— На жаль, я зараз не можу залишитись, але я вірю: ми ще обов'язково зустрінемось. Я все зрозумів! Більше ніхто не повинен вмирати! Це саме те, що потрібно моєму народові. Дякую вам усім!
Люди провели його до околиці села, щиро наділили подарунками та їжею. Голуб сів йому на плече, і вони вдвох вирушили в далеку путь.
— А тепер, — схвильовано мовила Веселка, проводячи Татка крізь збуджений натовп, —дозволь тобі нарешті представити мого най-відданішого, найсміливішого, найвеселішо-го бойового коня! Знайомся, це — Коник! Без його допомоги я б вже три рази загинула.
Тато посміхнувся, пригорнувши Веселку до себе, підійшов до Коника і лагідно торкнувся його чола. Від цього дотику Коник вмить перетворився з маленького, кривенького лошати на сильного, стрункого білого коня із золотою гривою. Він став перед Татом на передні коліна, той сів на нього верхи, взявши до себе Веселку. Кінь підвівся, і вони велично рушили поперед натовпу до веселих хатинок рідного села. Додому.
Та не сиділося щасливим людям по домівках!
За годину просто посеред вулиці вони накрили велетенський стіл — так, щоб усім дісталося, і влаштували справжнє свято.
Усюди лунала весела українська музика, співи, танці. Усюди голосні розмови та дружній регіт. На чолі столу сидів Татко, щось захоплено розповідаючи оточуючим. Поруч бавились діти.
Веселка стояла на пагорбі, біля меча. До неї підійшов Тарасик, тримаючи в руках яскраву польову квітку, ще гарнішу за попередню.
Невідомо як, із самого неба, на золотистих ланцюжках до них спустилася гойдалка. Тарасик допоміг Веселці зручно вмоститися на ній, і вони злетіли у самісінький вирій, над рідною землею, над веселим Веселим, над своїм щасливим майбутнім!
А десь під ними, спершись спиною на хрест, на задніх ногах, склавши передні на грудях та задравши голову, стояв Коник.
— Гей, Тарасику! — гукнув він. — Ти там обережніше з Веселкою! Як-не-як — володарка землі!
Задоволений своїм дотепним жартом, він весело заіржав, та наступної миті вираз його морди змінився на переляканий. Він миттю розвернувся для втечі, але не встиг, отримавши Веселчиним чобітком прямісінько по крупу.
Ось такої тобі!