Заколотники здивовано роззирнулися, почухали налякані потилиці і кинули тіло голодним псам, що вмить пошматували його і апетитно зжерли…

Світало, гасли, вщухали емоції, вгамувалися гранди, роз"їхалися по своїм маєтностям, забувши на час існування інших…

      Осідлавши пантагрюелівсько-гаргантюавого конника, з ніздрів якого валить сизий дим; озброївшись золоченими пістолями, окрасившись новеньким орденом, самонагородившись новими планетами, мчав додому гранд, гнаний в спину швидким, але невірним вітром двопальцевої латинської літери…

       Представник заморського (морського? приморського?) хробацтва перегноював український чорнозем у якості якоїсь почуттєпровинної компенсації, прагнучи досягти чи то дна, чи поверхні, залишаючи по собі перетравлену, заналізовану землю, насичену буклетом не— та органічних сполук, але позбавлену йоду, через що у хробака розросталася щитовидка, заважаючи йому копати тунелі-підкопи і гарно розмовляти…

          Хробак прокинувся від шумовиння невимкненого телевізору, який карпатською містикою наповнював звукове та візійне середовище хробакової хатини: посередньої книги посереднього письменника. Хробак сповз із стільця і вибрався на осяяну сонцем обкладинку.

Та ж ця книга червива! – гидливо сахнувся охайний читач.

         -  Авжеж. І це чудово, — заспокоїв його вдоволений знахідкою я, ховаючи звивистого черва в темницю-коробчинку з наживкою.

Вершився великий кругообіг в природі ( він ще й зараз триває), десь колись розширювався ( —ється? –тиметься?) всесвіт, десь колись хтось помирав.

   Десь колись притуплювалася свідомість маніакальних велетів, породжуючи глобально-феноменальний міт, якого, на жаль, ніхто не міг оцінити з причини його позасутнісної феноменальності…          

                                            З Е Л Е Н Е 

                       ( СИНДРОМ ДАЛЬТОНА)

Зазеленіло, буйно, але поступово.

 Запахло зеленим, нюх вирізняє різні відтінки зеленого:смарагдовий після дощу, сіро-сталевий перед зливою, салатовий попід похмурий вечір, жовтуватий під час сінокосу.

Зеленіє пилюка під ногами, зеленіють стіни будинків, зеле­ніє вода з-під крану, зеленіє кава, яку п'єш щоранку. Зеленіє повітря, яким дихаєш. Бацила зеленого якось непомітно, буденно та невпинно охоплює місто; неуважно переводиш погляд з чи­йогось зеленавого волосся на чиюсь радикально-зелену бороду.

          За щоденними клопотами власне позеленіння одразу й не помічаєш; читаєш зелену газету, зеленими вулицяци зеленого ран­ку йдеш до зеленого приміщення зеленої роботи; споглядаєш зеленющі телепередачі, виховуєш дітей, гладиш зелену шерсть зе­леного кота, чуєш його зеленкувате муркотіння, бачиш себе в темно-зелених зіницях його зелених очей. Аж якось вранці, замінюючи салатові плавки на смарагдові, помічаєш позеленіння у пахвині, брудно-зелений переляк заливає повільною безрадісною хвилею очі та груди; не володіючи достатньою інформацією про венеричні хвороби, зазеленілу мошонку приписуеш останнім, " де б це я міг підхопити цю зелену заразу?" —невротично зітхаєш, нишпорячи в зелених сторінках зелених медичних довідників.  

Ніяково цілуєш зелені уста на зеленуватому обличчі дружини, проходиш повз зелену дощечку венерологічного диспансеру, не наважуючись зупинитися. Зелене сонце заливає зеленим світлом зелену атмосферу, гріючи зеленою енергією блідо-зелені руки; переходиш вулицю зеленими смугами зебри на зелено-зелене світло зеленофора. Сідаєш на зелений стілець за зелений столик у зелену тінь зеленої парасольки, зелений змій виповзає з зе­лених пляшок, заповзає до зелених пащек, зеленить нутрощі та мізки.

Замовляєте зелене вино, розливаєте у зелені склянки, кури­те зелені цигарки, припалюючи зеленим вогником зелених запальничок, розповідаєш зеленоокому приятелю про свої маленькі проблеми з зеленим, товариш уважно слухає, відганяючи нав'язливу смугасто-зелену осу, рекомендує тобі зелену мазь, яка буцімто захистить від усіх зелених бід... в зелену павутину до зеленого павука потрапила зелена муха, потискаєш простягнену руку, твій друг йде, а в горлі у тебе застрягає горлання, коли бачиш його зелені лікті.

До смарагдовості хмар додається трохи свинцю, гнітючість розряджаєеться брунатно-зеленою блискавкою та потоками сіро-зеленого дощу, відкриваєш над головою зелену парасолю, міркуючи про дивовижну градацію зеленості і недосконалість мови щодо зеленобарвності. Поспішаєш додому, де дружина вже приготувала свіжозелений обід, пахнючі зелені страви апетитно зеленіють в зелених тарілках, сублімуючи зелені випари, почуваєшся зле від надміру зеленості, вивертаєш зайве в унітаз зеленою блювотиною...

Остаточне та цілковите зазеленіння рідних стається не одразу, тому встигаєш з цим примиритися та сприймаєш спокійно, десь навіть дивуєшся тому. що сам ще мало змінився, незелені часи згадуєш, як напівзабутий беззмістовний сон. Саме на цей час неусвідомленого ззеленіння припадають загально-народні оголошення, що зелений — це колір природи та життя, що зелений слід любити та цінувати. Блідо-рожевою вороною метаєшся у зеленому межилюдді, дізнаєшся, що кожен зелений по-своєму, і тільки ти, як завжди, залишвся поза зеленим, на маргіналіях буйнявого процесу. Шукаєш розради у моді на зеленоскельцеві окуляри та фарби для волосся різноманітних відтінків. Марно. ІІриховуєш незелені частини тіла зеленим мотлохом, але навіть зелена вуаль не приносить рятунку.

Потребуєш людського спілкування, але соромишся своєї несправжності та недовершеності, навіть на затемнених вечірках, озеленений променями світломузики, почуваєшся незелено та незатишно.

Якось на одному з подібних збіговиськ помічаєш невдоволене, але красиве обличчя кралі з блідо-зеленим волоссям, блідість якого при заплющених очах наштовхує на думку, що воно цілком може бути незеленим; щось антизелене народжується в тобі у цю мить, агресією готовий вибухнути на спогади про каламутно-зелену холоднечу дружини, зриваєшся   з свого тепло— зеленого місця і рішуче наближаєшся до блондинки, сподіваючись бачити її ляше в темряві, яка дозволятиме жити ілюзіями. Майже притуляєшся до її блідуватого обличчя, помічаєш тремтіння м'я­зів під зацікавленим оком, яке нервовим тиком передається й тобі.

— Ненавиджу зелене, — читаєш рухи її уст, але останнє сло­во тоне в зеленій темряві; здогадуєшся, що було вимовлене са­ме воно, коли світло-зелений промінь знову дарує тобі надію на її блідість.

Намацуєш в складках крикливо-зеленого вбрання її гарячу руку, рвучко підіймаєшся, тягнучи дівчину за собою. Вона тро­хи пручається, округливши очі, але ти напружуєшся та смикаєш її до виходу.

— Пішли звідси, — шепочеш, не озираючись.

Вона припиняє опір і вже слухняно йде за тобою, прожогом вискакуєте до зеленого коридору і аж зеленієте під світлом ненависної зеленої лампи. Ти збігаєш сходами донизу, все ще тримаючи її за руку, здається, що таким чином зберігаш з нею якийсь дивовижний позасловесно-незелений зв'язок ( а може то лише через страх перед непідвладністю і невідворотністю). Пі­рнаєте у зелені сутінки і розгублено зупиняєтесь, не відаючи: куди подітися від нав'язливої присутності зеленого. Блідо-зелений місяць серед мерехтіння зеленуватих зірок чимось нагадує тобі дівчину, яку все ще тримаєш за руку, боячись втратити її,— скидаеться, що їхня зеленість несправжня, а викликана зеленим освітленням.

Чолом до чола, висікаючи незелені іскри, носом до носа, вдихаючи видихнене іншим повітря, губами до губ, висмоктуючи нутрощі один одного. Зелена хіть напружує тіло та мозок, вивчаєш її дрижчими пальцями, аж вона кудись вислизає; з розпа­чем, властивим сновидінням,застигаєш знесилено, нездатен поворухнутися, а вона глумливо кокетує, нарешті хапає тебе за руку і тягне кудись у морок. Слухняно рухаєшся за провідницею, заплющивши очі і мріючи про близькість.

Нарешті опиняєтеся в темному приміщенні, в якому майжє не­ма зеленого, наближаєтеся до ліжка, поспіхом скидаєте з себе зайве, розпалюєшся до нестями, занураєшся обличчям в озеро її волосся, поєднуючись своєю плоттю з її рухливим піддатливим тілом, відчуваєш спалахи зелених блискавок, вже нездатний дивуватися цьому і робити будь-які висновки, здригаєшся судомою насолоди і втомлено падаєш, падіння це ніяк не припиняється у зеленуватих сновидіннях, які лише трохи лякають, швидше па­дінням, як зеленуватістю...

Прокидаєшся, засліплений заленим промінням зеленого світа­нку, розплющуєш очі, але одразу ж заплющуєш їх, нажаханий побаченим, всі твої вечірні мрії розчавлені сусідством твого ме­рзенного тіла, що густо всіяне зеленими плямами, з їі блідо-зеленою шкірою.