І вірші гіркі все диктує окоп комусь.
Ставайте ж громами, ставайте вогнями пекучими,
І цвітом отруйним чужій ненаситній орді!
І дивиться соняшник, дивиться гордо,
хоч змучено:
"Тож будь врешті ярим, народе, й нарешті — ярій!".
І вірші гіркі все диктує окоп комусь.
Ставайте ж громами, ставайте вогнями пекучими,
І цвітом отруйним чужій ненаситній орді!
І дивиться соняшник, дивиться гордо,
хоч змучено:
"Тож будь врешті ярим, народе, й нарешті — ярій!".