Двері гучно зачинились, а в круглій хатині було чути важке падіння великого Айкі, який щось там усередині перевернув і потрощив.
Ще з хвильку щось переверталося в хатині, і обидві голови мами Мамуни втягнулися у плечі. А коли стихло все в хатині, прямо перед її носом щосили зарепетувало маленьке волохате створіння, задні ноги якого знову підскочили вище передніх:
— Досить!!!
Пакунок знову впав, впало і створіння, швидко скочило на задні ноги, але, почувши гучний бас Айкі з хатини, сховалося за татом Муміком, вчепившись у його штани, мало не стягуючи їх. Айкі тим часом ще гучніше гепнув дверима, аж ті злетіли з завіс і впали десь збоку. Обидві голови розізлилися, в однієї, до того ж, був великий синій ніс.
— Хто то був? — прогриміла голова з великим синім носом. А друга голова тим часом помітила створіння, що ховалося за Муміком. І Айкі спішно рушив до свого кривдника.
"Кепські справи" — подумало створіння і швидко підбігло до Айкі.
— Це... ну... так... я не планував такого. Так само сталося. — почало було виправдовуватися створіння. Айкі тим часом підняв його однією рукою і підніс до голови з великим синім носом. Іншій голові, здавалося, взагалі ніякого діла до створіння не було. Великий синій ніс шморгнув, покрутився перед маленьким чорним носом волохатого створіння і мирно повис над соковитими оранжевими губами Айкі.
— Бу. — сказало створіння і надулося.
— Ти чого це? — спитав Айкі.
— Бу. — відповіло створіння.
Айкі підозріло глянув на волохате чудо, перевів погляд голови з великим синім носом на маму Мамуну. Та нічого не сказала, тільки розвела руками, з яких знову випав пакунок. Мамуна поспіхом нахилилася, підняла пакунок і подивилась на Муміка. Той зніяковіло стояв осторонь.
В цей час друга голова Айкі почала розглядати створіння. Потім спитала:
— Тебе як зовуть?
— Бу. — відповіло створіння.
— Як? — перепитала голова з великим синім носом.
Цього разу створіння промовчало і продовжувало переводити погляд з однієї голови Айкі на другу, при цьому кліпаючи тільки одним оком. "І для чого їм по дві голови?" — думало створіння, ніяк не розуміючи, для чого їм справді по дві голови.
— Синку. — почала було знову мама Мамуна, та тільки вона сказала це, як на всю околицю гучно прозвучало: "Ааааааааайкаааааааааа!!!"
Створіння поспіхом оглянулось і побачило великого, волохатого і також круглого чудіка, який щодуху мчав до Айкі, розмахуючи лопатою. Його великий рожевий зморщений ніс телімпався із сторони в сторону, а великі різнокольорові очі перекочувалися в різні боки. Навіть, коли він спинився, очі все одно продовжували ніби плавати, а ніс нарешті спокійно повис над до безміри розтягненим ротом, що аж світився від усмішки.
— Айка! Я вітай-ка ти! — урочисто промовив гість і скочив до Айкі на руки. Той випустив з рук волохате створіння і зловив свого гостя.
— Привіт, Чамба. — здавалося Айкі також зрадів цій зустрічі.
— Ну? — мугикнув Чамба.
— Шо, ну? — не зрозумів Айкі.
— Ну, в тебе вже є? — наполягав Чамба.
— Шо є? — не міг зрозуміти Айкі.
— Ще нема, Чамбо. А тепер злізай з Айкі. — мовила мама Мамуна і підійшла до свого величезного сина.
Чамба слухняно зіскочив з рук Айкі, мало не наступивши при цьому на маленьке волохате створіння, що все ще не могло второпати, де воно і що з ним діється.
Мама Мамуна нарешті витягла з-за пазухи пакунок, що вічно падав, подивилася на нього очима однієї із своїх голів. Інша голова тим часом думала, що би такого мудрого сказати. Нарешті придумала:
— Синку. Сьогодні в тебе особливий день.
— Ага. — відізвався синок.
Мама Мамуна схопила за руку свого чоловіка і притягнула його поближче. Чамба почав захоплено розглядати маленьке волохате створіння, що то надувалося, то здувалося, глипаючи на всіх утаків по черзі.
— Сьогодні, синку, ти виріс.
— Куда? — перелякано спитав Айкі.
— Ти просто виріс, як виростає кожен нормальний утак.
— Ти, синку, великий вже. — уточнив тато Мумік.
Айкі зніяковіло повів плечима. Чамба вже почав переводити погляд з невідомого створіння, що надулося в нього під ногами і уважно слухало маму Мамуну, на Айкі, чекаючи тієї миті, коли хто-небудь скаже найголовніше. Волохате створіння намагалося не дивитися на Чамбу, хоча в нього, як у всіх нормальних створінь була всього одна нормальна голова. Та тільки в цієї голови були ненормальні очі. Вони чомусь плавали і перекочувались. Маленькому волохатому створінню було незручно бачити такі очі.
Айкі знову здивовано знизив плечима:
— Я ж і так великий.
— Ні, синку. — продовжувала мама Мамуна. — Ти став сьогодні дорослим…
— А дорослий утаку причитається… — втрутився Чамба.
— Чекай, я сама все скажу. — образилась мама Мамуна. Тоді вона знову глянула однією головою на пакунок, а другою сказала: — Це по праву належить тобі. — і простягнула синові пакунок.
— Ой. Це мені? — зрадів Айкі.
— Тобі, тобі. Давай-ка розгортай-ка. — не вгамовувався Чамба, розмахуючи лопатою.
Айкі обережно розгорнув пакунок і з нього випав килимок, що одразу завис у повітрі. Чамба аж підскочив від радості: — Ти знати, шьо то є? Ти знати, шьо то є?
— Ні. — чесно признався Айкі.
— Як і кожен дорослий утак, ти маєш свого власного килимка-літунця. — сказав тато Мумік.
— Яй! Круто. — вигукнув Айкі, не знаючи, з якої сторони підійти до свого власного килимка-літунця. Той висів у повітрі, злегка погойдуючись, такий красивий, з такими гарними візерунками. А головне — на ньому можна літати. Тепер Айкі зможе полетіти на інші острови. Далекі літаючі острови, про які він тільки чув із оповідей старших утаків та іноді бачив, як вони пролітали повз Нумпі-ду. Тепер він сам туди полетить і все на власні очі побачить.
— Тю. Невже я дочекайся цього! — радісно вигукнув Чамба, вхопив маленьке волохате створіння, смачно поцілував його, аж той перелякався і надувся. — Ти хто є? — викрикнув Чамба, якому чомусь сподобалось цілувати малюка, і він знову його поцілував.
— Бу. — відповіло створіння, намагаючись сховатися від поцілунків рожевоносого Чамби.
— Бу? Чудацьке ім'я. — промимрив Чамба. Він ще хвильку витріщувався на малюка, що назвав себе "Бу". Очі його звично переливалися всіма кольорами райдуги. Вони чомусь зовсім не кліпали. Зелений чуб злегка розвівався вітерцем, що зненацька налетів і освіжив пориви Чамби. — Ню-ню. Бу. Добре. Будеш Бу. Я Чамба.
— Бу. — сказав Бу і вже вкотре надувся, ставши абсолютно круглим. Такого круглого Бу було незручно тримати на руках, а тому він впав. Чамба згори ще подивився на нього, знизив плечима і засунув свою лопату за оранжевий пояс.
Це було справді так. Цей день наступив. Айкі став дорослим. Він довго його чекав — цього дня. Так довго, що аж не помітив, як він наступив.
Чамба, відколи впав згори і десь пронюхав про таке діло, як цей день, якого утаки називають Днем Великих Утаків, завжди вираховував, скільки залишилось чекати на цей день для Айкі. Як виявилось, не так вже й довго.
— Урааааа!!! — вигукнули обидві голови Айкі.
— Урааааа!!! — підхопив Чамба і вони обидвоє почали гасати навколо килимка-літунця.
Бу тепер боявся тільки одного: щоб на нього не наступв хтось із цих неправильних велетнів. Щоб цього не трапилось, він заліз під килимок, який погойдувався тепер вже в нього над головою.
Айкі не міг нарадітися. Мама Мамуна з татом Муміком щасливими вісьмома очима на двох слідкували за його радістю, а заодно раділи і за Чамбу, який, здавалося, був щасливішим від усіх на світі, і, весело розмахуючи лопатою, ганяв услід за Айкі.
— На ньому й справді можна літати? — спитала одна з голів Айкі, а друга важко віддихувалася після веселого бігу довкола килимка.
— Можна, можна. Ти не питай-ка, а стрибай-ка на він. — прокричав Чамба, спинившись позаду Айкі і спершись на свою лопату.
Айкі відійшов трохи, розігнався і скочив на свого власного килимка-літунця. Бідолаха Бу зіщулився і зник під величезним Айкі, який, разом з килимком гепнувся на нього.
— Не літай-ка! — проскиглив Чамба, аж очі його на мить спинилися.
— Не літає. — здивувався Айкі і зліз з килимка, а той раптом шугонув угору.
— Диви, Бу літай-ка! — вигукнув Чамба, показуючи пальцем на розпластаного під килимком Бу, що злетів високо угору.
Килимок спинився і потроху почав знижуватись.