Тільки зараз він зрозумів, який ще юний цей князь і як той хвилюється, бо хоче якнайшвидше добути собі славу і почесті. Недаремно старий князь Буревій послав з ними свого товариша і побратима Кулака пригледіти за сином.
На цьому і порішили. Сапрона відіслали відпочивати, а князь із Кулаком ще довго обговорювали, як зробити все кращим чином. Потім і Ярій, укутавшись в хутряний плащ, заснув біля погаслого багаття. Тільки його наставник пройшовся по табору наводячи лад і перевіряючи вартових. Десь перед світанком і він приліг поспати біля стриножених коней.
Вранці Ярій і Кулак зібрали десятників і розповіли про наступний набіг на купця в Бобровом. Вони ще раз обговорили свої дії. Кулак був послідовним і доки він не зрозумів, що всім стало ясно як вести себе в нападі на селище, не заспокоївся. Нарешті всі питання вирішили і залишилось тільки чекати.
Табір був розбитий в маленькій лощині, неподалік від лісової дороги, скритий від сторонніх очей величними віковими деревами. Палало багаття і на ньому смажився невеликий кабанчик, біля якого клопотався кривоногий молодик в засаленому халаті. Тут же, поряд, у казані варили кашу і піджарювали на вогні гриби. Татарва зголодніло спостерігала за куховарством, терпляче чекаючи на дозвіл поїсти. Кулак із самого початку запровадив жорсткі порядки, без наказу нічого не робилося.
Відразу після обіду воїни загону татарви почали сідлати коней, готуватись до переходу. Ярій, вже сидячі на своєму низькорослому жеребці, спостерігав за метушнею в таборі з невеличкого пагорба, разом із десятником Проходимом та Сапроном. Кулак ходив поміж воїнів і підганяв їх. Коли раптом прискакав один із дозорних, що розташувались вздовж дороги, і підбіг до Кулака. Той мовчки вислухав схвильованого хлопчину, щось перепитав, отримавши відповідь, схвально кивнув головою. Потім покликав до себе сивобородого десятника Багра і, давши йому розпорядження, направився до князя. Ярій вже з нетерпінням чекав на нього.
– Князь, вартові помітили з десяток вершників, котрі скачуть до Боброва.
– Біс їх забери! – вилаявся той. – Що будемо робити? Пропустимо?
– Ні, Ярій, не можна. Вони можуть зупинитися в купця і це буде зовсім не доречно. Треба перехопити їх. Заодно і дізнаємось більше, а раптом в Бобровому дружинники чи ще щось.
– Добре, – погодився князь. – А як це краще зробити?
– Вони з'являться через півгодини... Значить так, треба швидко перекрити їм дорогу, потрібно воїнів двадцять, а інші вдарять їм в спину.
– Так. Я візьму десятки Проходима і Багра та сам заступлю цим русинам дорогу, а ти швиденько збирай інших і як вони проїдуть повз тебе, жени їх на мене.
– Княжич..., – почав було говорити Кулак, але Ярій перебив його.
– Кулак, зроби як я велю. Проходим за мною!
Він вдарив жеребця і поскакав в табір до вишуканого десятка Багра. Його наставник тільки похитав головою.
– Сапрон, ти не ліз до бою, не забувай, нам потрібно ще забратись до Лисюка. Тримайся в лісі біля запасних коней, заодно і приглянеш за ними.
– Добре, – відповів той зрадівши і відразу поскакав туди.
Кулак попрямував до свого коня – час було діяти.
18
Добриня більшу частину дороги їхав мовчки, зате Дарина щебетала пташкою, знайшовши в дружиннику Тимохі цікавого співрозмовника. Той знав багато різних веселих історій і свого часу навіть побував у Цареграді. Правда про Венедію він знав мало, тільки те, що живуть там такі ж славени як і русини та колись це було невеличке королівство, доки не попало під владу імператора Цезарії. Але все одно герцогство там знатне і багате, а після загибелі батька і старшого брата, править там зараз молодий герцог Вольмир, кажуть привабливий і хоробрий юнак. Дарина розмріялась, як вона стане герцогинею і буде їздити по мальовничому місту Венеда, столиці герцогства, а там можливо побуває в самому прекрасному місті світу – Цареграді.
Старий воєвода слухав ці розмови і тільки подумки зітхав, молив Рода, щоб Святослав видужав, тоді була б можливість якнайшвидше відправити онуку до її нареченого. Все-таки Ізяслав не наважиться виступити проти свого батька, як би йому цього не хотілось. Воєвода знав, що в Черніві не люблять князя Ізяслава і влада його тримається лише на страху перед дружинниками Святослава, а ті завжди прихильно ставились до Ізяслава, цінували його за хоробрість і вірність рідним богам. На їх думку, старший син Святослава Ярополк занадто добре ставиться до віруючих в Єдиного бога. Так, можливо, Ярополк і був би добрим князем, та йому не вистачало рішучості і жорсткості. Добриня прикинув, що довго той на кийградськом престолі не втримається – Ізяслав зжене його, ось у кого достатньо рішучості і ще більше жорстокості. Володимир, новоградський князь, міг би виступити проти свого брата Ізяслава, але він немає підтримки у Кийграді, а Ярополк його не любить ще більше чим Ізяслава, так що сидіти йому в Новограді до кінця своїх днів. А жаль, найбільш розумний із старших синів Святослава.
Сьогодні вечором, воєвода Добриня сподівався дістатися до Боброва і, трохи відпочивши у купця Лисюка, завтра по обіду відправитись на човнах до Кийграда. А там, як все буде добре, можливо і вдасться відправити Дарину до Венедії. Добриня мав надію, що Святослав доручить саме йому очолити це посольство.
Роздуми воєводи перервала піднята з пересторогою рука Куца, котрий їхав на своєму рябому жеребці трохи попереду. Загін зупинився. Дарина крутила головою, намагаючись помітити, що насторожило дружинника. Навкруги панувала глибока тиша.
– Дивно, так тихо, – сказала вона.
– Нічого дивного, така спека, вся живність сховалась, – відказав Тимоха, витираючи піт з чола.
Трохи товстуватий він більше всіх страждав від жари, його вже поріділі волоси аж злиплись від поту. Та незважаючи на це його світло-сірі очі уважно обстежували все навкруги.
– Що там? – запитав Добриня.
– Здалось мені, якась тінь промайнула на дереві, незрозуміло що, – тихо відповів Куц, напружено вдивляючись в лісові хащі.
Через сотню сажень дорога трохи звертала вправо і спускалась в лощину.
– Ага... Кращого місця для засідки не знайдеш, – пробурчав Тимоха і одів шолом.
Дружинники перезирнулись і теж почали одівати шоломи, готувати зброю. Всі знали, що Тимоха має добрий нюх на всякі неприємності, завжди загодя чує небезпеку чи то в шинку, чи на полі бою. Добриня поморщився, одягаючи шолом, начебто все було спокійно та береженого боги бережуть.
– Дарина, у випадку небезпеки, ти з Куцем і Тимохою скач до Боброва, а ми прикриємо відхід.
– Діду, ти думаєш там засідка? – напружилась дівчина.
– Побачимо, все одно вертатись не будемо.
– Можливо, лихі люди, – сказав Тимоха. – Та навряд чи вони вирішать напасти на дружинників.
– Будемо сподіватись, – промовив воєвода і поїхав вперед, а потім наказав. – Повернемо, відразу поскочимо, там лощина кілька сот сажнів і густий ліс, треба швидко проскочити.
Вершники поволі просувалися вперед, начебто все було спокійно. Та як тільки вони повернули, воєвода вдарив свого коня і той галопом рвонув у лощину, за ним поскакали інші. Дарина разом із Тимохою була всередині маленького загону. Серце в неї тривожно билось, їй чомусь пригадались страхітливі розповіді про розбійницьку татарву. Почулись вигуки, на виході із лощини стояли вершники. Татарва! Дружинники стрімко наближались до них. Було видно, що дехто із них мав бороди, але більшість серед них були безбороді юнці. Русини дістали мечі із криком: "Слава! Слава!" накинулись на них. Стрій татарви не витримав шаленого напору досвідчених воїнів і розколовся. Орудуючи мечами дружинники кинулись в проріху, покотились перші голови татарви. Їм було важко вистояти із їх шкіряними латами проти закованих в залізо дружинників.
– Тимоха! Проривайся з Дариною! Ми затримаємо їх! – закричав Добриня і тут же ухилившись від меча, рубанув молодого розбійника, відсікши йому ліву руку. Той із страшним виттям звалився з коня. Тимоха підхопив упряж коня Дарина, яка відчайдушно махала мечем, і вони вискочили на вільну дорогу. Куц рвонув за ними, прикриваючи їх від татарви, та не встиг, на нього відразу наскочило двоє і він змушений був затриматися, відбиваючись від них. Почувся гучний крик: " Урра! Урра!" і ще два десятка вершників, на чолі з чорнобородим величезним воїном в залізних латах, вискочили із лісу. Дружинників Добрині взяли в кільце.
Дарина несамовито підганяла коня, від шуму бою, криків людей вона дуже перелякалась і їй хотілось лише одного – подалі втекти від цього місця. Тимоха скакав трохи позаду, весь час озираючись. Погоня не забарилася. П'ятеро татарви, два з яких мчались із розтріпаними бородами, гнались за ними в кількох десятків сажнів, на ходу дістаючи свої маленькі луки. Тимоха швидко перекинув щит на спину і в цей час полетіли стріли.
***
Не зважаючи на острах сотника Порія, волхв Врон із братства Ведмедя не чаклував, а просто мовчки підганяв воїнів. Їм прийшлось скакати до самої темноти, а потім, не встигло ще розвидніться, знову на коней і в погоню. Воєвода Добриня не дуже поспішав, тому дружинники Ізяслава поступово наздоганяли його. Вчора вночі вони розпалили багаття прямо на минулій стоянці Добрині. Судячи по всьому, ще один перехід і вони зможуть наздогнати їх під самим Бобровим.
Весь час Порія мучила думка, як вчинити із воєводою та його дружинниками, князь не двозначно дав знати, що окрім його сестри інші його не цікавлять. Що робити, якщо Добриня не захоче віддати свою онуку? Не хотілось сотнику вбивати цього славетного воєводу, а той просто так не відступиться. Як би не Врон, можна було б і не квапитись – нехай собі пливе до Кийграда, а там князя самі розбираються.