Вже потім береться гранд за грандіозний свій сніданок, не розжовуючи відправляє до нутрощів спресовані шматки м"яса та святковий коровай .
В покраплене світлячками зірок вікно вривається свіжий протяг, тягнучи за собою досить-таки незграбну урбанізовану мітлу, виготовлену переважно з першогатункових хмизинок; за нею, заступаючи собою присмеркове мерехтіння – ще молода відьмачка у гуцульському вбранні, зручно вмощується на кам"яному підвіконні мармурового замку, витягує з вух навушники .
- Привіт, Штефцю, — зітхає гранд, трохи не здуваючи відьму у провалля, аж та хапається за руків"я свого літального апарату.
— Та тихше ти, бузувіре!. Ач як розійшовся… Вітання тобі . З днем Гранда.
— Га? Тенкс, люба. А від кого?
— Від гранда поміж грандами – від самого Президента.
Похмурніє гранд, болить йому згадка про його ненайграндовішість. Гранд грандові не рівня. Грандові ніхто не рівня.
— Сьогодні збори, — додає Стефця, усміхнено спостерігши за зміною настрою потертого незачесаного гранда.
- О котрій?
- О півночі, звісно ж.
- Угу, дякую.Снідати не будеш?
- Та ні, спасибі, щойно повечеряла.
- Ну ж що ж , як собі знаєш… Моя справа, як то кажуть, запропонувати, твоя…Ну то бувай.
- Бувай, — і полетіла, загувши двигунами.
І пригублює гранд каву з біддона-горняти, попередньо ровівши її невистояною як слід "Десною".
Хрустять глиби-кості , аж вклякають від нервових нападів слабкодухі конюхи та єгері, оточені стурбованими конями та псами, які кинуться врізнобіч, лиш-но вгледять світло-сяйливу тінь самого гранда. Підведеться, обтрушуючи пил з совдепівського виробництва штурмівки, єгер; схопиться на ноги, козирнувши, блідий, анемійно-астенійний конюх. Гранд поблажливо махне рукою, і, одягнувши стильного кашкета, витріщиться на зорі; зітхне, розімне ноги, перш ніж застрибнути в сідло, і, насамкінець, знову зітхне.
І помчить назустріч наступанню ночі, безстрашно, безцеремонно, з високо підійнятою головою вриваючись в царство мороку і темряви, лютої прохолоди та невідомості, словом, по-грандівськи. І бійся, втікай, холопе! Бо не личить грандові зазирати під копита своєму коняці, не личить пускати сентиментальну слізку на думку, що в розчвавленого ним чолов'яги вдома двійко сиріт, які ще не знають про те, що вже сироти, ще чекають татка, навіть не припускаючи думки про лихо, не підозрюючи недоброго. Та не може гранд думати про такий дріб'язок, не може розчулитись, уявивши собі, як зміниться обличчя вдови, коли її обухнуть несподіваною та безповротною звісткою, одразу ж занісши до вбогої та дрібної оселі понівечене тіло…
Та й ніколи гранду занурюватись у безглузді міркування, він навіть на хвильку спинитися не може, ніколи й грандовому коню, що чує лише свист та цокотіння своїх підков далеко позаду, і бачить лише дороговказ на хвості нерухомого медвежатка.
І не перешкода грандові ліс – це всього лише ліс, та й той — грандовий, тому схиляється перед ним, як потовчена торішня трава, як скошене сіно; і не перешкода грандові гірський хребет, бо ж гори – це вього лише гори, а не горе, бо найвища вершина – грандова , бо найвище — гранд… Та стомився кінь, бо й він всього лиш кінь, хай і грандовий, бо ж грандовий…
Зітхає гранд, лічачи зорі в небі , бо всі, що полічив – його. Сопить вірний коняка, жуючи грандову вівсянку, і знову відсапується, розлякуючи необачну звірину, що опинилась на грандовому шляху: розбігайтеся, ікласті вовки, летіть світ за очі, сови та шуліки : гранд їде!
А сам гранд насуплено озирається, прицмокує, оцінюючи подоланий шлях і відкопилює масну нижню губу від гордості за свій замок, вежі якого протинають небосхил, а на найвищому шпилі – викликаючи заздрість сусідів та потойбічного бидла – місяць, що його колись в часи дитинства, на грандову забаганку здійняв з неба і пришпилив там гранд-батько.
Посміхається гранд, забуваючи про хандру і сум, пришпорює коневі боки, аж той встає дибки, захлинувшись вівсяними пластівцями. І що вдієш? Хоч-не-хоч , а мусиш відбивати оту остогидну негритянську чечітку , волочитися на всіх 4-ох , перестрибувати через глибокі ріки, перелітати через широкі урвища… Кінь загнано слухав свист вітру, намагаючись скомпонувати якусь мелодію і наспівати її на наступному привалі хазяєві: гранд поціновує музику, і його, коня, взяв до себе на службу не так через його міцність і витривалість, як за те, що колись він бубнив за ударними в легендарному квінтеті; та давно канули в лету часи слави "Карпатських музик", розбрелися світом колишні коневі друзі та однодумці, дехто, як і він, став на службу до когось з грандів, інщі кинулися до андеграунду: творять опозиційну авторську музику, переховуючись від владних переслідувань в нетрях грандових лісів, на захмарних грандових вершинах, під кригою заземлених грандових рік… бардують селами й містами, ризикуючи і обростаючи все довшими і немитішими патлами, похваляючись перед людом з кожним наступним разом все пишнішою і революційнішною бородою…
Спиняється кінь, і спиняється гранд, спершись поглядом в напис на гаптованій золотом дощечці: "гранд-салон", поряд дорожній знак: "цеглина", як прозвали його водії, з припискою : "крім службового транспорту"; кінь зневажливо, аж його сміх бере, змірює ту крихітну цеглину, не для грандів вона, не грандових розмірів, та й спробуй зупинити справжнього гранда такою фіктивною цеглиною; якщо він справжній гранд, то не перешкода для нього – справжній броньований мур… Єдине, що може таки спинити гранда – це інший гранд.
Церковні дзвони бемкають північ і в ту ж мить зусібіч злітаються запінені коні та лімузини, літаки та гелікоптери; дехто прибув з сім"ями, інші привезли з собою законних коханок. Найостаннішими, спізнившись на кілька хвилин, мов кокетливе довгоноге дівчисько, прибув, ледь тамуючи зверхню недбалість, сам Президент.
І починаєтьсь бал, і п"ють гранди "гранд", і хмеліють, залившись оксамитовим пивом, і блищать у них по-грандовому очі, і значить те, що хтось із них сьогодні залишиться тут. Назавжди… Інший же стане двічі грандом, грандом у квадраті, почесним грандом… Бо не любить гранд гранда. Бо гранд взагалі не любить. Гранд – він же гранд, він грандує…
І от завели мову про поділи, про переділи, про території і зорі, про сфери і кордони; захрипіли гучніше напружені голоси, забилися боязко серця, бо бояться й гранди. І дійшло до суперечок, і стали переміряти гігантськими кроками межі, і почали вигукувати непристойності, залякуючи один одного та провокуючи. І здали вже в когось розхитані захмелілі нерви, і схопився він хиткі від надміру "гранду" ноги, і заволав щось просто в пітні та п"яні очі сусіди-супротивника, а той, також не витримавши напруги, вхопив зі столу тяжку свою бронзову рукавицю та й ляснув нею по щоці постать навпроти, аж почервоніло вражене місце, а звук ляпаса розійшовся луною до наймізерніших закутків гранд-салону, вмовкли разом всі гранди, і навіть гранд-Президент заткнувся, бо такої образи вже жоден гранд стерпіти не може, рада тут одна: виклик на герць, сатисфікація кров"ю.
І рушили всі на бойовище, і зайняли якнайзручніші для споглядання місця в ложах, припнувши невдоволених коней якнайдалі, щоб не заважали слухати дуель своїми іржавими балачками.
І забруднив свою мантію Президент зі скіпетром, і помітили це, і запам"ятали деякі гранди: згодиться колись.
А дуелянти, вже трохи протверезівши і добряче збліднувши, осідлали коней і роз"їхалися врізнобіч. Запрацювали букмекери; враховуючи курси валют на міжбанківській біржі, вони корегували ставки та шанси. І полетіли в залізну каску гроші: мідяки та срібляки, а згодом і золото, а ще пізніше й алмази; зазартнів і Президент, що також хтось помітив, тверезий та уважний засік: згодиться колись.
Нарешті пролунав свисток : коні, вигравіювавши задніми копитами невисоку купку, рванули назустріч один одному. І зустрілися сусіди на полі брані, і змахнули ( аж свиснуло) шаблюками-шабеликами, і задзвеніло, і висипалися зорі в ясне небо, і поранили один одного, і бризнула кров, аж затраскало неуважних на трибунах, а серед них — і самого грандового, що вже помітили всі, і зблід Президент, бо й він помітив свою заплямованість, та вдіяти щось було годі; а бойовики вже зайняли вихідні місця, щоб розпочати знову, проте збайдужіли гранди, закуняли; хтось крадькома розливав рештки "грану", хтось сіяв смутні думки, а хтось потроху дрімав. Тим часом дуелянти з"їхалися знову. І зблиснуло високо здійняте лезо, і лунко стрельнув пістоль, аж збудилися сплячі і схопилися злякано, дратуючи сидячих позаду : та сядь ти, бовдуре, нічого ж за твоїм грандовим задом не видно ! І впало здійняте високо криве лезо, і проорало землю аж до архейських давнин, а гранд випав з сідла і дивився сумно на тремтячу землю, думаючи, що це вже кінець, але навіть страху справжнього не було, лиш щось холодне, і втома та біль витеклої крові, що залишалась позаду. Якось так воно,— подумав гранд, вдаряючись тяжкою головою до нерівного грунту, — нестерпно… От дотягтися б лівою рукою до сідла, вирівнятися, сісти… — підвів стуманений погляд гранд і простягнув зсудомлені пальці догори, але марними були його зусилля, лиш кров з мізками сильніше заструмувала з дірок в черепі. Не можу, — сказав комусь гранд, неначе виправдовуючись, і заплющив зблідлі вуста, стулив зубці вій повік…
" Та що ж це?!" – гукнув хтось, і зграйка реакціонерів-опозиціонерів повиймала з-за комірів кольчуг відточені, як для операції стерильні скальпелі та ятагани, вишкірилися і протнули манірне тіло Президента, той навіть здивуватися не встиг, і вже стікаючи кров"ю, він, здається, пригадав щось, що здавалося йому кумедним і вартим того, щоб це сказати; спльовуючи затрамбовані згустки, він прохрипів, судомно стискаючись від агонічного реготу " і ти, х-ха-х-х-х-ха, ти також", — тнув пальцем у того, що почав замах умовним: " та що ж це?", — "ти також, бруте?", нарешті він вмовк, цілком задоволений своєю дотепністю, затим погляд його став скляним, а піднесене до рота люстерко залишилося неспітнілим.