на якому лежали папери та стояв на підносі графин з вином і срібний келих, кілька крісел з високими спинками, велике вікно і шафа на всю стіну. Потім крадій перевів погляд на Великого магістра і, побачивши в його руках кришталеву кулю, трохи здивовано підняв свої брові.
– Здраствуйте, Великий магістр, – привітався.
– Здраствуй, – відповів Константан і, позвавши поглядом Романа, віддав тому кулю. – Давненько ми з тобою не бачились, років п'ять мабуть. Ти майже не змінився.
Він пильно подивився в очі Прокла. Так, ті ж самі очі із затаєною глибинною біллю, яка не зникала навіть тоді коли той сміявся. Хотілось би знати, чому в його очах завжди такий сум.
– Сідайте, – сказав Константан і додав. – Роман, будь ласка, налий гостям вина.
– Спасибі, не треба, – спробував заперечити капітан.
– Ні, ні. Це добре вино і так легше буде розмовляти, тим паче треба почекати герцога.
Молодий магістр дістав із шафи кілька срібних келихів і розлив вино. В цей час постукали у двері. Роман гукнув, щоб заходили. Зайшли герцог і граф Федерік. Вольмир із цікавістю поглянув на Прокла, він багато чув про нього, але бачив вперше. Перед ним сидів середнього росту, доволі кремезний і міцний чоловік, із коротким русим волоссям, ледь загорілим обличчям і світло-синіми очима. Той спокійно дивився на нього.
– Ми не запізнились? – запитав Вольмир.
– Ні, ми тільки розлили вино, – відповів Константан посміхаючись. – Сідайте, будь ласка. Роман, подай їм келихи.
Роман мовчки подав вино і сам присів біля свого дядька.
– Ну, що ж, Прокл, ми готові тебе вислухати, – промовив Великий магістр і зручніше вмостився на ліжку. – Ти вже пробач мені, останнім часом щось я розхворівся.
– Ваше преосвященство, – сказав Прокл, – навіть і не знаю, як мені почати.
– А ти почни спочатку.
– Багато років тому, коли я був зовсім молодим, – розпочав, після деяких роздумів Прокл, – мені зустрілась одна дуже мила, але заміжня жінка. Я тоді був молодим художником і малював її портрет. Ми покохали один одного і вона народила від мене сина. Але її чоловік, щось запідозрив і відправив мою кохану до монастирю, а мене тоді жорстоко побили його найманці.