Начебто виростав, здiймався iз небуття знаний колись, але досконально забутий материк.
Дажбог, що за давнiх давен, насильницьки повалений, поплив Днiпром, тисячу наступних лiт пiддаваний обмовi й приниженню, виявився прийнятнiшим вiд тих уславлених, всесвiтньовiдомих, кого пропонувала Бiблiя.
Коли нарештi випогодилось, весело зблиснуло сонце, я оглядав з висоти дев'ятого поверху всуцiль затоплену водою землю уже iншим, оновленим зором.
Що ж, якби колись вiдчув себе здатним повiрити, — змiг би, мабуть, нiкого не кличучи слiдом, схилитись хiба що до цього.
... Iще раз — насупленого прибалтiйського дня на початку лiта — доля дарувала можливiсть бачити Iнну.
Поринувши в глибоку задуму, автоматично минаючи зустрiчнi перешкоди, iшла вона протилежним боком вулицi своєю трiшки сомнамбулiчною ходою. Вразили набута за короткий час схудлiсть, нехарактерно схилена в зажурi голова, блiдiсть обличчя. Та вантаж нелегких, очевидно, проблем, налiгши на плечi, не змiг пригасити неповторну, аристократичну, безпомилково вирiзняючу з людського розмаїття, осанку.
Ковзнувши поглядом перед себе, Iнна завважила тролейбус, що от-от намiрявся рушити. Притьмом азартно скинулась, змiряла вiддаль — i стрiмко, грацiозно, ледь торкаючись землi, щасливо й болiсно нагадавши менi щось знайоме, бозна-коли вiдшумiле, помчала.
Крильми порозлiталися поли тоненького плаща, метеликом затрiпотiла на плечi сумочка.
Ранiш, як затяжним останнiм вискоком злинути на пiднiжку, нiби вчуваючи, що за нею стежать, визивно, розбишацьки стрiпонула головою. Волосся, iзнявшись, зависло щiльним, темно-золотавим, нереально поволi осiдаючим нiмбом.
Коротку миттєвiсть напiврозмитий обрис яснiв крiзь спiтнiле скло. Здавалося, можна розгледiти сяйво лукавої потаємної усмiшки.
Металево брязнули, зiмкнувшись, дверi, тролейбус рвонув, завиваючи, — й усе зникло, розчинилось. Лишився порожнiй навiс, пустельно сiрiюча лава, надщерблена урна...
"Чи стрiну ще десь, коли-небудь, схожу красу?" — думав я про змайнуле видиво, поспiшаючи навздогiн черговим, невiдкладним справам змокрiлою — вiд дощу — брукiвкою.
Вiльнюс — Лод, 1992 — 1996 рр.