Дурні тварюки

Геннадій Кофанов

Сторінка 2 з 6

Коли ти сам, коли тобі нема кому допомогти, слід уникати небезпек.

Човник зробив коло над островом на висоті пташиного польоту, щоб я вибрав місце для стоянки. Мені сподобалася мальовнича галявина на півдні острова, кілометрах у трьох від океану, на березі кришталевої річечки з піщаними пляжами й чарівними водоспадами.

Човник опустився, завис у напівметрі над ґрунтом. Я швидко викинув з літаючої машини на траву всі необхідні для життя й роботи тут причандали, а потім стрибнув сам. За мною пішли Паломід і роботи Ілля, Добриня й Олеша. Я помахав на прощання Вітеку й Лукуллу долонею. Човник здійнявся в небо й умчався в позахмарну далечінь – наздоганяти дрейфуючий крізь цю сонячну систему "Харків".

 

***

 

Отже, я опинився в раю, бо острів Муртазаєва на планеті Трігей – справжній рай, як я його собі уявляв. Красота невимовна! Рясно квітуча й плодоносна рослинність різних барв і відтінків, строкаті організми, що пурхають над нею, – аналоги земних метеликів і пташок, доводячі до екстазу аромати на заздрість парфумерам, мальовничі водоспади… Робота в такому місці – не труд, а блаженство.

Я був не єдиним землянином на Трігеї. Тут постійно працювали наукові експедиції: геологічні, метеорологічні, біологічні та інші. І все-таки людей на цій планеті було так небагато, що можливість випадкової зустрічі з ними була близька до нуля, а спеціально займатися їхніми пошуками в мої плани не входило – у мене вистачить іншої роботи. Та й ніякого транспорту для переміщення планетою я не мав. Тому мені залишалося робінзонити на острові, поки за мною не прилетить той же човник з "Харкова".

Першим ділом я розклав намет з усіма зручностями й вибрав місце для речей. І намет, у якому я міг би пережити непогоду, та інші прихоплені із Землі предмети (крім роботів, звичайно) я помістив серед густих заростей таким чином, щоб цих речей не було видно, щоб мій погляд міг насолоджуватися райськими ландшафтами, не спаплюженими стороннім барахлом. Терпіти не можу, коли первозданна природа засмічена промисловими виробами. От тільки клітки для виловлених тварин доведеться ставити на видному місці: якщо їх розмістити в густих заростях, це буде незручно для роботи. Саме тому я замовив дизайнерові спроектувати клітки таким чином, щоб вони виглядали не утвором людських рук, не штучними предметами, а частиною природи.

Повітря на Трігеї, як я вже згадував, майже не відрізняється від земного (на кілька відсотків більше кисню, на кілька відсотків менше азоту), а клімат на острові Муртазаєва тропічний за земними мірками. Тому скафандр там не потрібний. І не тільки в скафандрі, але й у будь-якому іншому одязі потреби не було. Одяг як захист від сонячного опромінення був зайвим, тому що цю планету від ультрафіолетових променів надійно захищає озоновий шар, товстіший і більш ретельно відфільтровуючий оті випромінювання, ніж озоновий шар Землі, тому сонячні промені на Трігеї не можуть стати причиною опіку, або тим більше, злоякісної пухлини на шкірі. Одяг як захист від кровосисних комах був зайвим, бо тамтешні аналоги земних комарів і ґедзів, що ссали кров трігейських тварин, нас, землян, відверто ігнорували: схоже, їх відлякував наш запах. Ну й, зрозуміло, одяг як прикриття голизни від поглядів інших людей був зайвим, оскільки інших людей не було.

Отже, у носінні одягу не було жодної необхідності, тому, щоб сполучати корисне із приємним – роботу із прийняттям повітряних, сонячних і водних ванн – я незабаром після прибуття скинув із себе все й став жити як Адам у раю: у чому мама народила (втім, Адама народила не мама). Єдиний сторонній предмет, що я залишив на своєму організмі, – це портативний наручний комп'ютер, ударостійкий і вологонепроникний, що виглядає як півсфера тілесного кольору, тому зі сторони він схожий на пухирець або бородавку на зап'ясті. За допомогою цього приборчика, крім усього іншого, я міг визначати своє місце розташування в просторі, завдяки чому не здатний заблукати; міг підтримувати зв'язок з Іллею, Добринею і Олешею – роботами-звіроловами; міг визначати, які з тутешніх плодів є їстівними (при введенні в плід комп'ютерного датчика, прилад повідомляв про хімічний склад і смакові властивостях плода)…

На другий же день нашого перебування на Трігеї роботи зловили істоту, що нагадує хвостату мавпу або лемура, але вкриту не волоссям, а лускою, з великими вухами, схожими на крила летучої миші. Мій "пухирець" – комп'ютер, у пам'яті якого був докладний довідник з трігейської фауни й інша інформація про цю планету (тобто цей незамінний приборчик був, до всього іншого, так би мовити, наручною енциклопедією з трігеєзнавства), – оглянувши лускатого бранця своїми об'єктивами – парою крихітних "вічок-бусинок", не більшими ніж очі комах, – ідентифікував звіра як перетинчастовухого лускохвоста Лимарчука (avreswebbed caudasquamea Lymarchuk).

Першим ділом я за допомогою робота Іллі (імена роботів я написав маркером на їхніх пластикових "тулубах", інакше не зміг би розрізняти цих механічних близнюків; хоча практичної потреби в людських іменах не було – роботи мали особисті цифрові коди; я зробив це з, так би мовити, чисто емоційних міркувань) спорудив для лускохвоста зручну клітку. Знаючи, що лускохвости більшу частину часу проводять на деревах, клітку змонтували навколо зростаючого посередині галявини маленького деревця.

Утримування тварин у клітках – прадавній пережиток. Людство вже давно використовує для цих цілей як невидимі огорожі силові поля. Але обладнання, що створює силові поля, коштує значно дорожче примітивних архаїчних кліток, і обмеженість у коштах, необхідність заощаджувати на всьому, змусили мене вдатися до настільки застарілого способу утримання фауни в неволі.

Клітки, виготовлені на моє замовлення, були збірнями; можна сказати, що це був нехитрий конструктор, з деталей якого складалися клітки різних розмірів і конфігурацій.

Зібравши житло для перетинчастовухого бранця, я не міг не похвалити подумки дизайнера, що спроектував цю конструкцію. Клітка прекрасно вписувалася в ландшафт і гармоніювала із природою. Навіть не вірилося, що вона створена людиною, а не виросла сама собою як дерево або корал. Цей людський добуток тішив мій погляд так само, як рослинність і водоспади.

Опинившись у клітці, лускохвіст шустро шугонув на дерево й завмер на гілці. Схожість цього лускатого симпатяги із земними мавпами вселила в мене впевненість, що він цілком придатний для циркових трюків.

Знаючи, що ці створення полюбляють ласувати плодами картопляного дерева, названого так за плоди, схожі на варену картоплю (знання я продовжував черпати зі своєї ерудованої "бородавки"), я дав завдання роботові Олеші розшукати й принести такі плоди. І незабаром простягав лускохвосту спілу "картоплину", бажаючи встановити із бранцем контакт. Звір наїжачився й позадкував. Може, ще не оправився від стресу, а може, просто не голодний. Я настромив цю "картоплину" на сучок дерева, інші висипав у годівницю. І, залишивши тварину, щоб вона звикала до нової "житлоплощі", пішов зі своїм вірним догом освіжитися, похлюпатися в кришталевій річечці…

Коли повернувся, лускатий симпатяга все так само похмуро сидів на гілці, але "картоплин" у годівниці було вже поменше. Ну й прекрасно!

 

***

 

На жаль, день проходив за днем, а мої спроби налагодити з перетинчастовухою істотою контакт залишалися безуспішними. Вона мене відверто ігнорувала. Їжу з моїх рук не брала, тільки з годівниці. Я трохи поморив його голодом, але й це не допомогло: навіть будучи голодним, він завзято відмовлявся від їжі, якщо їжа перебувала в моїй долоні. Коли я спробував його погладити, симпатяга злобливо цапнув мене зубками за палець, що цілком суперечило заснованим на спостереженнях твердженням біологів про повну відсутність у цих звірів агресивності й наявності добродушності.

Тим часом протягом тижня Ілля, Добриня й Олеша зловили ще чотирьох тварин, що нагадують земних ссавців: рукокрилого трубконоса Сміта (manusalas nasustube Smith), схожого на гібрид кажана й мурахоїда; плоскодзьобого стрибуна Куроями (rostrumplanus exiliens Kuroyama), схожого на гібрид тушканчика й качкодзьоба; гребенчатозубого голкоспина Левіна (pectinatimdentibus scapulaechinated Levin), схожого на гібрид кота та їжака; і гіллясторогого свинорила Папакакіса (ramosamicon susnaribus Papakakis), схожого на гібрид кабана й оленя.

Я змонтував клітки й для цих бранців, і зайнявся їхньою дресурою, а роботи поглибилися в джунглі в пошуку інших кандидатів у циркові артисти.

Мені було треба лише п'ять створінь, тому що зібраних цирком грошей вистачило, щоб купити ліцензію на вилов саме такої кількості трігейських тварин. Відповідні земні служби суворо стежили, щоб кількість виловлених на інших планетах тварин точно відповідала кількості, зазначеної в ліцензії. Кожний астроплав, космовоз або іншого типу корабель, що повернувся з інших планет, на орбіті Землі ретельно обшукувався за допомогою чуйних приладів, і якщо на борту виявлялася зайва інопланетна істота, то слідувала нещадна кара за браконьєрство й контрабанду: конфіскація всіх тварин плюс величезний штраф.

П'ять тварин уже перебували в клітках, але я дав завдання роботам продовжувати вилов, щоб мати вибір. Чим більше створень відловлять орендовані механічні звіролови, тим більше шансів вибрати п'ятірку дійсно талановитих, після чого менш талановиті й повністю бездарні будуть відпущені на волю.

Отже, поки роботи Ілля, Добриня й Олеша шустали в джунглях, вистежуючи чергового звіра, я займався із уже виловленими, перемежовуючи заняття з купаннями в ріці, іграми з Паломідом, сном і вкушанням плодів.

Серед тутешніх їстівних плодів деякі виявилися настільки смачними й багатими всіма необхідними для організму речовинами, що я б зовсім не доторкався до прихоплених із Землі консервів, якби не треба було годувати оними далматинця. Усі бранці, крім перетинчастовухого лускохвоста, швидко навчилися брати їжу з моїх рук і взагалі показали свою схильність до приручення. Незабаром я вже розучив із ними декілька нехитрих трюків: трубконіс за моєю командою пурхав крізь обруч, стрибун утримував на плоскому дзьобі м'ячика, голкоспин робив кілька кроків на задніх лапах, а свинорил за командою кланявся.

1 2 3 4 5 6