(4.10.1997)
* * *
Із Кафедрального собору
Лине диво-дзвін.
Зустрілися вона і він,
Забули про покору.
Між ними
Іскра спалахнула.
Відблисками осяйними
Душі досягнула.
Ніжність породила
Тиху, щиру;
Лід розтопила,
Додала надії, миру.
(27.11.1997)
1998
* * *
Дні бувають сірі,
Потопаючі в зневірі.
Скупані в гнівах.
Не дні, а просто жах.
(07.01.1998)
* * *
Як віднайдуться випадково
Душі рідні, не чужі,
Все заграє веселково,
Наче в міражі.
З'явиться гармонія
У грі заплутаних думок,
Лунатиме симфонія
У голубому сяєві зірок.
(30.01.1998)
* * *
З уламків збираю себе докупи,
Граю, мов актор трупи.
В житті розставляю усі крапки,
Багато дечого вдягаю у лапки.
А головне, найголовніше – я сміюсь.
Хоча дивись, тай зажурюсь
Клубочком згорнуся, гірко заридаю.
Мить мине. Знову бар'єри долаю.
(12.02.1998)
Сльози мамині бринять
Душу та серце ятрять,
Несуть страшну розпуку,
Штовхають на муку.
Лишають у душі карби –
Відблиски бездонної журби;
Невпинно спонукають іти
До високої корисної мети.
(20.03.1998)
* * *
З надією на краще,
Час минає напропаще,
Іскринка гасне золота,
Огортають сум і гіркота.
Як видива примарні,
Блукають сподівання марні.
Пробуджують приглушені жалі,
Непрохані жадання у душі.
(21.03.1998)
* * *
Весняний цвіт –
Диво дивне, дивоцвіт.
Неповторні розсипи краси
З блиском краплиночок роси.
Сонця вміле фліртування,
Радісне пташине щебетання.
Шарм, який не забувається.
Хоча миттєво ця краса минається.
(26.04.1998)
* * *
Як пава величава,
Постає в уяві слава.
Вабить недосяжне,
Ірреальне та міражне.
Мить шаленства,
Злету, блаженства.
Бо страждаємо без тями,
Терзають нас злами.
(20.06.1998)
* * *
Людська душа,
Наче камера Вільсона
Навіть дрібниці.
Утворені треки –
Ключ до розгадки таємниці.
(20.06.1998)
* * *
Життєва графіка – складна
Це відчувають всі сповна...
(20.06.1998)
* * *
Дощ. Спогадів лавина.
Збігає не одна хвилина.
Прокочується все життя,
На радість щедре й каяття.
(01.07.1998)
* * *
Життя – корида,
Люди – матадори,
Заколюють колету,
Беруть шпагу і мулету.
Сміливо ідуть у бій,
Вдаються до рішучих дій.
Ворогів вбивають наповал.
Або ж самі терплять провал.
(05.07.1998)
* * *
Минає морок невідомості,
Йдуть перетворення в свідомості,
Оживають добрі, любі феї,
Зло відсутнє в апогеї.
Смієшся ти і світ сміється,
Вервечкою надія в'ється.
Приймаєш щастя дозу,
Осяйного досягаєш апофеозу.
(08.07.1998)
* * *
Люблю дивитися на дощ,
На дощові краплини –
Чисті і прозорі,
Як душа дитини.
Слухать його спів,
Де багато відчуттів,
Мало зламів і падінь,
Різних потрясінь.
Фантазія працює,
Думка пульсує,
На папір слова лягають,
Вірші виринають.
(11.08.1998)
* * *
Бабине літо –
Теплом все ще зігріто,
Вітром заколисане,
Золотом розписане.
Дзвоном кришталевим,
Сумом вересневим
Земля оповита –
Йде осінь гордовито.
(13.09.1998)
* * *
Дощ. Душа щемить.
Побляклі мрії оживають.
Така чудова мить,
Яку не забувають.
Біди плинуть за водою,
Розлучаєшся з журбою,
Клопоти та біль зникають,
Душа і розум спочивають.
(8.10.1998)
* * *
Дивлюся на світлину,
Думками у минуле лину.
Бачу вчительку і школу,
Мить дитинства кольорову.
(09.10.1998)
* * *
Без сім'ї і розуміння,
Без сміху дітвори,
Не життя, а животіння
Суцільне кочення з гори.
(02.11.1998)
1999
* * *
Зламане життя –
Назад немає вороття,
Є невгамовний біль,
Який неначе міль
Точить душу і тіло
Майстерно та вміло;
Опоганює думки,
Затьмарює зірки.
(23.01.1999)
* * *
Як весна вплітається
В колізії природи,
Остання втішається,
Забувши мить негоди.
Морозові тортури,
Снігові кучугури.
Мріє собі солоденько,
Весна ж легенько:
Дотиком-невидимкою,
Прозорою пушинкою,
Землею бродить,
Дива творить.
(14.02.1999)
* * *
Спливають роки без упину,
Земля міняє кольори.
Мовби не й було загину,
Поміж нами був завжди.
То переживав, то посміхався,
То пісню людям дарував.
Аби народ втішався,
Краю рідного не забував.
Весь час думки бентежив,
Щоб славний нарід наш
Шлях новий мережив,
Бога пам'ятав як "Отче наш".
(22.02.1999)
* * *
Цівкою тонкою,
То гіркою, то п'янкою
Плине час,
Посріблюючи нас.
Міняються форми,
Усталені норми,
Внутрішній світ,
Погляд на рід.
Старе летить шкереберть,
Нового швидка круговерть,
Захоплює вміло,
Все, що вціліло.
(1.03.1999)
* * *
Кожен енний
День буденний
Блискавкою лихо
Пронизує. Тихо.
Радість миттєва
Рани зализує. Злива
Емоцій і сліз,
Проблем цілий віз.
Вміло розбавляє,
Страх зганяє,
Наносить штрихи,
Що ваблять у верхи.
(15.03.1999)
* * *
Весна...
Оновлені дерева,
Люди, земля.
Весна...
Кохання, поколінь єднання,
Буття багатозначне трактування.
Весна...
Оновлення буденних подій,
Воскресіння сокровенних мрій.
Втеча від реалій,
Прагнення регалій.
(08.04.1999)
* * *
Малюнок мозаїчний,
Новий і трохи архаїчний
На шибці дощ малює,
Природа-матінка сумує.
Химерні дощові краплини –
Природоньки гіркі сльозини.
Всесвіт вперто б'є тривогу,
Надіючись, на глузду перемогу.
(11.04.1999)
* * *
Спроби наповнити змістом
Спустошену часом будівлю
Замінити вміст вмістом
Оновити діряву покрівлю.
Залишки диво-мрій,
Решточки доброти,
Палких юних надій,
Дитячої чистоти.
Заповнити безнадійно темні,
Стрілами світла пронизані
Великі пустоти душевні –
Сутність сірого буття.
(05.05.1999)
* * *
Дружно зацвіли тюльпани,
Зробили те ж саме каштани.
Високі, горді, величні,
Мрійливі, романтичні.
Нарядились у травні зрання
У весільні пишні вбрання.
Загадково листям шелестять,
Всіх чарують і п'янять.
(15.05.1999)
* * *
Рідні простори,
Прут, ліс, гори.
Зелені луки, поля,
Це все земля моя.
Вкрита квітками,
Чарівними садками,
Пташиним співом оповита,
Теплим дощиком полита.
Земля, яку пам'ятаєш,
До якої думками літаєш –
В чорну хвилину
Й радісну днину.
(24.06.1999)
* * *
В осінній палітрі
Сум стоїть перед очима.
Витає в повітрі
Ніжність невловима.
Куриться туманом
Бабине літо.
Оптичним обманом,
Сонечком усе зігріто.
Все міниться, іскриться,
Зоріє, квітне, мріє.
Хоча їм осінь сниться
Й холодочком віє.
(09.09.1999)
* * *
Сонце. Відлига.
М'якне крига.
Виспівують струмки,
Тіні витинають танки.
Сніг злітає з верховіть,
На грані двох століть:
Світ стомлений сміється,
Вервечкою надія в'ється.
(6.12.1999)
2000
* * *
Суцільне зло, агресія.
Зростаюча геометрична прогресія.
Розбита ущент територія,
Жаліслива люду ораторія.
Жахається, здригається весь світ,
Сніжно-білий в'яне цвіт.
Сива мудрість загубилась,
Біда миттєво вкоренилась.
(03.03.2000)
* * *
В голові клекоче все, бурлить,
Ще трішечки, ще одна мить,
Й до нового починання,
Впевнено крокуєш без вагання.
Бачиш чітко окреслений шлях,
Вдалині ширяє синій птах,
Воскресає все, і ти біжиш –
До мети свідомо мчиш.
(09.04.2000)
* * *
Чому, коли хотять допомогти.
Сприймаєш це як штрих амбітної мети?
Не віриш в щиру допомогу,
Залучаєш прикрі факти на підмогу.
Забудь усе, відкинь пересторогу,
Заглуши у серці біль, тривогу,
Поглянь на світ по-іншому хоч раз,
Розтопи у серці лід важких образ.
Зникне вмить тягар і буде диво,
Посміхнеться доленька грайливо,
Вийде все як треба, як ти хочеш,
Мов птах від щастя затріпочеш.
(09.04.2000)
* * *
Воскресіння Христового свято –
Любові, добра торжество.
Атрибутів, традицій багато,
Оновлений дух і єство.
Радість велика та світла,
Великодній передзвін кришталевий,
Усмішка народу розквітла,
Помисли чисті, мов цвіт яблуневий.
(30.04.2000)
* * *
Поезія – великі радощі життя,
Генерує болісні й веселі почуття.
Гасить справжню веремію,
Воскресає світлу заповітну мрію.
Таємнича, мов комета –
Це винагорода для поета,
Це місточок до свободи,
Дарунок Бога, матері-природи.
(29.06.2000)
Паломництво
В далечині,
У горах кременецьких
На височині
Стоїть Почаїв.
Древнє місто
На святій землі.
Славне місто
В Україні й взагалі.
Дещо є тут
Притаманне містам.
Буденна суєта тут
Відсутня і гам.
Суцільні спокій,
Тиша таємнича.
Зміст всього глибокий,
Природа мальовнича.
Гарний та величний
Ансамбль Почаївської лаври.
Спосіб життя аскетичний
Чернецької громади лаври.
Хвилює, дивує, вражає,
До роздумів спонукає.
Мізерність відчуває
Людина, очищення чекає.
У свій час побував
Тут Шевченко колись,
Красу цю малював,
Малюнки донині збереглись.
Святі, святі місця,
Дзвонів невимовний,
Передзвін.