Він у один момент вийняв навушника і присів, щоб зустрітися поглядами з жінкою. Але вона бережно дивилась у густий чорний вміст чашки.
— Тримайте, Ваш, чай.
— Дякую, — Вік не хотів зупинятися на цих словах, — що Ви чули від лікарів про Леоніда?
— Пробачте, — вона вхопила за комір лікаря, який проходив поряд.
Медсестра залишивши Віктора з чоловіком пішла ген за поворот коридору, зрозумівши, що вона більш не потрібна.
— Я, Вас, слухаю, — це був пристаркуватий лікар, який тримав у своїх руках документи.
— Що з Леонідом? Він живий?
— Поки що хлопець під наглядом лікарів, шанси, що він виживе малі, тільки 5 відсотків, — слова лунали без емоцій, сухо, немов перед ним стояв робот, а не людина, — щось ще цікавить?
У відповідь Віктор колихнув головою, даючи знак, що на цьому все.
Чоловік пішов слідом за медсестрою, якої вже не було видно. Вік тихо видихнув прикусуючи цигарку. Дим пестив ніс хлопцю. Погода не радувала, адже небесний холст позбавляли яскравості похмурі хмари. Торф'яний колір переходив у лаконічне забарвлення чорного ворона. Під сильною рукою переливалась така ж темна шерсть кота.
— Пробач мене, Лео, я люблю тебе.
Віктор прикрив очі руками. Його серце горіло невгамовною втомою та болем. Поруч з невідомими могилами блукала загублена весна, вона зустрічалась з літом але не помічала сірий силует хлопця . Він таяв , мов вогник молодої свічки.
— Я втомився від цієї війни, від цих емоцій, — Віктор прикрив очі руками, — можу вибачатися перед тобою все своє життя, але це нічим не допоможе серцю перестати плакати кров'ю.
Найбільший злочин — вбивство моралі людини. Тоді вона обезсилено продовжує існувати до останньої іскрини, поки плоть не перетвориться на попіл. Хлопець це усвідомлював, розумів свій тогодишній егоїзм. Він думав, що так Леоніду буде добре, але Вік не запитав у нього, як тому краще. Саме він вилив свої травми на й так слабке тіло.
— Війна забирає найцінніше, навіщо? Навіщо, сучі діти, ви робите таку ворожнечу?
Холодний вітерець повіяв по спині. Віктор погладив карман штанів дістаючи пачку сигарет разом з пошарпаним папірцем. Тримаючи цигарку зубами він розкрив написи, що покрили ріжучі промені.
Дарувало сонце усмішку полум'яну,
заховався відблиск по кутках.
Солодкий присмак тютюну,
залишився на слабких вустах.
Думок про тебе позбавляли,
викрадали дні тривожні.
Але тільки вони оживляли,
тільки вони розрадити спроможні.
Досі перед очима твої вуста,
що пестили мої, такі важкодоступні.
Згадуючи рука розпуста,
втілює в життя затії недоступні.
Моя любов до тебе вічна,
ні за що вона не помре.
Перед очима та сцена трагічна,
ні за, які біди в спогадах не завмре.
Доторкнись до мене,
відкрий серце моє..
Сірий дим змішувався з легким попелом, що стрімко опадав коло ніг. Віктор зжав написи в руці.
— Як же я міг так швидко тебе полюбити? — питання адресувалось в пустоту, відповідно у відповідь — раптовий шурхіт вільної трави, — покохати по-справжньому?
Руда білка на високій сосні стрибала ріжучи своєю шерстю легкий вітер. Природа співала жагою до життя. Хмарини розросталися на небі змішуючись з тяжкими почуттями.
— Справа не в часі. Навіть якщо й пройде багато днів, твоє тіло прийме земля, я всерівно буду жити з погадами про тебе, мій Лео.
Руки провели по фотографіям, що дістав з кишені. Це ті самі, що були створені в той романтичний вечір коли хлопців розлучили дівчата. Тоді Віктор відчув яскравіше ті почуття, що утворює закохане серце. Його шию душила ревність, поки Лео був з Розою. Він ковтав свої сльози від безсилля за якого не може заховати від всіх хлопця.
Зустрівши ці болючі думки інша рука притримала найцінніше, що було сховане від світу — це могло розрадити. Портрет, той самий, що зацікавив власника музею, той самий яким Віктор рятував себе протягом цих самотніх місяців. Він цінував роботу Лео — це скраб.
Свіжа могила пахла горем, прикривала своєю тінню Віктора й старанно берегла щасливі дні, що вони провели разом. Багато ромашок розцвіло поруч з нею. Їхній білий відблиск прекрасно поєднувався з парним букетом темних троянд поруч з надгробком. Ці прекрасні квіти Віктор вибирав старанно. Йому хотілось зібрати всі квіти світу, аби тільки вони могли прикрасити цю сумну могилку.
Люди мають один на одного хороший вплив. Вони навіть не помічають коли роблять не потрібне. Необхідно мати межу між собою та іншими, берегти свою думку, своє "я" до кінця. Він дав слабину і потягнув Лео на дно.
Дорогий читатель люби, якщо можеш. Не важливо, чи це дівчина, чи це хлопець. Люби, поки серце пилихає, живе, особливо коли у відповідь солодка взаємність. Підійди до коханої людини і поцілуй, якщо можеш. Увімкни телефон напиши ті дорогоціні слова в соте, поки є можливість. Пам'ятай, проблема може бути не тільки у іншій людині, а саме у тобі. За любов потрібно битися навіть самому з собою.
Віктор піднявся, за ним встали навислі думки. На темній землі залишились тільки сотні щасливих спогадів та викурена сигарета.