Не знаю, чи він, чи саме наше спільне минуле.
З вікна віяло літнім холодом. На майданчику, що був поруч з лікарнею енергійно бавились дітлах. Висока тінь запустила в палату більшу прохолоду та легкий вітерець. Шурхіт штативу для крапельниці змішувався з моїми молодими думками. Його привабливий торс вабив мене ароматом грайливих гормонів. Серце билось швидше й швидше, зараз не витримає й политить у руки хлопця. Він провів ними по моєму животу, лишивши штатив поруч опустився нижче. Його тендітні пальці торкнулися голівки члену, від задоволення я простонав. Довелось прикрити рот рукою, тому що сусіди по палаті ніжились в снах. Годинник у коридорі пробив сьому. Заради цієї приємної зустрічі я прокидався рано вранці. Лука приходив раз в тиждень опів на сьому, щоб поставити крапильницю. Тоді ми могли тихо надати насолоду один одному, в таємницю від інших. Мені було п'ятнадцять, а він старший від мене на вісім роки починав свою кар'єру інтерном.
— Мені не потрібні серйозні відносини, — ці слова стерли всі мої надії одним найбільш морозним днем. Я змирився з часом але воно позбавили дні яскравих тонів. Його забрали працювати у інше відділення, а я завмирав у очікуванні нової зустрічі, в сірому під'їзді свого дому.
Документи лежали у мене під футболкою. Це була єдина причина ризикувати собою. Лука не збирався мене залишати, він стояв на своєму, як і завжди. Це неймовірно впертий хлопець, але я не гірший. Розмахнувшись рукою я поцілився йому в писок. Тому Лук'ян з гуркотом відлетів назад, подалі від мене. Це давало можливість мені втікти, але я зупинив себе. Мене мучали питання до нього і я збирався задушити ними Луку остаточно.
— Чому ти так боїшся за такі папірці?
Він же витер своє обличчя поправивши окуляри та вирівнявся навпроти мене. Між нами була відстань на крок. За ці п'ять хвилин він зможе вхопити мене за горло та задушити своїми словами або я вдарити у живіт, щоб він скорчився на підлозі від болю. Але ми стояли не порушно, хлопець мовчки вивчав мене поглядом.
— А ти не розумієш? Я був кращої думки про тебе, Леонід.
— Що я маю розуміти? Ти, як був виродком так і лишився, хороша новина, Лук'ян.
— Ті "папірці" це гроші, якщо ти комусь їх покажеш, мого батька можуть посадити в тюрму. А це кінець всім моїм планам.
Лука вдарив по полицям, з них тихо впали документи. Аркуші, що нічого не означали, але водночас могли врятувати життя живих та гордість мертвих.
— Ти й дійсно не змінився, — я провів по животу перевіряючи наявність там важливих бумажок, — це тільки твої дурні проблеми, тому розбирайся сам.
Не хотілось більш бачити його, тому я розвернувся. Моє здоров'я підводило добре, почував себе точно не готовим для польоту в космос. Кожна ділянка тіла нила про своє погане почуття, просила допомоги, але їх ніхто не чув.
— Шкодую , що раніше вирішив полюбити тебе, — це було останнє, що я насмілився сказати. Він розкидував відповіді позаду, але не хотілось це чути. Цей хлопець — приємна згадка, яка залишила після себе болючі шрами. Я встиг забути його, зам'яти біль, але бачити і чути про нього щось бажання не було. Не хай симпатія, яка можливо існувала між нами залишиться в цих кам'яних стінах та обросте плющем.
Я присів поруч з Віктором, який продовжував спати. Його тяжка голова впала на моє безпорадне пличе, замінило м'яку подушку. Вивчаючи біль, якою опахло моє тіло я бережно погладив голову хлопцеві. Мої губи горіли бажанням відчути сигарету, але поки що можливості не було. Залишилось сидіти та чекати на незнане.
Мене мучали думки, догадки про власні почуття. Хто для мене Віктор? Чому мене до нього так тягне та чому він за такий короткий час замінив дуже близького? Моя рука лягла на серце. Воно знову билось сильніше. Вік мені не просто друг . Все здається схожим на випадок з Лук'яном. Той самий, що різав серденько не жаліючи. Я полюбив Віктора, не очікуючи і не бажаючи цього.
Я також поклав голову на Віктора, це були доволі близькі хвилини. Серце омивалось теплом, якого не вистачало йому — пораненому, слабкому. Це зайняло пару хвилин нічого не значущого мені життя, але здавалось, що минула вічність. Він різко сів, неначе тіло поцілував електричний струм. Вивчаючи стіну, що попереду, очі зловили мене . Вони загорілися вогником щастя. Це міг бачити тільки я. Хлопець кинувся мені в обійми, міцно і трепетно душачи мене.
— Лео.
Мені було приємно. Я встиг забути про хвилювання, та біль. На даний момент мене бентежив тільки він. Тільки Віктор мені й був потрібен. Головне тепер дізнатися, чи я потрібен йому на стільки, як мені — як кохана людина.
— Всі за тебе хвилюються, як твоє самопочуття? Знайти медсестру?
— Ні, Вік, де інші?
Віктор не пускав мене, а я його. Ми сплелись у доторках не зважаючи на час, на людей.
— Доречі про це, — хлопець вирівняв спину, та став вивчати стан мого тіла очима. Не хотілось пускати але я слухняно продовжив слухати його, — Роза, Денис пішли по Тріксі та перед цим сказали, що прогуляються по лікарні ловивши слова від пацієнтів, що також не задоволені. Я залишився тут, але ми домовились зустрітися в обід.
Мене радував такий розклад подій. Надія лягала на друзів, адже це також допоможе.
Згадавши, я провів по животу знову, Віктор здивувався, та задав питання очима. Я слабо усміхнувся і підняв футболку. Дорогоцінний мені аркуш тримали труси. Витягнувши його я дав Віктору в руки. З кожною сторінкою у нього все більше висвічувалась усмішка. Метелики у моєму животі вимахували крилами, хотіли вивільниться на волю.
— Божечки, Лео, ти молодець!
Документи вилетіли з рук, та розлетілись по підлозі. Губи Віктора з'єдналися з моїми, його язик різав ніжно ясна, обережно та, немов в останнє. Кожна кістка у організмі таяла, змішувалась з пилю, що була у коридорі. Мої руки лежали на плечах хлопця, бережно гладячи. Його дихання бентежило моє серце. Він зараз задихнеться, але як і я чіплявся за повітря зубами омитими молодими сподіваннями. Нам ніхто не заважав, ми не помічали людей. Можливо їх і не було, але це знають тільки самотні стіни.
Люблю тебе, Вік.
За вікном сяяло сонце, освітлювало нашу близькість. Він відпустив мене, дав можливість вдихнути на всі груди. Ми були в екстазі від пережитого. Я поклав свою руку на Вікторову , наші пальці переплелись. Його очі блукали по стіні, він не хотів на мене дивитися, тому що засоромився. Сумніваюся, що я перший з ким він поцілувався, хоча я сам збентежений. Не думав, що полюблю цього хлопця.
— Пробач, я не хотів, — його інша рука закрила очі.
Вік відчував себе гірше, чим я, але мені залишалось тільки годувати себе здогадками. Він втомлено впав на своє старе місце, поруч зі мною, так само прикриваючи дзеркало душі – очі. Не зважаючи на обставини я не зтерпів та засміявся. Мене забавляв беззахисний вигляд того хто вбив не одну людину. Він не стримував себе, коли його ніж різав шкіру жертви, а тепер не зупиняє свої почуття, коли вони бурхлять, неначе кипляча вода у гейзері. Мені хотілося поцілувати його ще раз, Вікторовий вираз обличчя виглядав мило, так і палав бажанням бути слабким поруч зі мною. Зараз Вік, як цвіт вишні весною — розкриває пелюстки на сонці та дурманить мої наміри.
— Не бреши сам собі, Вік, — я впав йому на ноги, та дивився на ці прикриті глибокі очі. Мені було важко прочитати його емоції, я не знав чи він любить мене, чи ненавидить, злиться. Хоча люди не цілують, якщо відчувають такі тяжкі відчуття. Але це так заставили думати написані життям романи, сторінки якого розлітаються поміж хмар, — ти моїм вже був на самому початку.
— Звідки ти знав?
— Я відчував, Вік.
— Любов з першого погляду? Не читай мені казки, — Віктор не вірив моїм словам. Відкрив погляд на вазони, що були на вікні.
— Чому казка? Та чому з першого погляду? Щоб полюбити потрібен час, а я відчував симпатію, — я також глянув в бік. Було не приємно говорити про свої почуття, — мені хотілося побачити твоє обличчя на папері, таке ж привабливе. Потім все вийшло з-під контролю.
Між нами постала тиша, поки годиник не розбудив звичним дзеленчанням. Він вказував на обід.
— Мені потрібно йти до Рози.
Я дивився на нього, як і він на мене. Мені хотілось вийти на вулицю, принаймні, щоб закурити. Це була моя остання можливість.
— Я з тобою.
— Ні, ти залишишся тут.
— Хочу закурити.
— Сходи до туалету, неначе вперше тут.
— Ех, а з Розою зустрітися?
Віктор задумався. Тишу позбавляли існування тільки бурчання у моєму животі та звук, який видавали пальці хлопця. Я витягнув слабкі руки потягнувшись, кісти почали хрустіти. Порізи на венах яскраво виблискували на проміннях Вікторового погляду.
— Ти занадто слабкий. Я попрошу зустрітися біля виходу з лікарні.
— Добре!
— Тільки ти в одній футболці...
— Я збігаю до себе.
— Гаразд, чекатиму з іншими. Доречі сережки на ліжку, попросили зняти.
Це надало мені нізвідки енергії, тому я різко встав. Хоч закляк на місці від темені в очах, все рівно оглянувшись ще раз на хлопця побіг в палату.
Наша розмова змішалась з тишею. Роза сиділа поруч, весь час обіймавши мене. Вона була дуже рада, що я майже в порядку. Тріксі довелось бути у себе, чекаючи поки крапильниця нарешті закінчить зтікати. Тому з іншого боку від мене присів Денис. Його яскраве волосся щикотало мені затилок. Вікторова нога гладила мою, він накривав мене своєю тінню навпроти. Так ми чотирьох гомоніли, будили заснувші вікна.
— Ден, а Тріксі потім зможе вийти?
— Я очікував від тебе таке питання і доречі вона просила це передати тобі.
Денис дістав з кишені піджака нитку, яка була зв'язана до спиць. У Вікторових очах загорівся вогник щастя. Він схопив такий дарунок та став володіти спицею, так, як моїм захватом. Віктор інколи поглядав на мене, опопиляв своєю усмішкою, але всерівно вся увага належала їм.