– Та нехай офіцер розбирається, не кожна людина ходить з двома стилетами в чоботях.
Прокл зітхнув і простер руки.
– Тоді хоч ці колодки зніміть з мене.
– Це не колодки, а наручники, винахід нашого міського голови, – посміхнувся Гориш. – У нас, серед стражі, є навіть змагання, хто вправніше їх надіне. В тому році перемогли ми. А зняти не можемо, та і легше перерізати зашморг, чим розв'язати.
Прокл подумки чортихнувся і більше не став нічого говорити. І так мовчки вони дійшли до в'язниці і, відкривши оббиті залізом двері, зайшли до неї. Через п'ять хвилин Прокла засадили в камеру.
15
Анна прокинулась від перших променів сонця. Її голова покоїлась на плечі у Вольмира. На душі було так хороше, вона розніжено потягнулась, і зовсім не було боляче, а напрочуд так приємно і радісно. Вночі вони довго цілувались і обнімались в садовій альтанці, доки не почули тихий кашель стражників. Тоді, не змовляючись, проскочили напівтемними коридорами замку до герцоговій спальні, при цьому Анна накинула накидку на голову і тісно притиснулась до свого коханого. А потім все відбулось так швидко, руки Вольмира, ніжно пестячи, роздягли її і вони опинились на м'яких перинах ліжка.
Анна солодко зітхнула, пригадавши слова коханого, що він нікому її не віддасть і вони завжди будуть разом. Але треба скоріше збиратись та іти до себе, а то Феодосія почне тривожитись і може здійняти тривогу. Вона поворушилась і тихенько вислизнула із під руки герцога. Той щось пробурмотів і повернувся на другий бік. Принцеса посміхнулась, вона стояла перед великим дзеркалом оповита золотими променями і любувалась собою. Чорні блискуче волосся обрамляло ніжне личко з великими карими очима і пухлими губками, її струнке тіло з маленькими твердими груддями було трішки смаглявим і ще по-дівочі тендітне. Анна хитнула головою, досить милуватись собою, треба вдягатись і пробиратись до себе. Ох, задасть їй чортів Терена! Принцеса почала збирати розкидану одежу і швидко одягатись.
Раптом почувся шум, і в двері гучно загупали.
– Ваша світлість! Ваша світлість! Герцог прокидайтесь!
Вольмир від грюкання у двері прокинувся і, нічого не розуміючи, вискочив голий на середину кімнати. Це було так смішно, що принцеса не витримала і розсміялась. Почувши дівочий сміх, герцог почервонів і чомусь знову пірнув під ковдру.
– Одягайся, а то двері виламають, я відвернусь, – зі сміхом сказала Анна і повернулась до нього спиною.
Вольмир виліз із ліжка і почав поспішливо одягатись, плутаючись в штанинах. Принцеса, посміхаючись, дивилась на це у дзеркалі, потім сказала.
– Все-таки Феодосія не витримала і підняла тривогу. Так що іди, заспокой своїх людей.
Герцог, нарешті вдягнувшись, підійшов до дверей і гукнув.
– Що трапилось? Чого розкричались?
Почувши голос герцога, там перестали стукати.
– Герцог Вольмир у нас біда! – почувся схвильований голос лейтенанта Николика.
– Що і ще за біда... – промовив Вольмир і відкрив двері.
Анна сховалась за відчиненими дверима.
Герцог усміхнувся в обличчя переляканого лейтенанта.
– Ваша світлість, лихо! Вбивство! Вбили принцесу!
– Та що ти кажеш, – спокійно сказав Вольмир, – не може бути.
– Точно, ваша світлість, сам бачив!
Анна не витримала і визирнула із-за плеча герцога. Побачивши її, Николик зблід ще більше і мовчки захлопав ротом. Герцог розсміявся.
– Бачиш, все в порядку, принцеса жива.
– А хто ж тоді лежить мертвий в ліжку!? – спромігся врешті вимовити лейтенант.
В Анни йокнуло серце.
– Феодосія!?
Вона відіпхнула герцога і промчала поміж здивованих стражників. Вольмир, оговтавшись, ринувся за нею, а стражі, гуркочучи залізними латами, побігли за ними.
Принцеса, під ошелешені погляди рицарів ордена, ввірвалась до своїх покоїв. Посеред прихожої лежала з кривавою раною на скроні її служниця Терена. Анна кинулась до неї і побачила, що горло у Терени перерізане. Вона жахнулась і ледве не впала, та її підхопили дужі руки герцога. Принцеса розридалась і вткнулась йому в груди.
– А що в спальні? – запитав Вольмир.
– Там мертва жінка і Редо, теж вбитий, – відповів один із рицарів.
Герцог, обійнявши Анну, пройшов з нею до спальні. На ліжку лежала напіводягнена жінка, голова якої була закрита скривавленою подушкою. ЇЇ голі ноги безсоромно були виставлені напоказ. Біля ліжка лежав майже роздягнутий віконт Редо із страшною раною в грудях, його лати і меч валялись поруч. Принцеса побачивши цю картину, ще більше розридалась. До кімнати стрімко зайшов магістр Роман, він був дуже блідий, а його очі полум'яніли ярістю. Побачивши живу принцесу, він полегшено зітхнув і підійшов до ліжка та прикрив ковдрою голі ноги. Потім обережно прибрав подушку із обличчя жінки. Перед ними з випученими від жаху очима лежала мертва баронеса Феодосія.
– Що сталося? Де принцеса? – роздався гучний голос і до спальні влетів граф Андре. Він був мертвенно-блідий, із божевільним поглядом.
– Слава богу! Принцесо, ви живі! Тепер я ні на крок не покину вас!
– Спокійно, граф. Принцеса залишиться зі мною, я за нею пригляну, – сказав герцог Вольмир, тримаючи Анну в обіймах.
– Що ви кажете? Я особисто відповідаю за неї перед імператором! – обурився Андре. – Ви бачите що твориться у вашому замку. Я посилю охорону і вона буде тільки із рицарів ордена.
Граф хотів підійти до Анни та герцог заступив дорогу.
– Граф Андре, це ваші рицарі охороняли покої принцеси і вони пропустили вбивць!
– Герцог, я представляю імператорську владу, – нахмурився граф. – І маю наказ охороняти принцесу.
– Граф, не забувайте, що ви представляєте в першу чергу наш орден і тому прошу вас піти зі мною до Великого магістра, – рішуче втрутився магістр Роман і додав для герцога. – А ви, ваша світлість, відведіть принцесу в безпечне місце і влаштуйте охорону із самих довірених людей.
– Що ви робите магістре!? – викрикнув обурено граф Андре. – Ви мені не довіряєте!?
– Коли все зробите, ваша світлість, будь ласка, приєднайтесь до нас в кімнаті Великого магістра, – незворушно продовжував Роман.
Граф хотів щось заперечити і герцог вже починав потрохи злитись. Стражники і рицарі напружились. Але тут втрутилась принцеса, яка встигла вже трохи заспокоїтись.
– Андре, заспокойтесь! Я повністю довіряю вам, та мені буде краще з герцогом. Ідіть з магістром. А ви, герцог, заберіть мене звідси.
Всі вклонились. Магістр вийшов, а за ним, трохи повагавшись, і граф.
– Лейтенант Николик!
– Слухаю, ваша світлість!
– Поставити охорону навколо покоїв принцеси і нікого без мого дозволу не пускати.! Посилити охорону замка і нікого із замка не випускати! Знайдіть барона Шрауба і графа Федеріка, направте їх до мене. Я буду в своїх покоях.
Наказавши все це, герцог, притримуючи принцесу, вийшов до коридору. Там вже вишикувались десяток стражників, які супроводжували їх до кімнат герцога.
Вольмир з Анною зайшли до спальні. Принцеса, побачивши розібрану постіль, знову розридалась на плечі у герцога.
– Кохана, нічого не бійся, я з тобою, – заспокоював її Вольмир, гладячи по спині. – Все буде гаразд, переверну все герцогство, але знайду клятих вбивць. А імператриця, бачить бог, заплатить за свої злодіяння.
– Ти думаєш, що цих вбивць послала Зорина? – запитала, намагаючись заспокоїтись, Анна.
– А хто ж іще? Вона не хотіла твого весілля, наказала вбити мого батька і брата Розмира. Але повір мені, їй так це не минеться. Обіцяю.
– Боже мій! Так твоє життя теж під загрозою! – жахнулась принцеса та тісніше обійняла свого коханого.
Вони просиділи на ліжку їх першого кохання кілька хвилин, ніжно обнявшись. Анна була в розпачі, єдина її подруга Феодосія і вірна служниця Терена, яка замінила їй матір, убиті. І це в той час коли вона нарешті дочекалась свого щастя. Як все таки глумиться над нею доля, чим же вона прогнівила Єдиного бога...
В двері обережно постукали.
– Ваша світлість, дозвольте війти, – почули вони голос барона Шрауба.
– Так, бароне, заходь, – запросив його герцог, відпускаючи принцесу і встаючи.
– Мої щирі співчуття, принцесо Анна, – сказав Шрауб, зайшовши до кімнати. – Ми знайдемо цих виродків і покараємо.
– Нам потрібна надійна охорона для принцеси, доки ми не розберемось у всьому, – промовив Вольмир.
– Я вже послав за Токаною і Полиною, ваша світлість, – відповів барон.
– Добре, це ти здорово придумав, вони зможуть бути завжди поряд з принцесою, – зрадів герцог і додав для Анни. – Ці дві жінки, дуже вмілі охоронці і я довіряю їм, вони не зрадять ніколи.
– Жінки? – здивувалась принцеса.
– Так. Але такі, що любого чоловіка засунуть за пояс. Вони неперевершені в своїй справі, – відповів Шрауб.
– Як тільки вони з'являться, хай візьмуть щось із молодих нарядів моєї матері і допоможуть принцесі переодягтись, – велів Вольмир.
Тільки зараз Анна згадала, що вона в яскраво-жовтому платі Феодосії і серце болюче защеміло. Ніколи вже не буде в неї такої веселої і пустотливої подруги!
Герцог з бароном відійшли до вікна і почали тихо шептатись, хоча скоріше Шрауб щось говорив, а Вольмир лише схвально кивав головою.