Викурена сигарета

Микита досі куняв, поки Віктор гортав книгу. Це виглядало романтично, захватувало дух. Вікторову увагу поглинули сухі сторінки книги.

— Що читаєш? Подобається?

Він перелякався . Дійсно зайшов тихіше, чим тиша у палаті, тому не дивувало. Я присів на своє ліжко, проводячи рукою по ковдрі.

— Я дов'язав твій светр, тому вирішив глянути на старий роман, ех, обожнюю книги. Їх аромат, зміст заворожують, кожна по своєму. Мені б хотілось почитати роман з мого життя, про нас.

Його очі сяяли смутком, щось не давало Віктору здійснити таку мрію. Він виглядав перед мною інакшим, чим перед іншими. Ніхто не міг знати про такі захоплення кровавої вбивці.

— Розумію — я щиро посміхнувся йому. Злегка пожовклі від куріння зуби були освітлені на сонячних променях.

Він також подарував мені свою посмішку. Його спітніла від читання рука зустріла мою. Не очікуючи Віктор потягнув мене до себе. Наші губи знову з'єдналися у поцілунку, на цей раз він був швидкий і менш пестливий. Я обперся об нього руками, від різкості мої ноги не витримували, але я вистояв.

— Ти часто мене цілуєш, — зніяковівши я провів по губах.

Ми дивилися один на одного — Вік лежав, а я пепелив його своєю тінню.

— Хочу, ось і цілую, забороняєш?

— Ні, — я схрестив звабливо губи і глянув як омога сексуальніше , — хочу де що більше.

— Хотіти — не шкідливо, — він ляснув мене по сідницях, від знову не очікуваного вчинку я простонав, — починай збиратися, якщо вийдемо раніше — не завадить.

— У нас буде побачення!?

— Ти вже, як дівчина. Подивимось, але однозначно ми проведемо багато часу на одинці. Сумніваюся, що після виставки ти забажаєш повернутися сюди.

— Гаразд, можливо прихопити одяг, щоб я відвіз додому? Я не був проти побачити бабусю... ми могли там переночувати, вона не буде проти тебе.

— Добре, одягнись тепліше, светр — побачиш але головне не забудь свій блокнот з малюнками.

Між нами царила гармонічна атмосфера. Мене радувало спостерігати за постійною посмішкою на обличчі, що зазвичай темніло від напружених емоцій.

Светр, що спокійно розлігся в мене на ліжко приваблював. Коли прикрасив своє слабке тіло ним, мене поцілувала насолода. Тканина зв'язана доволі правно та цим пестила шкіру. Хоч він не зрівняється з бабусиним, все рівно це було найціннішим, як кожен доторк його.

Мужні руки хлопця міцно тримались за ручки мотоцикла. Віктор вправно вів його, він піддавався хлопцеві, як слухняний песик. Я присів позаду нього, тримаючи за Вікторові широкі плечі. Потужний вітер і адреналін дув у наші беззахисні обличчя, які прикривали шлеми. Дорога була короткою для мене, хоч насправді часу витратили забагато. Ми зупинилися біля доволі музичного місця. На чистому небі вималювались яскраві зірки, а посередині довершував композицію майже повний місяць. Він виблискував неземним світлом. На вулиці навкруги панувала тиша але з ресторану линув енергійний темп музики скрипки, переміщуючись зі звуком піаніно. Нам потрібно туди, це доводив високий кримезний чоловік, що спокійно курив на щось очікуючи.

— Нам потрібно до того чоловіка, він власник цього музею.

Віктор притримуючи мене за талію опустив на темний тротуар. Він виглядав дуже сексуально сидячи на байку. Обтягуюча кофтина наводила міцні м'язи грудей, як штани набухлу матню, поки холодні руки у темних, як ніч рукавицях водили по мотоциклу. Хочу тебе Віктор.

Мої ноги занили від різкої зміни положення. Але я не зупинився, потрібно закінчувати те, що вже розпочате, тому не довго думаючи я направився до власника. Він провів у середину, де мене зустріло незчислена кількість поглядів. Я присів на краєчок стільчика, перед цим давши свій скретчбук чоловіку.

— У тебе прекрасні малюнки, ти маєш шанси на хороше майбутнє.

— Дякую, — мені було не зручно, тому й відповідав швидко з легким холодом.

— Можу бути спонсором твоєї творчості, тільки підпиши...

— Ні, я малюю тільки для себе, або для близьких, не маю бажання бути популярним. Це портрет коханої мені людини, я пишаюсь собою, що зміг передати малу частку його краси, але це не означає, що я збираюся на когось працювати.

Він розчарувався, але не показав цього, легкомислено поворухнув плечима, в знак, що все нормально. Я дійсно не хотів бути рабом, для когось, тому зрадів, що лишився у виграші. Зловив погляд Віктора, який зустрів у вікні. Він дарував мені чудної сили продовжувати зустріч.

— Ця картина багато кому сподобалась, тому плата не маленька. Дякую за співпрацю.

Чоловік вийняв купку грошей з кишені та вручив мені. Я зжав їх, усвідомлюючи значимість.

— Допобаченя.

— До зустрічі, Леонід.

У слід я отримав тимчасову усмішку.

Вийшовши на вулицю я одразу побіг до Віктора, він чекав на мене, а я на його кохані доторки.

— Все добре? Давай до ліжка?

Я втомлено подивився на зоряне небо, задаючи самому собі багато питань. Не мало часу витратив на зустріч, неймовірно втомився. Так само різко я поцілував хлопця у шию, він замичав. Це означала згоду, тому Віктор швидко посадив моє нещасне тіло на мотоцикл. Мене радувала його сила, не один раз вона рятувала нас. Через пару хвилин я вже прощався з атмосферою музею, гладячи спину хлопцю.

Останньою нашою зупинкою став доволі знайомий мені двір. Одразу мене омили ті безтурботні дитячі дні, коли я хвилювався за те що листок не загориться від вогню сірників. Вік не поспішаючи припаркувався і з захватом пішов за мною слідом. Я вів адже знав кожну частину цього будинку на всі сто. Ті самі тріщини, ті самі жуки, що лякало мене малого.

Не бачучи перешкод, я дійшов до тієї самої квартири. Знайшов у штанях старі ключі двері були відчинені. Я очікував відчути той ріжучий аромат бабусиної випічки, але зустріли нас тільки мертва тиша, було помітним вже багато днів приміщення пустувало. Я злякався подумаючи, що переплутав, але ні, на полицях стояли саме мої фотографії, а на підвіконик, що на кухні, стояло улюблене бабусине радіо. Тиша. У цей момент я втратив бабусю, світ зупинився. Листки припинили свій політ і зорі втратили те сяйво.

19 розділ "Гра на виживання"

Грубо кинувши мене на ліжко, Віктор навис над мною і різко опустився губами до моєї оксамитової шиї, цілуючи кожен сантиметр і одержуючи тихі стогін у відповідь. Загалом шия завжди була моїм чутливим місцем, і Вік не міг цим не скористатися. За своє доволі коротке життя я встиг спробувати багато способів самогубства, але найбільше запам'ятався один — повіситися. Коли твою слабку шию огортає пекучий біль, що утворює безжалісна мотузка. Перед очима темніє, останнім, що ти бачиш, так це переляк бабусі, але все закінчується очевидно — я відрізаю річ, що пообіцяла мені смерть.

— Якби ти знав, як я сильно хочу тебе, — шию прошепотів мені хлопець і прикусив її м'яку шкіру: він любив дражнити мене і подібна витівка була спрямована саме на це.

В результаті, розцілувавши всю шию і не залишивши на ній жодного сухого місця, Віктор став спускатися нижче по ключицях до твердих сосків, починаючи гратися вже з ними. Йому подобалося чути те, як я стогнав від кожного доторку язиком і бачити, як звивався.

Я уже був готовий закінчити, але він закінчувати цю спекотну ніч так швидко не збирався. Як мінімум, Віктор ще недостатньо знущався над мною і тому вичікує того, як я нарешті вигукну "трахни мене вже". У такому разі він перейде до більш серйозних дій і трахне мене з усією любов'ю, як може.

Вічна пилюка у кімнаті підіймалась на слабких променях сонця. Моє тіло вже, який день не могло знайти собі спокій, відпочити від цієї неминучої болі. Худощава нога ніжилась на сильних сідницях Віктора. Ця незабутня ніч горіла багатьма пережитими емоціями загораючись на мимовільних спогадах. Сідниці нили новим для мене болем. Вік вдало познущався з них. Але не зважаючи на ці не лади я пилав задоволенням, мені хотілось поставити на перемотку й пережити це ще раз.

— Добрий ранок, Лео.

Я почув довгоочікуване побажання, яке надало пір'їну хорошого настрою. Він провів по нозі гладячи її, бережно і ніжно. Це був знак, щоб я забрав ногу але мені не хотілося. Я виглядав, як маленька дитина , якій не вистачає уваги батьків.

— Забирай, не бався.

Я став над ним, накриваючи хлопця своїм тілом. Він виставив руки вперед торкаючи мої набухщі від холоду соски. Я нахилився до обличчя зустрічаючись з його сухими губами. Злегка чмокнувши я, мов на голках став на морозну підлогу. Вуличний холод тягнув з усіх дрібних шпарин. Моя висока статура вирівнялася , кістки голосно захрустіли.

— Які в нас плани? — Вікторова рука звисала додолу позаду мене, торкаючись моїх голих ніг, шикочучи їх.

— Потрібно сходити до сусідки розпитати про бабцю... хм, потім можемо сходити прогулятися парком, він тут не далеко, вправду близько з кладовищем.

Вік присів на краєчок ліжка. Він доторкнувся до моїх бедр та потягнув до себе. Я безшумно впав на щось м'яке та тепле, мабуть саме на Віктора. Він поклав обличчя мені на шию і почав гладити мій живіт цілуючи її.

— Давай спершу поїмо.

— Тут нічого немає з їжі, квартира пуста. Краще зайдемо по дорозі у якусь забігалівку.

— Гаразд.

Коридор під'їзду пахнув холодом, покрившись сірою павутиною. Чорний светр Віка, який прикривав кроваві сліди моїх губ, прикрашав відблиск сонця з маленького віконця. Він натиснув на дзвінок у квартиру сусідки, голосний звук відбився від стін. Тут має жити бабуся Сара, та сама жінка, що бувало могла прихистити мене, коли добре наробив шкоди, нагодувати найсмачнішим шоколадним печивом і присвятити час, щоб розповісти бувалі казки.