("Як це все там містилося?!" – дивуюся я, автор новели "Куди крокує Зільберкукін?") Сідає за цей стіл на цей стілець і друкує цією машинкою на цьому аркуші заголовок:
Куди крокує автор новели "Куди крокує Зільберкукін?"?
Новела
А під цим заголовком друкує перший рядок цієї своєї писанини:
"Шляхом крокує автор новели "Куди крокує Зільберкукін?""…
І раптом я, автор новели "Куди крокує Зільберкукін?", що от так зненацька перетворився на персонажа новели "Куди крокує автор новели "Куди крокує Зільберкукін?"?", мимоволі встаю з-за свого письмового стола, виходжу з дому і крокую шляхом…
Крокую шляхом…
Крокую шляхом…
Бажаю знати – куди…
2003 р.
____________________
Сон ельфа
Не зовсім фентезі, або зовсім не фентезі
Думайте, що ви заснули
І перед вами сни майнули.
Вільям Шекспір, "Сон літньої ночі".
Час ночі знову темряву приніс, і морок оповив чарівний ліс. Дерева листям не здриґнуть у тьмі, принишкли, наче статуї німі, немовби ждуть чаруючих подій і чийсь до часу бережуть покій.
І не пустують ельфи, як завжди, не шмигнуть у траві туди-сюди. Маленьких фей теж криє морок цей, не чутно крилець тріпотливих фей.
Все завмерло. Нерушна тиша та… Аж станеться невдовзі суєта!
На товстій гілці дуба, як на ложі, заснув ельф Пак з достоїнством вельможі, і в ніч оцю чудацьку навесні щось дуже дивне бачить уві сні.
Сниться йому, немовби він не ельф Пак, котрий живе в чарівному лісі, а звичайна людина на ймення Олександр Олефір, що мешкає в провінційному місті й служить актором у тамтешньому театрі.
Сниться йому, ельфові Паку, що сидить він, актор Олександр Олефір, перед дзеркалом в убогій гримерці й наносить на свою фізіономію дешевий грим. На ньому недороге театральне вбрання ельфа з накрохмаленими мереживними крильцями на дротяному каркасі, бо театр ледь зводить кінці з кінцями й не може собі дозволити коштовні і якісні наряди, грим, декорації…
На сусідньому стільці, закинувши ногу на ногу й постукуючи нігтем по пачці сигарет, сидить колега, актор Марко Бабанський, в аналогічному вбранні короля ельфів з накрохмаленими ж мереживними крильцями на дротяному каркасі, і каже:
– Так, уже все оформив. От допрацюю до кінця сезону, і – прощавай вітчизна, здраствуй закордон. Отут чекати нема чого.
– Ти що, сподіваєшся, що там ти станеш зіркою Голівуда або Бродвея й будеш гребти лопатою мільйони? – невесело посміхається актор Олександр Олефір (тобто ельф Пак, якому сниться, що він актор Олефір), наносячи на обличчя останні штрихи.
– Ні, звичайно. Там на акторській кар'єрі напевно доведеться поставити хрест. Там своїх акторів навалом, іноземців їм і задурно не треба. Тим більше, не володію досконало мовою. Ні, там доведеться працювати не за фахом. Так ким завгодно… В автосервісі можу… Або хоча б посуд у ресторані мити. Там посудомийник за день заробляє більше, чим у нас актор за… Ким завгодно, аби тільки не в цій злиденності. Дістало таке життя! Я-от поки бездітний парубок, мені легше. А тобі… За копійки кривлятися на сцені, а потім ще на ніч бігти на станцію розвантажувати вагони, аби заробити дитинчатам на іграшки… Ти ж уже як вижатий лимон. Крутишся, як фарш у м'ясорубці. Скоро при таких навантаженнях, бач, просто на сцені зомлієш від виснаження. Кидай усе й гайда зі мною. Спочатку будеш висилати родині гроші, а як облаштуєшся, і їх туди, "за бугор" забереш…
– Хлопчики, не почастуєте сигареткою? А то мої закінчилися, – заглядає в гримерку акторка Евеліна Цвигун, в уборі королеви фей з такими ж, як в Олефіра й Бабанського, накрохмаленими мереживними крильцями на дротяному каркасі.
– Пригощайся, – Марко простягає їй пачку й, уловивши на її личку миттєве розчарування, єхидно додає: – Вибачайте, ваша величносте, коштовних не палимо.
– Нічого, зійде, – вона довгими нігтиками витягає з пачки жовто-білий циліндр.
– Королева фей, бодай тобі, – єхидничає Бабанський після її відходу. – З неї така ж фея, як з мене цей… Напевно, переспала з Любомиричем і за сексуальні послуги отримала цю роль, шльондра. Бездарність. Добре, що за п'єсою мені не треба цілуватися із цією – тьху! – мінетницею.
Ох, не любить він, Олександр Олефір (тобто ельф Пак, якому сниться, що він актор Олефір), ці залаштункові плітки, інтриги, склоки, лихослів'я…
– Олефір, незабаром ваш вихід. Приготуйтеся, – повідомляє театральна радіоточка у вигляді динаміка в ґратчастій пластмасовій цеглині на стіні.
– Ну так ти помізкуй щодо еміграції, – наполягає Бабанський, теж залишаючи гримерку, оскільки й він зайнятий у даній сцені спектаклю, тільки виходить пізніше Олефіра, – а то зовсім згниєш у цім болоті.
– Помізкую, – відмахується Олефір (тобто ельф Пак, якому…)
Крізь запилений, скрипливий, напівтемний залаштунковий світ актор Олександр Олефір проходить на сцену, відгороджену від глядацького залу завісою.
Чутно, як глядачі покахикують, шарудять обгортками шоколадок, переговорюються, стукають кріслами…
Олександр Олефір (тобто ельф Пак) улаштовується на декорації, що зображує товсту гілку дуба.
Пішла музика (звукове оформлення максимально економне – магнітофонні записи), і завіса розсовується.
Линувши в очі, світло юпітерів не дає можливості побачити занурених у морок глядачів і оцінити їхню кількість.
Мелодія вмовкає, і на сцену вибігає акторка Капшеєва в убранні феї.
І ельф Пак, якому сниться, що він актор Олефір, виголошує першу фразу своєї ролі:
– Ну, що там, феє, га? Куди біжиш?..
Тут стрепенувся Пак, прокинувшись умить. Таким поганим був той сон – душа тремтить. І фею ельф уздрів, що килимом із трав прожогом йшла кудись, і Пак її спитав: "Ну, що там, феє, га? Куди біжиш?" І та відповідати стисло примусила уста: що буцім для Титанії – для королеви фей – вона росу збира з конвалій та лілей, що всіяла вночі ті квітки де-не-де. Сама ж Титанія за нею з почтом йде.
Сказала отаке та пирснула в пітьму. А Пак подумав, що недобре те, тому що близько Оберон, тож стрінувшись отут подружжя знов утне взаємну дику лють. У сварці ж та і той – два носії корон – володарка Титанія та владар Оберон.
Пак Оберонові і блазень, і слуга… От лихо – путь обох сюди, бач, проляга…
Ну от, зчинилася ізнов подружжя перепалка – докори ревнощів, образи… Пару жалко…
Ага, Титанія із почтом віддалились. Чом злагоди нема, скажіть на милість?..
Король слугу уздрів та кличе щось робить. І Пак до нього – вжик – і тут як тут умить. Що володар жадає? І король йому важливу призначає роль: приборкать щоб дружину до досвітку, таку от треба розшукати квітку. Тож ти, мій любий Паку, швидше вітру чухрай щосили аж до краю світу. Знайди там квітку ту скоріш мені на втіху! Я соком квітки вже зіб'ю з дружини пиху.
Допомогти монархові Пак, звісно, аж тремтить. Злітаю за квітом та повернусь умить!
А той поганий сон… Від нього я втечу. Я ельф і я лечу, лечу, лечу, лечууу….
2006 р.
____________________
Дурні тварюки
Правдива історія, що сталася триста років тому вперед
Ці тварини досить розумні, судячи з того, як легко вони піддаються дресируванню.
З репортажу.
Мемуари, фрагмент із яких я пропоную безцінному читачеві, поки ще не народжений дресирувальник Трістан Геннадійович Цвях напише тільки через 308 років. Але мені цей текст удалося дістати задовго до його написання. Не суди ці писання занадто суворо, читачу, адже Трістан Цвях – приборкувач звірів, а не професійний прозаїк, тому йому пробачно, що проза його не дуже художня, через що мемуари нагадують скоріше сухий протокол або конспект, аніж так зване красне письменство.
***
– Ну до чого ж дурна тварюка! – розчаровано прогарчав я й навіть плюнув з прикрості.
Перетинчастовухий лускохвіст Лимарчука, як охрестив цього трігейського звіра біолог Рамзес Лимарчук, зовсім не піддавався навчанню, що свідчило про відсутність у звіра навіть зачатків інтелекту. Схоже, природа створила цю тварюку тільки для того, щоб жерти, спати, випорожнюватися, ну, звісно, і розмножуватися, і ні на що інше це примітивне створення не здатне. А шкода. Зовні тварина цікава. Я розраховував, що з неї вийде толк. Яка оманна буває зовнішність. Доведеться цю безперспективну істоту відпустити, щоб даремно не займала клітку й не переводила харчі; і повністю присвятити себе дресируванню інших, більш розумних трігейських створінь.
Так, із жалем любуючись лускатим симпатягою, думав я, відмикаючи дверцята клітки, коли за моєю спиною загавкав, захлинаючись від люті, вірний пес Паломід. Я обернувся… і знепритомнів. Останнє, що побачив, провалюючись у несвідомість, – це дві товсті гнучкі змії, що нависли наді мною…
***
Можливо, я був першим, кому спало на думку використовувати інопланетних тварин у циркових шоу (фантасти не беруться до уваги).
Після того як людство знайшло спосіб переміщатися в просторі зі швидкостями, у рази перевищуючими швидкість світла, що з погляду відомих людям законів світобудови неможливо, вивчення рідної галактики принесло рясні плоди. Гасаючі в космосі шукачі виявляли все нові сонячні системи із планетами, на яких було життя. Гуманоїдів, братів за розумом на цих недавно відкритих обертових кулях, обтяжених біосферою, не виявилося, але тваринний і рослинний світ був різноманітним і цікавим. Біологи активно вивчали інопланетну флору й фауну, неземні рослини вже росли в земних ботанічних парках і оранжереях, неземні тварини вже жили в земних зоопарках. А от у цирках неземних істот дотепер не було. Чи то тому, що ще нікому не спало на думку їх дресирувати (у такому випадку я дійсно перший), чи то тому, що заводити в себе інопланетну фауну циркам просто не по кишені. Зоопарки, біологічні та інші наукові дослідження субсидіювалися державними й суспільними фондами, і субсидіювалися щедро, а цирки жодних субсидій не отримували й розраховували тільки на власні фінансові можливості, а можливості ці – не дуже. Вартість експедиції в глибини галактики для вилову інопланетних тварин у кілька разів перевищувала середній цирковий бюджет.