А сам господар направився до столу Прокла.
– Здоров був, Таран, – привітався той до нього. – Чогось ти не признав мене, невже я так змінився?
– Здраствуй, Прокл, – похмуро сказав Таран.
– Щось не дуже ти радий своєму старому приятелю, – зауважив Прокл.
– Знаєш, я вже давно зав'язав з минулим і живу спокійним життям.
– Так ось чого ти такий сумний, – розсміявся крадій. – Та ти не хвилюйся я не в своїх справах. Просто спекота, захотілось холодного пива, а тут бачу яскрава вивіска, дай, думаю, заскочу. Вчора зустрів Груздя і він розповів про твій шинок, а в мене якраз справи на річкових причалах.
– Не хочу нічого знати про твої справи, – замахав кістлявою рукою Таран. – Зараз принесуть тобі пиво і закуску, а мене не чіпай.
– Невже навіть не вип'єш зі мною за добрі минулі часи? – поцікавився Прокл.
– Для кого може і добрі, а як на мене то не дуже, – пробурчав у відповідь хазяїн таверни але повагавшись трохи, все-таки присів навпроти нього.
Через деякий час хлопчина поставив перед ними тарілку з нарізаним м'ясом і сиром поверх яких лежав пучок зеленої цибулі, а так же запітнілий глечик з пивом і ще один кухоль. Цього разу пиво було не тільки прохолодним, а і смачним, з легким присмаком солоду.
– О, це зовсім інше, – радісно проговорив Прокл, відставивши порожній кухоль. – Та чого ти бідкаєшся, я ж тобі правду кажу, нічого мені від тебе не треба.
І поглянувши на кислу посмішку Тарана, додав посміхаючись.
– Хіба що маю тут зустрітись з одним хлопцем, але спочатку хотів би пригледітись до нього, ти ж знаєш мою обережність.
Знову наповнив кухоль і взявся їсти м'ясо та сир, похрумуючи зеленою цибулею. Хазяїн таверни тільки зітхнув, дивлячись як наминав їжу Прокл, потім промовив.
– Розумієш, Прокл, після нашої останньої зустрічі, коли ми ледве втекли від навіженого шейха Хаміта, я дав собі слово вернутись до спокійного життя. Зараз маю дружину і в мене маленька донька. Хочу спокою.
– Та хто ж тобі не дає, спокійно насолоджуйся тихим життям. Бачу в тебе добра таверна, ті грошики пригодились, – підморгнув йому Прокл. – Знайдеш мені непримітне місце, я трошки поспостерігаю за одним парубком, а потім перекинусь з ним кількома словами і прощавай мій старий друже.
Таран мовчки допив пиво і встав, промовивши.
– Що з тобою зробиш, сиди скільки завгодно, але мене нікуди не вплутуй.
– Ні в якому разі, все буде добре, не переймайся.
Вечором, коли таверна почала потрохи заповнюватися відвідувачами, в основному моряками та вантажниками, Прокл пересів до маленького столика, що стояв неподалік від кухонної двері під тінню здоровезного буфету. Він сподівався, що Мустин не дуже буде придивлятися. Прокл бачив, як худа постать хазяїна таверни мелькала в різних кінцях залу, той підходив до знайомих відвідувачів, розмовляв з ними. Між столів бігали з підносами дві молоді грудасті дівчини в яскраво розшитих сорочках з великими розрізами. Хлопчина, стоячи за стійкою, зрідка кидав на Прокла швидкі зацікавлені погляди. Таран же старанно обходив його своєю увагою і виглядав збентеженим, коли раптом зустрічався з ним очима. Прокл сумно посміхнувся, все таки той не забув, як він тягнув пораненого Тарана кілька днів на собі по пекучим піскам пустелі.
Мустин з'явився несподівано, із-за спин кількох матросів, які, голосно перемовляючись, зайшли до таверни. Він оглянув залу і знайшовши вільне місце, присів до столу біля самого виходу, біля компанії міцно збитих вантажників, які ледь поглянули на нього, продовжуючи свою неспішну бесіду. До нього підійшла дівчина і Мустин, окинувши поглядом її принадні форми, замовив пиво з дакським сиром. Чекаючи, він обвів поглядом таверну. Прокл припав до кухля з пивом, ховаючись в тінь. Нарешті дівчина прийшла, поставила перед Мустином тарілку з сиром і великий кухоль пива. Той, посміхнувшись, щось сказав їй, показавши щербаті зуби, та молодичка тільки фиркнула і, крутнувши широкими стегнами, відійшла до веселої компанії морячків.
Пройшло хвилин десять і перед Мустином постали дві постаті в сірувато-коричневих балахонах з накидками на голові. Одна з них, схилившись до вуха арава, щось проказала йому. Той кивнув головою на знак згоди і дві постаті пішли до виходу. Прокл не міг згадати, не зважаючи на свою спостережливість, звідки взялись ці дві особи, схожі на монахів. Мустин неспішно доїв сир і допив пиво, а потім, крадькома кинувши погляд в сторону Прокла, кинув кілька монет на стіл і підвівся. "Чорт забирай, все таки помітили мене!" – подумки вилаявся Прокл і діставши золотий, поклав під тарілку. Мустин вже вийшов, коли він піднявся із-за столика та направився за ним. Вловивши насторожений погляд Тарана, кивнув легенько, прощаючись. Пробравшись до виходу, глибоко вдихнув спертого повітря таверни і хотів взятись за ручку дверей. Та двері раптово широко відчинились і на порозі з'явились кілька музикантів зі своїми інструментами. Прокл відступив в бік, пропускаючи їх і ті, весело гомонячи, пройшли повз нього. Він швидко прослизнув у відкриті двері.
На вулиці вже стемніло, крадій постояв кілька секунд, призвичаюючись до темряви. Грюкнули за ним двері і Прокл від несподіванки аж здригнувся. Тут він помітив, як праворуч від нього дві тіні завернули в провулок. Тихенько крадучись, попрямував за ними. Із того ж провулку назустріч йому вийшла нічна варта, озброєна короткими мечами і легкими арбалетами. Один із трьох стражників тримав перед собою смолоскип, освітлюючи дорогу. Прокл прискорив крок, але, перечепившись через щось, впав, поціливши рукою в липку теплу калюжу. Підвівшись, він побачив, що на брущатці лежав Мустин з перерізаною горлянкою. Стражники побачили його падіння і направились до нього, один із них крикнув йому.
– Гей, п'яничко, іди-но сюди!
Прокл озирнувся назад і в цей час із таверни вийшли кілька кремезних чоловік, схоже вантажники. Тікати! Та якщо впіймають точно подумають, що він вбив цього невезучого Мустина. Все це швидко промайнуло в його голові і він прийняв рішення.
– Тут мертвий! –заволав він перелякано і побіг до стражників.
Ті відразу схопились за мечі. Прокл, п'яно бурмочучи, розповів, що вийшовши з таверни перечепився через лежаче тіло і впав в калюжу крові. Один із стражників, судячи із усього старший, підозріло глянув на його криваві руки і наказав виставити їх вперед. Прокл, нічого не підозрюючи, послухався і вмить його руки були зажаті двома дерев'яними брусками з виїмками, а другий стражник тут же зав'язав їх шкіряним ременем.
– Гей! Що ви робити!? – запізнило вигукнув Прокл і тут же отримав сильного штурхана в бік.
– Закрий пельку!
Підійшовши ближче, вантажники здивовано спостерігали, як молодий стражник обшукував Прокла і, забравши широкий ніж з пояса, дістав із чобіт ще два стилета. Старший стражник присів перед мертвецем і перевернув його на спину, із рани ще сочилася кров. Він підвівся і поглянув на затриманого.
– За що ти його прирізав? Чого ви не поділили?
– Та не вбивав я його! Тут двоє до мене пройшли і завернули в провулок! – зло сказав той, повернувшись до стражника.
– Ого! Так ти виходить не такий вже і п'яний, – сказав старший і запитав в одного із вантажників. – Ясик, а ти часом не бачив раніше нашого мертвого приятеля? А ну, Гориш, посвіти йому.
Бородатий Ясик нахилився над трупом і, роздивившись, відповів.
– Ага, сержанте, цей сидів з нами в таверні, та швидко вийшов. А цей тип відразу пішов за ним, – вказав пальцем на Прокла.
Прокл не витримав і промовив до Ясика.
– Так до нього, ще два монаха підходили і він вийшов з ними. Пам'ятаєш?
Той тільки повів плечима. За те інший, маленького росту, пригадав цих монахів і сказав старшому стражнику, що дійсно цей мертвець пішов за ними.
– Ось, бачите не винуватий я! – звернувся Прокл до стражників.
– Не все, чоловіче, сходиться, та ще й твої ножички... Так що прийдеться тобі переночувати в буцегарні, а зранку офіцер розбереться з тобою.
– Сержанте, я дійсно випадково вийшов за цим хлопцем, але нікого не чіпав та ще й перечепився через труп, – спробував вмовити старшого стражника Прокл. – За що мене у в'язницю?
– За спостережливість, – хмикнув той і помітивши здивування на обличчі затриманого, додав. – Можливо ти цього хлопця і не вбивав, але точно за ним слідкував... Хоча, може, за монахами. Завтра розкажеш все офіцеру.
Прокл промовчав, сержант видно був досвідчений вояка, сперечатись з ним було марно, як він захопив його – швидко і вправно. А той посміхнувся і наказав.
– Тривко, ти як наймолодший, залишися біля мертвяка. А я з Горишем відведу затриманого до міської в'язниці і пришлю сюди підводу.
Тривко взяв смолоскип і не вельми охоче залишився біля мертвого Мустина, а Прокл в супроводі двох стражників пішов вздовж таверни до центра міста, де розташувалась двохповерхова в'язниця. Проходячи біля таверни, де вже стояв народ, висипавший із відкритих навстіж дверей, він зустрівся поглядом із Тараном, який сумно похитав йому головою. Прокл відвернувся. Сержант легенько підштовхнув його.
– Пішли швидше.
Вони пройшли два кварталу і зустріли ще один загін нічної варти. Ті гучно привітались і поцікавились.
– Що ще один підозрілий?
– Ага. Знайшли лежачим на трупі, – повідомив Гориш.
Коли вони розійшлись, Прокл запитав у сержанта.
– Що трапилось? Чого це посилена варта?
– Якийсь переполох у замку герцога, прийшов наказ закрити кордони, всіх перевіряти і при найменшій підозрі доставляти до буцегарні.
– А що там трапилося?
– Та хто його знає, кажуть вбили когось із рицарів ордена, – поділився новиною Гориш.
– Ну, ви розумієте, що я не вбивав цього чоловіка, а наткнувся на нього випадково, – знову звернувся до стражників Прокл.
– Так, я тобі вірю, бо сам добре бачив, як ти навернувся через нього, – сказав сержант.