Безхатченко, перекинувшись уперед, уперся лівою рукою в прохолодну воду, що омивала хвилями берег, подивився на спину Карлика, яка зникала за троном, і на його честь він кинув слово:
— Божевільний.
— Це були привиди, я тут ні до чого.
— Я бачив як це ти тікав з місця злочину, і крім тебе тут нікого не було.
— Ні. Я швидкий і непомітний, ти не міг мене побачити, — оббігаючи вкотре трон, він слизько сказав.
— Ти хворий і некерований. Тобі треба показатися психіатру. Може він тобі допоможе.
— Він таким самим стане як я, якщо мені доведеться до нього навідатися, і він вже так бігатиме навколо свого стільця, а ще муркотітиме, як голодний кіт.
Карлик, стрибаючи на місці й махаючи в повітрі жовтими туфлями перед Чарівником, різко рвонув з місця. Рибалка відвернув голову і зосередився на ловлі риби, він знову підбіг до нього і так само штовхнув у спину, і втік.
— Ось коли мої руки зловлять твої пустотливі ноги, що не знають спокою, то тоді я тебе кину в озеро, — він лякаючи сказав.
— Тут у цій калюжі ти тільки зможеш втопити мертву жабу, але, ніяк не мене, — усміхнувся і втік.
— Будеш багато говорити, я тебе закину на місяць, і ти там будеш сидіти, доки не настане ранок, і на радість мені тебе підрум'янить і додасть до тебе поваги і до твого нахабного обличчя твоє не улюблене сонце марнославства, що сходить, — від почутих слів Карлик посміхнувся, і знову сховався за королівським стільцем.
Чарівник подивився на все, що відбувається, і з хльостом схопив себе за голову, намагаючись заховати побачений сором за своїх колег по роботі, прикрив очі долонями, тихо сказав:
— З ким доводиться працювати. Не колеги, а божевільня.
Карлик був найбільшою несподіванкою, він з'являвся там, де його найменше очікували побачити. Маленький руйнівник непомітно сів на плече Чарівника, він сказав:
— З Бездомним який постійно ходить без роботи і клянчить у перехожих киян монети, я з ним справ ніяких мати не хочу.
— Мовчи, помилка світу, а то зараз тебе кину у воду, — сказав Бродяга, сильно стискаючи кулак.
Карлик почув загрозливий тон й образливо відвернув голову вбік. Він пішов повільно до трону, підійшов до нього, за стрибнув однією ногою на багнет гострого списа і присів на праву ногу. Безхатченко, захопившись риболовлею, як той маленький лиходій, знову підбіг і вже ногою штовхнув його в спину.
— Не заважай мені ловити рибу, йди геть, пародія, — крикнув він.
Карлик швидко побіг по воді куріпкою вздовж озера на інший берег, що виднівся вдалі. За кілька хвилин він здолав величезну відстань, підбіг обережно до суші, не вистрибуючи на сушу, торкнувся однією ногою землі й різко помчав, не поспішаючи, назад. Зробивши забіг туди й назад, він повернувся до трону. Зник.
Через хвилину тихо підійшов до чорної нитки, опущеної у воду, і смикнув її три рази. Волоцюга заплющив очі, він подумав про відповідний улов, різко схопив вудку, і витягнув наживку з води, а там замість риби висіла незаймана кулька хліба. Злим поглядом він подивився на Карлика, що вже вислизав з-під відповідальності за скоєні вчинки, і він йому навздогін зумів сказати:
— Не заважай мені рибу ловити, або я тебе замість неї на сковорідку покладу.
— От же не заспокійливий Карлик завжди все псує, — він сам собі сказав і додав, — сиди там і не висовуйся, доки я не спіймаю величезну рибину на сніданок, — шорхання черевиків пролунало з-за спини Чарівника, — тихо, — сказав він і присів на уявний стілець, — зараз має клювати.
Цього разу маленький пустун узяв себе в руки і замовк, але не на довго. Не в його стилі було виконувати чиїсь прохання, на те він і був некерованим Карликом, який ніколи нікого не слухався, а робив так, як йому хотілося.
Минула хвилина, тиша. Ніхто не смикав під водою за наживку. Минула друга хвилина, і та залишила за собою тишу. Рибалка відвернув голову, і кінчик вудки зігнувся. Клюнуло. У Бродяги затремтіли від хвилювання руки. Він схопив вудку двома руками і міцно стиснув. Вдруге зігнувся наконечник, і він різко на себе потягнув нитку. Хотів витягнути з води коропа із золотою лускою але він ще не знав, що впіймав. Обережно витягнув улов на берег, і радісно підбіг до нього, і застрибав на одній нозі навколо здобичі. Він узяв її в руки, риба напрочуд була сухою, обережно витягнув наживку з рота й уважно оглянув її з усіх боків, і швидко викинув назад у воду. Чарівник зі здивуванням подивився і запитав його:
— Моє нерозуміння поставило мені запитання. Чому ти відпустив рибину назад в озеро? Адже ти так довго чекав улову і так наполегливо відганяв Карлика, який заважав тобі приманювати рибу.
— Вона надто маленька для мого апетиту, нехай підросте, а потім знову до мене приходить на гачок, і я тоді її одразу на пательню покладу, без роздумів, — він усміхнувся.
— Як знаєш, рибалка більше розуміє смак риби, ніж Чарівник риболовлю. Мені більше до смаку запах магії.
Дістав з кишені кульку хліба, і цього разу більшу, акуратно одягнув на нитку, і закинув наживку у воду. Не встиг хліб опинитися на глибині, вудка знову затремтіла, він швидко витягнув її і побачив такого самого коропа таких самих маленьких розмірів:
— Ні, мала риба, — незадоволеним тоном сказав і відпустив її на свободу.
І втретє таку ж саму рибу витягнув.
— Незрозуміла ніч, пропонує мені рибу одного і того ж розміру, напевно вона хоче залишити мене голодним.
— Сьогодні має бути чудовий улов. Може витягну якогось гіганта і наїмся сповна, — сказав Бездомний, і знову закинув вудку.
Кожна спіймана риба, а він не помічав цього, захопившись пристрасною ловлею, ставала дедалі більшою і більшою, змінювала колір і зовнішній вигляд. Кімнатка гігантських розмірів і все, що в ній знаходилося, було чарівним. Це був фокус. Одна й та сама риба тягнула за наживку, і кожного разу, коли рибалка витягав її з води і випускав назад на волю в озеро, вона одразу ставала більшою за ту, що була до цього. Захопившись ловом, він не помітив маленького пустуна, який підкрався до нього. Карлик, посміхаючись і потираючи долоні, заліз на коліна Чарівника, який застиг від його приголомшливої поведінки, зігнув маленькі ніжки, і стрибнув на середину озера, розмахуючи незграбно на всі боки руками. Пролітаючи над головою рибалки, що сидів на уявному стільці, він правою ручкою зачепив кепку, що звисала на бік. Вона впала біля ніг, і від зробленої нової витівки дрібний шкідник замахав радісно крилами, приграючи над озером і захоплюючись своїм вчинком.
— Не кімната, а дурдом. Уже чайки Карлика копіюють. Літають над головами. Напевно, він їм до нестями сподобався, і на знак вдячності, вони вирішили стати схожими на нього, влитися в його образ, стати некерованими, і здійснювати різні витівки, — він затих і замислився, — вони теж не дають спокійно порибалити, — надув щоки, і голосно закричав, — я буду скаржитися до асоціації прав захисту рибалок, що відповідають за спокійну ловлю риби, — стиснув кулак, — вас усіх посадять за ґрати, — натягнув усмішку помсти.
Після гучного висловлювання Бездомного на березі озера, яке не зачепило гордість і почуття маленького пустуна, він повернувся до риболовлі. Карлик знову взявся за своє. Він пригнувся вперед та долетів до середини озера. Ні, не пірнув у воду, а випрямив тіло і приземлився акуратно на поверхню води. Дрібні хвилі розбіглися по колу. Став посередині озера і мисливським поглядом подивився на силует Бродяги, що сидить біля води. Зловтішно посміхаючись, вигадував у думках черговий план.
— Ну, що ж, — задоволено зітхнув, — назад шляху немає.
Швидко затоптав ногами на поверхні води, вигрібаючи з під себе ціле озеро, направляючи в бік рибалки величезні хвилі, одну за одною. Хвилі попрямували до берега. Раптово пролунав хлопок, і цей звук разом із Бродягою, який сидів на стільці, забрав його з собою під вкриту прохолодною ковдрою, витканою з води, затягнула в озеро. Він, махаючи руками і випльовуючи з рота воду, вигукнув:
— Ну, все. З мене досить. Іди сюди маленький розбійник, зараз розберемося, і по-справжньому, — слова були вимовлені грізним тоном.
— Заспокойтеся, — подав команду Чарівник, — у нас має бути справа, а ви дитячий садок розвели в моїй хатині. Знав би про вашу недоречну поведінку, залишив би вас на вулиці біля цегляної огорожі клювати зубами ворота Алекса.
Волоцюга злим виразом обличчя скинув із себе водорості, що були по всьому тілу, і повільно виповз на колінах із води. Подивившись одним оком на Чарівника, що сидів із приголомшеним виразом обличчя, підібрав вудку, що лежала на землі. Привів себе в належний для Волоцюги зовнішній вигляд, скинув із плечей залишки зелені, одяг був мокрий. Терплячі витівки меншого, він знову закинув нитку з приманкою у воду, і сів на уявний стілець. Несподівано кінчик прута щось нагнуло, і вся вудка затряслася, а руки рибалки за інерцією відчули солодку вібрацію. Він, схвильовано схаменувшись за неї, міцно стиснув двома руками, і потягнув здобич на себе ближче до берега. Карлик побачив задоволене обличчя свого друга і швидко рвонув до нього, а той з води витягав велику рибину, і Карлик схопився за неї зубами, почав відтягувати здобич назад.
— Відпусти. Моя риба. Я її перший зловив. Я тобі ні грама не дам, зрозуміло, — крикнув Бездомний, піднімаючи рибину.
— Не відпущу, — крізь зуби відповів він, не випускаючи з рота луску.
Безхатченко, утримуючи однією рукою здобич, а іншою, лівою, почав діставати з кишені палицю, підняв її над Карликом, який важився, і грізно сказав:
— Відпусти не вдячна істота, не неситне створіння.
— Ні, не відпущу, — він сказав у відповідь.
— Тоді в нас буде зовсім інша розмова, доросла.
— Не лякай мене.
— Ваше слово для мене закон, — з викривленою посмішкою вимовив, і дав разок кийком по голові, а Карлик, що схопився зубами, наполегливо продовжував висіти, і той вдруге як дав йому, і знову нічого, він міцно зчепленими зубами тримав рибу. Бродяга знову замахнувся і вже втретє вдарив його, і він відпустив рибу, звалившись на землю, з очей посипалися нічні зірки. Карлик, хитаючись на всі боки, став на дві ноги і схопився за голову, а перед очима стояв Бездомний, і він помножився на п'ять. Замість одного рибалки вже стояло п'ять.
— Ви жадібні егоїсти, — сказав Карлик.
Карлик став на ноги і кудись утік з очей геть Бродяги.