Його ж відкрили на провітрювання. З не схочу довелось одягнути светра, який колов мою нещасну шкіру.
— Ти ж отримав повідомлення від Рози? Зустрів її, злегка розговорились.
— Так, я не проти, а ти?
— Буду твоїм хвостиком.
Я вдавився випитим чаєм, гарячий напій пішов у легені. Подолавши тишу своїм охриплим кашлем, я витер уста салфеткою, що лежала поруч з чашкою.
— Ти хочеш побути, як анальна пробка?
Він підтримав мій сміх. Я доторкнувся до руки Віктора, що лягла на стіл. На це звернули увагу люди, що сиділи за сусідніми столами. Тому вловивши суворий погляд хлопця, я засмучено забрав її.
— Хочеш спробувати сьогодні?
— Оу, оу, — ці слова мене налякали, довелось привстати, — сьогодні у нас побачення, іншим разом.
Мене радував його сміх, але насторожували слова. Сьогодні забагато планів і вистачає зустрічей з людьми.
Під легкі краплини дощу, які не поспішаючи лили на підвіконик я став готуватися до побачення. У мене було не багато красивого одягу, я мало уваги приділяв цьому. Залишалось вдягнутись звично. Тиждень тому й подумати не міг, що сьогодні я буду збиратися в кафе, ще й по такій причині. Мене напружувала це все, хотілось заховатися, як завжди, коли збираюсь зустрітися з живими людьми.
Цікаво, чому люди виділяють побачення на стільки – охайно вдягаються, роблять красиві образи. Навіщо? Не виходило зрозуміти цю безпричинну паніку. Таким чином ти можеш зацікавити людину, але ж це не означає, що він полюбить тебе справжнього. Дивно, що потрібно ховатися від світу, прикривати реальнеє.
Віктору також це все не подобалось, та в нього були певні проблеми зі зборами, як і в мене. Щось шукаючи через п'ять хвилин він здався та присів на ліжко. Вік дивився на мене з проханням допомогти але я не знав чим зможу.
— Що ж, у нас схожа проблема?
— Мабуть так, що робити будемо?
— Можливо не будемо думати та й одягнем те що є. Ми ж мовби не на фестиваль моди, а на зустріч з дівчатами.
— Ти правий, та й то сил імпровізувати нема.
Ми водночас видихнули з полегшенням. Було приємно мати підтримку. Я почесав волосся, глянув у верх та мене вдарила одна думка.
— А що нам робити з... — як тільки я дотокнувся до живота Віктор все зрозумів, напевно також про це думав.
— Хотілось би сьогодні побритися, тим паче побачення, як не як. Але у мене немає бритви та гелю, тому гадаю пізніше, не хай вибачають. Як казали — вусики — прохід в трусики.
— Ха-ха, а якщо я захочу?
— Побачимо, Лео.
Я посміхнувся йому стараючись підняти настрій. Він тільки томно видихнув ще раз та встав одягатися, як я казав.
За високим екраном вікна лив дощ. Не найкращий момент для романтичної зустрічі з дівчиною. Я сидів навпроти Віктора, який нервово перебирав салфетки на чистому столі. Ми очікуючи на дівчат замовили чотири чашки кави — карамельне лате, міцне експресо та для Тріксі і Рози пінисте капучіно. Крім цього мій шлунок чекав на шматок солодкого чізкейку з шоколадним кремом.
З вулиці повіяв морозний холод, привернувши мою увагу. Зайшов знайомий мені хлопець. Я глянув на телефон, вже було без двадцяти, час для Лук'яна. Він помітив мене з Віктором та підійшов, присівши пруч. Його духмяний аромат пестив мені ніс, він змішався з запашним Віктора. Мене страх, як збуджували обставини.
— Привіт, Лео, — Лука поклав мені на плече руку, пестячи вухо своїми словами.
— Лук'ян, приємно познайомитись, — він дав свою вільну руку Віку, який з непорозумінням відповів взаємним доторком, — у вас побачення, хлопці?
— Ні, Лука, знайшов щось цікаве для нашого розслідування? — я вирішив перейти одразу до діла, даючи знати, що у нас суто ділові відносини, як це я гадав.
— Ні, але я можу бути особою, яка підтвердить злочин.
— Добре.
Тіло Белатрис вималювалось першим на промінні чужих поглядів. Вона сяяла у в'язаній сексуальній сукні. Апарат, який допомагав добре чути ледь виднівся у вусі, він був вдало замаскований. На її маленькій руці висіла обережно сумочка з маленьким брелком у вигляді полуниці.
Я почав бува заздрити Віктору, що йому так пощастило з сьогоднішньою супутницею, поки за тінню Тріксі не зайшла Розалінда. Вона також вирішила одягнути сукню але ця відрізнялась від Белатриси, тим що на ній яскраво виблискували крихітні блискітки.
Їх хороші фігури сідниць одурманювали погляд, вигляд був доречним на відміну від наших. Ми не стали довго думати, я одягнув просторі штани та сорочку під майже зимову куртку, а Віктор вже старого светра під сірі джинси. Вік помітив мою знервованість, та в цей раз він кинув мимовільну усмішку. Це дійсно мене заспокоїло, Віктору подобався мій зовнішній вигляд."У стосунках головне підтримка та розуміння", — так казала моя бабуся, коли я ще був малим.
— Привітики!
Роза стрибнула на мої коліна, розтаяла у обіймах. Вікторові очі засяяли ревністю. Біля нього охайно присіла Тріксі. Вона засоромлено поправляла пасма волосся, яке звисало попереду. Романтичний офіціант приніс нам замовлення, поки люди оспівували кафе своїми розмовами.
— Що це за хлопець, Леонід?
— Це Лук'ян, кхм, він може допомогти нам з нашою справою, — мені вже набридло повторювати одне те ж саме.
За вікном вітер замінив дощ, пожовклі листки кружляли у повітрі, в швидкому танці. Просторий стіл, який розлігся перед мною ми прикласили буденними розмовами. Обговорювали захоплення та бувалі дрібниці. Я встиг за цей час зробити привабливі нам фотографії, як і просила Розалінда. Кожне фото виблискувало щастям. Але я не довго бавився ним, фотоапарат — не іграшка, а предмет, який може одною дією запам'ятати момент.
Роза різала мене раптовими доторками, поки Віктор пестив, як за звичаєм мою ногу. Тріксі присвячувалося мало часу, вона відчувала себе лишнею. Вправду так і є, її я міг би назвати тільки знайомою, на відміну від Рози та звісно Віктора. У неї порівняно з Віктором шансів мало, враховуючи те що він вже мій. Я, як сліпий кріт, який привласнив собі щось дорогоцінне.
Лука вже пішов, його ні що не тримало, адже Роза вже виставила допис. Тепер лишалося чекати.
— Я відійду до туалету.
Мені вже було не зтерпіти. Віктор від цих слів прокинувся з сну, який опивила розмова. Він схопив мене за комір сорочки.
— Я з тобою, — Вік став поруч зі мною, але повернувся до дівчат, — Якщо ви не проти. Потім мабуть вже розійдемося.
— Гаразд, Віктор, можна з тобою повернутися у лікарню? Хочу побути з тобою наодинці, — Тріксі, хоч і заїкаючись, але сказала те що хотіла.
Мені вщипнули ревнощі, не хотілось відпускати його дівчині. Але Роза почувши це усміхнулась мені. Тепер я зрозумів, що день доведеться закінчувати у неї. Я схопив за руку Віктора та все ж повів куди очі бачили.
У туалеті було прохолодно та тісно. Кімната була розрахована на одну людину, але мені довелося поділитися місцем з Віктором. Він посадив мене на змокрілу раковину, як тільки зачинив двері. Невже мене легко взяти і посадити кудись? Це ображало. Я втомлено поклав свою голову йому на плече. Вік зрозумів, що я втомився та почав гладити по маківці.
— Сьогодні проводимо час у дівчат, Лео?
— Угу, — я томно видихнув.
Мені дійсно шкода, я хочу Віктора, але мені потрібно буде йти до Рози. Вони ще й бува посварились, це так мучало.
— Підівезеш мене на виставку? Твій портрет сподобався власнику музею.
— Справді? Гаразд, бензину я набрав повно, думаю вистачить, коли потрібно?
— Після завтра, під вечір. Вона вечірня й для аристократів.
— Невже власник тебе мав?
Мій сміх вдарив плечі, але Віктор його підтримував, не показував біль. Тому я безтурботно підняв голову, щоб прочитати зміст очей хлопця. Вони виблискували щастям, мені здавалося, що він гордився мною, але хоче покепкувати з мене.
— Та ти вже, як проститутка.
— Ага, крім того що мене трахають люди, так ще й життя має.
Він дотокнувся до моїх губ пальцями, я зомлів від такого приємного вчинку. Так само не очікувано доторкнувся своїми губами. Пару хвилин його язик пестив їх, томно й з іскрами любові. Він надавав ласку моїм сідницям руками, віддавав ароматом своїх парфумів та гарячої, як попіл пристрасті. Віктор відвів своє обличчя, тягнучи за собою мою наснагу. Його ще гарячі губи доторкнулися до моєї шиї, лишаючи слід — кровавий засос, поки рука тримала комір, але він не став останнім. Це все надавало мені незабутню насолоду, тому об стіну билися мої тремтячі стони.
— Мм, вправду останнім часом мені щастить, — я дістав фотоапарат з-під сорочки та вирішив запам'ятати цю милоту фотографією.
Крокуючи за офіціантом емоцій ми прийшли до дівчат. Вони були усміхнені, мабуть чимось радісним обмінялись. На щастя засоси можна було прикрити коміром, я просто застібнув щільніше сорочку. Тому Роза, як тільки зустріла мене поглядом, одразу кинулась до мене. Її спітнілі руки гладили мій затилок. Тому тіло прикрасили набухщі пори.
— Так що я вдячна тобі, Розалінда, ти дійсно хороший блогер, — цими словами нас прикрасила посмішкою Тріксі. Мабуть мова була за допис Рози, щодо глухих людей. Мене радувало, те що між дівчатами все було добре, — Лео, зайдеш завтра до мене, мій брат хоче з тобою зустрітися. Казав, що сьогодні завершить роботу з твоїми парфумами.
— Оу, гаразд.
Вона вже осідлала Віктора, він же тримав за сідниці. Враховуючи її легкість, це не було важко. Але я зупинявся на думці, що сьогодні згорю від ревнощів, ех. Не дивлячись на це я повів за руку Розу до дверей, які ведуть до дороги в нові почуття. Її волосся в вишневий колір, колихали помахи вітру, мов троянду в ботанічному саду.
17 розділ "Тяжка буря емоцій"
— Кожен день має своє диво. Пауло Коель.Зачиняючи двері я повільно увійшов у кімнату і обернувся до дверей спиною дивлячись на дівчину, яка розслаблено лежала на дивані ні про що не підозрюючи.