Викурена сигарета

Це виглядало захватуючи — дивитися, як хлопець керує цими тендітними паличками.

— Одже ви кажете, що знайшли пару осіб, які також надали докази нашим словам?

— Так, — Роза привстала , вона гордилася собою, — сьогодні вчері я опублікую допис...

— Думаєш того буде достатньо? — слова Дениса були правдиві, цього мало. На цьому моменті Вік відірвався від роботи, та дав знак поглядом, щоб я не мовчав.

— У мене є де що краще, кхм.

Біль у грудях досі пульсувала. Слабкість плавала по кістках, а я намагався не показувати її. Хотілось заховатися тепер не тільки за поганого душевного почуття, а ще й за фізичного. Мої знервовані руки провели по грудях та вказали на Віктора. Вони не слухали мене, діяли, немов по сценарію. Ті папірці були у хлопця, він же й показав їх. Розалінда повільно вивчала сторінку і з кожною буквою загоралась захватом. Денис також дарував мені вдячність.

— Леонід це ти...?

— Я з Віктором, — перебив її я. Не хотілось настільки геройствувать. Вік мені також багато в чому допоміг — присутністю у важкий момент. Він хвилювався за мене раніше, тому я не міг не вказати на це.

— Хлопці та ви молодці! — Роза розтавила від захвата руки, але й так різко затримала себе й потонула у своїх думках. Її щось мучало але вона гордо мовчала.

Денис нахилився до моєї шиї і лизнув її. По моєму тілу пройшли мурашки. Мої вуста не встигли нічого промовити, як він вже доторкнувся до повітря язиком.

— О, хлопці, як вам ідея повести дівчат на побачення? Роза — Лео, а Віктору я залюбки віддам Тріксі, їй він сподобався.

Ми продовжували один одного пестити очима. Віктор — мене, а я його. Я відчував до Розалінди тільки сексуальне бажання, вона була дійсно привабливою дівчиною. Я любив іншу людину, не її. Мабуть Вік думав так само, на це лежали мої надії.

— Я не проти, — сказав Віктор. Цього я найменше очікував. Хоча це й правильно. Навіть з боку Рози, яка має шанси померти на днях. Тому я з полегшенням видохнув та провів по голові, — тільки давай трохи пізніше, Лео, тобі потрібно ще полежати без пригод.

— Гаразд, Вік, — він залишивши спиці поруч даючи мені сигнал, що все під контролем.

Після цих слів Роза встала, мов під сідницями були голки. Вона була злою, мов пантера у глибоких джунглях.

— Віктор, які у вас відносини!?

Він також встав навпроти, ні що його не зупиняло. Вони билися словами, душили один одного, хоч пару хвилин бажали щастя та добра.

— Це не твої проблеми!

— Мої і ти не вирішуй за мене. Я хвилююсь за Леоніда, він мій друг.

— Точно друг? Можливо ти вже з ним й одружилась?

— А тобі то яке діло!?

Я не витирпів і став між ними, намагаючись подолати цю навислу атмосферу. Віктор горів гнівом, він міг кинутись на Розу, розірвати її, як Тузік грілку. У моїй кишені завібрував телефон, відволікаючи мене та сповіщаючи про маловажливе повідомлення.

16 розділ "Він – мій"

З того часу минуло пару днів. Вони були спокійні, тихі, без нових емоцій. Мене нарешті переселили на моє старе місце, та приписали ще багатенько нових таблеток. Зважаючи на мій не кращий стан здоров'я, Віктор інколи ніжився біля моїх ніг, але між нами нависла атмосфера незручності після сварки з Розою. Його слова смакували з присмаком правди, а очі різали реальністю тіло Розалінди. Вони більш не друзі та в цьому винен я, мені шкода.

За вікном погіршилось.Чорні хмари брали в полон холст яскравого неба. На спітнілому асфальті можна було зустріти тільки дурних ворон, що і в холод ламають собі тіла своєю хоробрістю. Автомобілі різали землю розхлюпуючи засохлі калюжі. Дітвора бавилась у школі, витрачаючи свій вільний час на нікому не потрібні теореми. Жовтень непомітно крокував за сонцем, закінчуючи свої володіння, з-за рогу вже визирав Листопад, йдучи за тінню.

Сонце вкривало моє спляче тіло. Темне волосся переливалось, як хвіст у морської русалки. Руки гладили ноги, піднімалися вверх, різали збуджену голівку. Важкі думки душили горло але й водночас зкеровували кров до члену. Хлопці ще спали, поки я надавав ласку. Вікторова спина висвічувалась з-під ледь теплої ковдри. Він заснув майже без одягу, тонка тканина покривала беззахисну шкіру. Мене це заворожувало. Хотілось опустити руку туди, заставити цим тяжко дихати хлопця. Хотілось почути ще раз голос, який бурхлить насолодою, як тоді, в ту незабутню ніч. Мм, Віктор.

В моїй руці перемішалась насолода з краплями сперми. Перед очима почали літати щасливі ангелочки, які поступово втікали, лишивши переді мною посірілу стелю. За вікном щось гучно впало. Цей звук, мов удар блискавки розбудив юнака, цим перелякавши мене. Мені стало незручно, та соромно за себе. Мабуть це вчинила моя сором'язливість. Але було добре, на всі сто тіло розслабилося, розпливлось на поламаному матраці, який колов по боках. Вік накрив мене тінню вставши біля мене. Він почав шукати нормальну цигарку на столі, всі були або зкурені, або пожмакані. Знайшовши одну, заховав за вухо, та обернувся до мене.

— Доброго ранку, Лео.

Його худе, але мускулисте тіло випрямилось на темному промінні. Він виглядав доволі мило, мені хотілось заховати його під ковдру.

— Доброго, дай салфетку.

Віктор здивувався, тому став читати мене поглядом. Але всеодно його рука потягнулась по упаковку з салфетками, яка була захована у безладі, що на тумбі.

Я взяв салфетку вільною долоню. Вік зрозумів, чому я її просив, коли ковдра, що була на мені впала додолу.

— Сподобалось хоч?

— Ще й як, Вік, прекрасно стогнеш.

Віктор ще був сонний, але всерівно у мене полетів клубок зроблений з ковдри. Він переможно засміявся, це мене розбісило. Я вискочив з ліжка тримаючи у руці снаряд — велика подушка, що була на ліжку. Він полетів зі швидкістю світла в обличчя хлопця але той вміло вловив її. На його обличчі сяяла усмішка, даруючи мені сонце в такий хмарний день.

— Вдягни, хоч труси, пан Безструсько.

Е-е, ні, цими словами він мене не зупинить. На моїй голові волосся склалось у купку, кричало про допомогу, поки рука вихватила останню надію на перемогу — ковдру. Я кинув її кінчик за хлопця, зловивши того, та потягнув до себе. За лічені секунди його обличчя стало навпроти мене. Ми порадували один одного поцілунком. Він був заряджений енергією, горів і пускав дим нам у очі.

Наші губи роз'єдналися з іскрою усмішки. Я відпустив ковдру, та вхопився за подушку на його ліжку. Вона полетіла, як стріла у обличчя Віктора, який встиг відійти. Наш сміх було чути на вулицю з потрісканих вікон.

Кінцем нашої забави став злий Микита в якого полетіла важка подушка. З лайкою він загорнувся в ковдру тицячи нам середній палець. Вночі він не спав, тому нам лишалось з розумінням застигнути у роздумах.

— До зустрічі в їдальні, — з цими словами Віктор вибіг у коридор, з одягом у руках, — одягнись тільки.

Все ж одягнувшись я вийшов у коридор слідом. У холоднішому кордирі Віктора вже не було. Бігали дітлахи, або їздили на інвалідних візках, медсестри ходили по лікарні з штативами, поки лікарі заходили розпитати про таблетки. Рослини у вазонах вже були политі прибиральницею, що малювала шваброю по підлозі. Я обережно крокував по помокрілій дорозі, зі страхом перетворитися на балерину.

Зайшовши у їдальню мене зустріло не багато людей, ще не так активно роздавали наїдок. Я почав шукати хороше місце для мене та Віктора, але мене зупинив доторк. Чиясь важка рука лягла мені на плече. Я одразу намацав у кишені мій вірний ніж.

— Давай відійдемо, Леонід.

Ці слова зупинили мене, я не діставав ножа, адже це був Лук'ян. Чорняве волосся охайно облягало зад обличчя. Його лікарський халат і білосніжні кросівки на ногах різали в око. Він повів мене до туалету, я не хочучи йшов позаду.

Зайшовши на мене запригнув аромат хімічного засобу, яким вимили підлогу. Прибиральниця вже побувала й в туалеті, тому чисте дзеркало відзеркалювало моє замучане обличчя. Я помив руки та бризнув трохи води на обличчя. Лука літав у думках позаду не довго, він схопив мене за руки та знову навис наді мною. Немов він вирішив переграти ситуацію, що була три дні тому. Але він не давив на мене та не злився, як в той раз.

— Пробач мене.

— За що ти вибачаєшся?

— Принаймні за те, що було недавно. Я не подумаючи напав на тебе, але дійсно ти правий, не можна, щоб мій батько продовжив чинити злочині справи.

Гладячи мої плечі, він тяжко видихнув. Мене напружувала настільки близька зустріч.

— Дай мені другий шанс. Хочу зробити краще для тебе, для інших. Я хочу, щоб ти став моїм, як раніше.

Я задумався. Мені не хотілось про нього чути, мало того бачити але він може допомогти нашій справі. Хоч ми й не можемо подолати корупційні проблеми, але ми можемо дати знати народу про цю проблему, отримати підтримку і вивести поганців на чисту воду.

Телефон у кишені сповістив про повідомлення. Питаючи глянув на Лукаша, він дозволив і я дістав, щоб подивитися. "О 14:00 побачення. Сусіднє кафе. "Роза сповістила більше про наші плани з зустріччю. Напевно вона вже пересікалась з Віктором, або саме він й написав ці слова з її телефону. Залишалось гадати. Як не як шкода, що у хлопця немає телефону. Не зважаючи на ці деталі слова отримані дозволяли сказати набагато більше.

— Опів на другу зустрінемось у кафе, що тут поруч.

В білій тарілці лежав омлет, та салат. Я енергійно жував, запиваючи це чаєм. Вік прийшов з перекуру та присів навпроти мене. Мабуть він не сильно хотів їсти, тому й взяв тільки напій.

— Як в тебе сьогодні з самопочуттям?

— Нормальфно, — плямкаючи промовив я.

За цей час, поки Віктор був на вулиці я привів себе до порядку. На моїй голові виднівся хвостик, кінчики якого пестило повітря з вікна.