Викурена сигарета

Випускаючи член із рота, ковтає все до краплі. Піднявшись з колін став на підлогу та миттєво впився в губи зубами і скинув з себе весь можливий одяг.

— Може ти й кінчив, але я ще ні, — млосно промовив Віктор у моє вухо, від чого по тілу пройшлись мурашки.

Охнувши від різких рухів я слухняно чекав на продовження, розглядаючи його обличчя та загалом все тіло.

Тихе, хтиве мурчання, перейшло в скуліж, коли Вік, ввів палець у змащену слиною дірочку. Я уткнувся в плече хлопця, стогнувши від другого пальця, що так уміло бавився з моєю промежиною. Від зміни швидкості, всі відчуття ставали гострішими, змушуючи мене вигинатися назустріч пальцям. Через деякий час, я розчаровано замикав, відчуваючи, що мене залишили без дій, що приносять шалене задоволення. Озирнувся на Віктора, щоб дізнатися, чому ласки припинилися. Не встигнувши злякатися, я уткнувся носом у м'яку подушку і застогнав на весь голос , прогинаючись у попереку . Було на чхати чи нас хтось почує. Тут були тільки ми — я, Віктор і наша насолода. Майже звикнувши до його розмірів, мене відвідало довгоочікуване відчуття заповненості, чому й скрикнув та стиснув свої сідниці.

Стогнучи від задоволення, я незабаром перейшов на півкрики, прогинаючи від кожного поштовху все сильніше. Мене зацікавило, коли ми вже закінчимо, моє тіло оповила втома але кінець не очікувався, тому я продовжив отримувати насолоду . Коли темп став нестерпно швидким і з блискучих очей здалися сльози, що повідомили про те, що я знаходжусь на піку насолоди, тому уже не розуміючи, хоче він продовження, або хоче що б все припинилося, втикнувся мокрим від сліз обличчям в подушку, кінчаючи через пару поштовхів на м'яку, оксамитову тканину, сором'язливо при цьому червоніючи.

18 розділ "Смутні усвідомлення"

Томний ранок вихідного. За вікном знову збирались у купу хмаринки обіцяючи про повну вологу сьогодні. З-під шибок вікна віяло холодом листопаду. Моє тіло прикрасила неймовірна біль, це й відірвало мене від глибокого сну. Тому я спантеличено глядів на осінні краєвиди за вікном. Біль і холод — як знайомо, але ще додалась спантеличеність та втома. У голові, серед спогадів, щодо вчорашнього дня була тільки невідомість. Я складав всі здогадки до купи, складаючи з пазлів щось схоже на реальність. Хлопці в палаті спали, Віктор, як за звичаєм скрутився у калачик, але на цей раз заснув спиною до мене. Це насторожувала, адже за ці дні я звик прокидатися і одразу вдягати на себе люб'язний погляд коханого мені хлопця.

Я нахилився по гребінець, що розкинувся серед звичного безладу на тумбі. Тендітний сосок на груді зацепив прохолодний кінчик ковдри. Моє тіло було голим, весь потрібний одяг валявся на підлозі. Звісно потім я нахилився по нього, щоб надати собі людського вигляду. Через пару хвилин розбору з зовнішністю я міг похвалитися привабливим тілом, який прекрасили рани, синці, порізи, та морозний біль. Шкіра була насичена ароматом парфюму, який створив Денис. Я чітко пам'ятав той момент коли отримав його. Запах чорного терпкого шоколаду змішувався з нотками цвіту весняної вишні.

Сідниці неймовірно боліли, від втоми, я гладив свої плечі та завис у власних думках сидячи на ковдрі. На моє плече вистрілив важкий погляд Віктора. Я не встиг помітити те що він вже прокинувся й навіть переодягнувся. Мене мучала тяжка вина, щось що було зроблено недавно виблискувало неправильностю.

— Доброго ранку, Вік.

Через силу я зміг усміхнутися, намагаючись надати посмішкою кращу атмосферу між нами. Віктор глянув, душачи мене своїм злим поглядом. Я вхопив його за руку тягнучи до себе, у відповідь я отримав болісний удар.

— Не хочу тебе бачити.

Він збирався вийти закурити, тому я пішов доганяти його тінь вхопивши власну куртку. Вона була брудна, варто би попрати але можливість не показувала себе. Не зважаючи на такі дрібниці я вже майже його наздогнав.

На вулиці гуляв сильніший холод, чим у приміщенні. Я забув взяти собі кави, це ображало. Але тепер моя роззсіяність перемішалась з сірим димом цигарок. Мені було не приємно зараз стояти поруч з людиною, яку я любив. Вирішив присісти, земля потягнула морозом. Пори розбухли, почали просити повернутись у тепло. Але моя слабкість не дозволяла стояти, ноги не витримували тяжкість.

— Через що ти на мене злишся?

Віктор, який стояв поруч, енергійно смалив сигарету. Його тінь змішувалась з темним бордюром.

— Хто тобі Денис?

А він до чого? Так, я витратив майже весь день на нього, саме він представив потрібну мені підтримку. Але все-таки у чому Ден винен?

— Мовби знайомий, доречі ти його не зустрічав?

— Хочеш повторити вчорашнє з ним? Тобі сподобалось?

Кожне слово різало мене з більшою наснагою. Я вже почав жалкувати, що пішов слідом але що вже розпочате потрібно закінчувати.

— Пробач, але про що ти?

— Ти випив вчора? — Віктор злобно глянув на мене, плюнув у калюжу. Мені хотілося знати про що цей хлопець думає але я знав, лиш про його злість, — мені вчора довелося дивитися порнуху з тобою у головній ролі!

— Що? — я гадки не мав про що він мені каже. Ці всі слова були для мене очевидною брехнею, — після того, як я зустрів Дениса у нас зав'язалася розмова, він дав мені випити таблетку, а потім я повернувся у палату, де власне у мене з тобою був секс.

— Між нами й близько сексом не пахло.

Слухаючи мене він також почав дивуватися. Попіл з цигарки летів повільно до низу кінчаючи її, тому скомканий окурок вже опинився у смітнику. Кавової суміші лишалось на дні, це все сповіщало, що вже скоро кінець. Очі наповнились жалем і незрозумілими мені емоціями. Він втомлено видихнув, — ти знаєш яку ти таблетку випив?

— Ні, Вік, пробач мене.

Я з останніх сил вирівнявся у рості, став навпроти хлопця та нахилився. У відповідь Вік взяв мене за сідниці та з легкістю підняв обіймаючи мене.

— Лео, — ще раз важко видихнувши сказав Віктор, — давай звернемось у поліцію?

— Я не хочу.

Він поклав голову на мене, та остаточно обперся об стіну лікарні. Його рука гладила мої стегна чіпляючись нігтями за куртку. Він різко забрав її до мене в кишеню та дістав звідти телефон. Я не задумувався, щодо цього але жодного разу не помічав телефон у його руках, напевно Вік не мав свій гаджет. Але він вміло порався з моїм, впевнено вбиваючи у пошук Google запит. Через пару хвилин теплота з вуст Віктора линула мені у вуха.

— Він зробив це спеціально, — хлопець вже не злився на мене. В тоні читались розуміння та жалість, тому я наважився розслабитись, — ти не остання його жертва, є хлопці, які згадують про насилля схожого за ознаками.

Мені подобалось, що Віктор зрозумів мою проблему, ще й так швидко. Я на повну розслабився, з моїх повік попливли гарячі сльози. Хлопець відчув це, тому повернув телефон на старе місце. Руки оповили мене у м'яких обіймах. Тепер у моєму житті лишилось місце тільки для нього, я радів цьому та цінував його присутність. Але було присутнє відчуття, що це також тимчасове.

— І в мене є хороша новина, — після цих слів ми роз'єдналися. Я бачив його солодкі очі, які злегка зволожились, а він мої заплакані , втомлені від суму, — Розина стаття була опублікована ТСН! Тепер про цю ситуацію знають багато людей, впевнений.

— Сумніваюся, що про це хтось не знав, просто мовчали, — я заїкався, але зміг донести те що хотів.

— Ти правий, — Віктор провів рукою по моїх губах, бережно і трепетно, — о п'ятій їдемо на виставку?

— Так, Вік.

Ми об'єдналися у поцілунку, такому бажаному і дорогоцінному. Він був найбільш доречним у данний час. Я зрозумів, не потрібно починати одразу кричати на винного, адже ти не знаєш всієї правди. Надіюсь Віктор це також розумів і така близькість мені, як знак. Людина, що дійсно любить зрозуміє коханого у важкий момент, підтримає і ні за що не відпустить. Я задихався цим п'янким ароматом — запахом щирої любові.

Попереду нас був коридор невідомого буття. Ми йшли за тінню сонця в напрямку до наших ліжок. Віктор крокував попереду, він не тримав мене за руку, тому що можуть помітити люди. Це розчаровувало, але я все ж намагався його наздогнати.

— Леонід, йди но сюди.

Ці слова почулись по бік від мене, там де стояв столик для медсестер. За ним сиділа Зоя. Її звичне для мене обличчя тепер прикрашав смуток та втома. Неначе вона чергувала ці всі ночі й не спала зовсім. Я з не схочу відійшов від хлопця до неї.

— Чекатиму на тебе у палаті, — він зрозумів се правильно і залишив мій силует з нею.

Я присів на стілець, який стояв для пацієнтів або відвідувачів. Потріскане сіделечко проскавучало відчувши на собі мої сідниці.

— Я тебе слухаю, Зой.

Жінка нахилилась близче до мене, щоб я її краще чув. Зоїн гіркий аромат адеколону різав мені зіриці.

— Ти ж впевнена бачив новини, — Зоя нервово доторкнулась до власного волосся, закручуючи худі пасма вже майже посивілого волосся, — так що мені завідувач грізно скомандував виселити тебе й твоїх соратників до понеділка. Всерівно я тобі вже крапельниці не ставлю, так що, щоб і духу твого тут не було.

Серце оповила тяжкість, тіло нагадало про свою життєву втому. Хотілось тут і вмерти. Мене новина Зої налякала, адже мені потрібне лікування, так само, як Віктору. Я не пробачу собі, якщо це вплине на здоров'я хлопця. Холодний стіл побентежив гарячий удар моєю рукою. Медсестра не винна у цьому, вона тільки слухає людей, які платять гроші, або можуть вплинути на ці витрати. Гроші — це її компас, саме вони найбільше впливають на життя.

Зайшовши у палату я зустрівся з тишею. На вулиці з великих дощових хмар наважилось потроху вийти сонце радуючи цим людей.