Найближчими людьми, після загибелі батька і старшого брата, для нього разом з матір'ю стали граф Федерік і Боровик, його вірний слуга. Боровик в битві при Буданах був тяжко скалічений і до тепер ліва нога в нього погано згиналась. Після народження Вольмира, названого так на честь його славетного діда – короля Вольмира, коли йому сповнилось п'ять років, батько приставив Боровика до нього і той навчав юного герцога всім премудростям військової справи, оберігав від неприємностей. І хоч потім були інші вчителя, але тільки ще до графа Федеріка прив'язався Вольмир. Був в нього колись товариш дитинства – Тобіас, учень мага Мальфара, маленький вертлявий латинянин, з яким вони багато пустували, але сім років тому Мальфар з Тобіасом поїхали до Кийграда і герцог нічого про них більше не чув. Хоча герцог Вольмир зовнішнє був дуже схожий на свого славетного діда, але мав характер досить спокійний і розважливий, полюбляв розмірковувати і багато читав, не те що його брат Розмир, який з дитинства був великим шибеником та охочим до військової справи і весь час мріяв про воїнську славу.
Федерік подивився на молодого герцога, після смерті батька той дуже змінився, вже не так прислухався до порад графа, останнім часом зблизився з Болеславом, рицарем полонським, який підбурював його проти імперії, весь час прославляючи хоробрість і доблесть діда герцога – короля Вольмира. Діда Болеслава граф добре пам'ятав, років тридцять тому той став на службу до короля Венедії, втікши від неприємностей при дворі короля Полонії Леха III. З ним прибула дружина з двома синами підлітками і з десятком слуг, вони купили невеличкий маєток поблизу містечка Будани. Янек Зухвалий, так звали діда Болеслава, був відчайдушним і хоробрим рицарем, але непоступливим і гордим. Служив він королю Вольмиру вірою і правдою, а одного разу навіть врятував життя королю, закривши собою від списа бунтівного германського барона.
Його роздуми перервав герцог, який знов присів в крісло і сказав.
– Є ще одне питання...
Граф запитально поглянув на Вольмира. А той дивлячись на магічну кулю продовжував.
– Місяць тому помер Янек Зухвалий, дід Болеслава. Перед смертю він дещо розповів своєму внуку... Графе ви пам'ятаєте маг Мальфар був на битві при Буданах?
– Він запізнився, – промовив Федерік, – прибув під кінець битви, король вже загинув. Але Мальфар встиг начаклувати густий туман, який накрив обидва війська і битва затихла, бо не видно було кінчика меча, такий щільний був туман. Армії розійшлись і ми тоді зберегли третину військ. Хто залишився з командирів в живих, зібралися потім на нараду в наметі короля під керівництвом вашого батька, там був і Мальфар.
– А чому він запізнився?
– Не знаю. Начебто, виконував доручення короля.
– А Янек Зухвалий?
Граф замислився.
– Ні, його там не було. Здається, він ще тоді не одужав від рани. А чого цікавишся?
– Я народився вже після смерті діда і часто думав, де був маг Мальфар, чому не врятував життя своєму другу королю Вольмиру. Запитував в нього, та він не охоче сказав, що так сталося, були важливі справи і він не зміг прибути до військ вчасно. Та зараз я знаю де він був.
Герцог замовкнув і взяв з теки аркуш папера.
– І де ж маг знаходився?
– Тут записана легенда про Кинджал Пророків. За допомогою цього кинджала, розказують, була можливість творити чудеса, подорожувати до інших світів... Янек Зухвалий розповів своєму внукові, що кинджал якимось чином потрапив до мого діда але той не знав як ним користуватись. Мальфар теж не зміг до кінця розібратись, зате згадав про волхва Олега, який жив в лісах під Кийградом, про нього говорили що йому вже під тисячу років і він пам'ятає прихід П'ятнадцяти Пророків, можливо навіть зустрічався з ними. Перед самою битвою, десь за місяць, Мальфар і Янек Зухвалий з десятком відбірних воїнів поїхали в Кийград розшукати волхва. Там вони дізналися, що волхв Олег живе десь в північних лісах, неподалік від Новограда. Але тут прийшла звістка про початок війни і тоді Мальфар віддав кинджал Янеку, наказавши йому їхати до Новограда та спробувати розшукати волхва, а сам з двома воїнами помчав до мого діда. По дорозі до Новограда на Зухвалого напали розбійники, так звана татарва, і вбили чотирьох його воїнів. Бачачи таке скрутне становище, він передав кинджал воїну, на прізвисько Сірий, найкращому слідопиту і велів тому сховатись в лісі, а потім пробиратись до Новограда, де почекати на нього, а якщо вони через місяць не з'являться, повернутись до Венеди. Дід Болеслава з рештою воїнів відволікли на себе розбійників і блукали в лісах більше тижня, доки зуміли відірватись від них. Добравшись до Новограда Янек не знайшов Сірого, почекав десять днів і повернувся з трьома воїнами до Венедії. Розповів про все Мальфару та той велів мовчати, сказавши, що зараз не до цього. А вже перед смертю Янек Зухвалий розказав цю історію Болеславу, а той мені...
– Цікава історія. Я чув про цей Кинджал Пророків, але наскільки мені відомо, ця реліквія церкви Єдиного знаходиться в ордені Зірки, а то міг бути інший кинджал, – сказав граф Федерік і додав. – Та й що нам до цього, минуло вже багато років.
Герцог задумливо покрутив золоту печатку.
– Все рівно, граф, мені хотілось би більше дізнатись про цю історію, тому з тобою до Кийграда поїдуть Болеслав і Боровик. Вони спробують зустрітись з Мальфаром і розпитати його.
– Якщо це так важливо, я міг би сам поговорити з Мальфаром, – запропонував граф.
– Спасибі. Та в тебе будуть більш не відкладні справи, – відповів Вольмир.
Федерік кивнув головою, подумавши, що герцог не все розповів.
Ще деякий час обговорювали підготовку до свята, вирішували нагальні питання, а потім граф встав і, відкланявшись, вийшов з кімнати. Герцог провів його замисленим поглядом. Болеслав просив не розповідати про Кинджал Пророків графу Федеріку, та все ж Вольмир вирішив дещо розповісти своєму міністру, правда не все.
2
Дорогою, уподовж лісу, яскравою змією неспішно просувався невеликий військовий підрозділ. Попереду двадцять кінних рицарів в білих з червоною зіркою плащах, за ними сотня списоносців, далі обоз із трьох карет і п'яти фургонів, а замикали колону півтори сотні мечників та лучників. Між каретами і фургонами гарцювали на конях ще три десятка рицарів, які голосно перемовлялись і весело сміялись, кидаючи погляди на синю, із золотими прикрасами, карету. Інколи завіска на тій кареті відхилялась маленькою ручкою і на мить показувалось гарне личко білявки.
Карету Великого магістра в котрий раз трусонуло на вибоїні, зуби магістра Романа клацнули і він перервав своє оповідання.
– Дороги в імперії все таки кращі ніж в герцогстві, – посміхнувся Великий магістр Константан.
– Тут теж імперія, – промовив Роман, високий горбоносий юнак, вмощуючись зручніше на сидінні.
– Противників імперії тут більше, чим прихильників. Ще небагато минуло часу, від тоді коли вони були незалежним королівством.
– Ну, наскільки мені відомо, молодий герцог Вольмир книжник, а не воїн. Та і граф Федерік розсудливий політик, а германські барони вірні імперії.
– Іноді розумники небезпечніше, чим десяток воїнів, їх поведінку важче передбачити, – похитав головою Великий магістр. – Краще б старший син Мирослава став герцогом... Та що трапилось, то трапилось.
І трохи помовчавши, запитав.
– Хранитель реліквій Феофан впевнений, що Кинджал Пророків знаходиться на берегах ріки Слави?
Роман, самий наймолодший із магістрів Ордена Зірки, племінник Великого магістра, кивнув головою.
– Так, неподалік від Кийграда, десь в північних лісах.
– І як давно?
– Не більше двох місяців. Феофан помітив сяючу зірку на піхвах Кинджала Пророків з місяць тому, а потім довго робив розрахунки, доки визначив місцезнаходження кинджала. Магістр Феофан твердо впевнений, що не помилився.
– В цьому році дочці Святослава, конунга русинів, виповнюється шістнадцять і Вольмир можливо їхатиме до Кийграда за нареченою. Хоча ні, скоріше відправить посольство на чолі з графом Федеріком. Я волів би, щоб ти з кількома людьми пристав до них, може тобі вдасться дізнатися більше про кинджал у Кийграді.
Константан відкинувся на м'яку спинку сидіння і втомлено заплющив очі. Йому майже сімдесят років та ще й хвороба, яка вже п'ять років не дає спокою, відбирає всі сили, а потрібних ліків немає. Лікарі тільки розводять руками, пухлина під серцем продовжує рости, і вони дають йому ще рік чи два роки життя. Навіть славетний лікар Цезарії – Епікрат, на жаль, нічим не зміг йому допомогти. А місяць тому до нього прийшов старий приятель – магістр Феофан і розповів, що Кинджал Пророків знову з'явився в їхньому світі, а це означає, що хтось до них прибув з інших світів. Він сказав Константану, що можна спробувати пошукати ліки від його хвороби в тих світах. Феофан твердо запевняв, що майже знайшов рішення, як подорожувати світами але йому потрібен для цього Кинджал Пророків. Та не все так просто...
Роман тихенько кашлянув, перервавши роздуми Константана.
– Ти хочеш щось сказати?
– Ваша високість, для чого допомагати герцогу з одруженням на дочці Святослава, якщо ви хочете оженити його на Анні? Може краще не відправляти посольство до Кийграда, а завадити цьому?
Великий магістр сумно зітхнув.
– Мені потрібно, щоб герцог Вольмир сам домагався руки Анни і пішов на все, за ради неї.