Правда, після цього наступає досить неприємна слабкість. Та що поробиш, за все приходиться платити. До речі, це теж подарунок одного мого старого приятеля.
– І скільки ж таких магічних куль? – запитав герцог, сідаючи в крісло і спостерігаючи, як Константан пожвавішав.
– Може лишилось їх з давніх часів десь біля десятка. Хоча напевно раніше було їх набагато більше. Та часи змінюються і магія поволі відходить з нашого життя.
– Я пам'ятаю, що Мальфар дуже бідкався з цього приводу.
– Так, йому є чого переживати, він все своє довге життя віддав магії. Але я не про це хотів з тобою поговорити, залишимо минуле і поговоримо про майбутнє.
Вольмир насторожився, він чекав і боявся цієї розмови.
– Я все своє життя посвятив імперії, – почав Константан, та потім поправив себе. – Ні не так, на першому місці в мене завжди стояла церква Єдиного бога, я захищав свою віру і боровся проти її супротивників.
– А як же мій дід? Він був твоїм єдиновірцем, та ви з імператором напали на нього, – не витримав герцог. – Зруйнували його королівство.
– Це була помилка, – тяжко зітхнув старий магістр.
– Помилка?! Тепер ви ось так просто кажете! – обурився Вольмир.
– Послухай, не роби поспішних висновків і не повторюй мою помилку, – промовив Константан. – Тоді я тільки став Великим магістром ордену Зірки, хотілось зробити щось значне, а імператор Василь II теж лише рік як наслідував престол і він переконав мене що є певна загроза від Венедії. Твій дід мав великі амбіції і вів перемови з ворогами імперії. Тому ми і вирішили, скориставшись поїздкою Мальфара до Кийграда, напасти на Венедію. Ні я, ні імператор не думали, що нам так пощастить, практично не готові до тривалої війни, ми розбили армію твого діда.
– І вбили його, – гнівно сказав герцог і його сірі очі люто виблискували.
– Твій дід, був дуже гарячковий, – сумно похитав головою магістр. – Ми не чекали, що він ринеться в бій, та ще так безглуздо.
– Чекали, чекали. Недаремно ви виступили, коли тільки дізнались про відсутність Мальфара, той би втримав мого діда від необачних вчинків. Він не дав би відразу бій, а вимотав би ваші війська в маленьких сутичках, відрізавши від постачання.
– Бачу, що ти добре вивчив ті історичні події, – сказав Константан. – Ти правий, ми надіялись на необачність та хоробрість короля Венедії і не помилились. Це був для нас несподіваний подарунок і ми скористатись з цього. А потім, після швидкого повернення Мальфара, нам стало зрозуміло, що війна може затягнутись і пішли на переговори з твоїм батьком. Мені здається, що від цього виграла тільки Венедія, ставши більшою і сильнішою. Батько твій, герцог Мирослав, став чудовим правителем і сповна скористався своїми можливостями. Тепер герцогство дуже сильне і майже самостійне.
– І тому ви вбили мого батька і брата! – вигукнув Вольмир, вставши з крісла.
– Ні! Ми з імператором до цього не причетні. Повір, для нас це була теж несподівана загибель, – різко заперечив Константан, аж підскочивши на ліжку. – Ти пам'ятаєш, твій батько приїздив до Цареграду за місяць до своєї смерті і він тоді мав розмову зі мною, а потім з імператором. Розповідав він тобі про ці розмови?
– Ні, – взявши себе в руки, спокійно але холодно відповів Вольмир. – Хоча батько багато розмовляв про щось зі старшим братом і той ходив якийсь чудний.
– Прошу тебе сідай і вислухай мене спокійно. Я можливо і винен в гибелі твого діда, та то була війна, можливо і неправильна, але тоді мені думалось інакше. Твій батько зрозумів нас із імператором і тому, коли ми запропонували йому подумати про шлюб твого брата Розмира з принцесою Анною, він погодився.
– Що?! Мій брат повинен був одружитись із Анною? – спитав ошелешено молодий герцог.
– Так. Практично все до цього йшло. Залишились тільки деякі маленькі питання. – відповів Константан. – Тепер ти розумієш, що хтось зруйнував наші плани.
– І хто він?
– Не він, вона. Найбільша підозра падає на імператрицю. Вона здається трохи схибилась на своєму сині і боїться найменшій загрозі його престолонаслідуванні. Зорина вже вмовила імператора віддати двох дочок до монастирю, а третю заміж за свого родича. На жаль, імператор часто потакає її примхам. Тільки Анна, яка розчулила його своєю схожістю з першою дружиною, зуміла якось вберегтись від цього. Хоча можливо ненадовго, імператриця від свого не відступиться.
Вислухавши цю новину, герцог нервово заходив по кімнаті, що означало в нього велике хвилювання і роздуми. Константан мовчки спостерігав за ним хвилину, а потім запитав.
– Анна тобі подобається?
– Так, – не вагаючись відповів Вольмир і додав. – Але мій батько домовився про мій шлюб з дочкою Святослава.
– Та за цей час багато чого змінилось. Ти тепер герцог Венедії і можеш сам вже вирішувати свою долю і долю своєї країни.
– Ви хочете щоб я одружився з Анною?
– Так.
Герцог раптом розсміявся. Константан сердито звів брові, збираючись щось сказати, та не встиг.
– Вибачте мене, Великий магістре, – промовив Вольмир. – Я сміюсь не з вас, а з долі. Не думав, що в ролі свахи виступатиме сам Великий магістр.
– Я теж не думав, – гірко посміхнувся той. – Та на жаль залишилось мені мало часу, а зробити потрібно так багато.
– Ви побоюєтесь за посилення герцогства і можливим відокремленням від імперії і хочете таким чином прив'язати мене до імперії?
– Це теж мене турбує, але не так сильно. Я більше піклуюсь про церкву Єдиного бога, не все в нас гаразд, як здається.
– Про церкву? А що не гаразд? – здивувався герцог.
– Розумієш, останні роки йде суперечка, як розвиватись нашій вірі. Багато хто бажає бачити більш рішучі дії проти язичників, а дехто відкрито призиває до походу проти невірних, залучати до віри в Єдиного за допомогою меча. Патріарх Клемент і я виступаємо проти, оскільки бачимо що це призведе до великих потрясінь і моря людської крові.
– А до чого тут я ?
– Перше що планують наші суперечники це похід на землі германських племен і в цьому вони мають надію на тих германських баронів, які прийняли віру в Єдиного бога.
– Ну, я не був би таким категоричним, наскільки мені відомо, аравські князі мають дещо інші плани – війну з Персидією або з кафрами.
– Хмм... Ти досить добре розбираєшся в імперських справах і це мені подобається. Я бачу, що я не помилився в тобі, ти розумний політик.
– Спасибі. Та це не означає, що я погоджусь на шлюб з Анною. Для герцогства важливіше добрі стосунки з державою Святослава – Русинію. А Ярополк, старший син Святослава, досить добре ставиться до церкви Єдиного і в Кийграді багато наших єдиновірців.
– Не все так просто, – похитав головою Константан. – Його брат Ізяслав тримається іншого, він підтримує волхвів і при певних обставинах може захопити престол Великого князя.
– Та все одно, це лиш питання часу, коли Русинія приєднається до віри в Єдиного.
– Можливо так воно і є, але боюсь, що у нас його мало. Я розумію, що венеди і русини одного кореня – славенського, та йде річ про можливі спустошливі війни, в яких венеди постраждають перші, відсидітися не вдасться, якщо влада в імперії перейде до агресивно настроєних вельмож. І це не тільки арави, а ще галли, латиняни, франки та багато інших.
– Великий магістре, – приглушено сказав Вольмир. – Ви штовхаєте мене на досить слизький шлях, можливо навіть не зовсім прийнятний для імператора.
– Імперія Олександра Великого, проіснував декілька століть, розвалилась на багато частин і на її уламках виросла нинішня Цезарія.
Герцог не знав, що і думати, Константан явно підштовхував його виступити при певних обставинах проти сина нинішнього імператора.
– Якщо ти одружишся з Анною, ваші діти будуть імператорської крові, а не тільки аравські вельможі матимуть прямих нащадків Олександра Великого. Я зумів переконати імператора, що це врівноважить різноманітні політичні сили і дасть навпаки більш спокійно правити його синові.
– Але чому я?
– По-перше у тебе всі предки знатного походження, а точніше королі різних держав, по-друге твоє герцогство могутня провінція, багато людей пам'ятають його хоч маленьким та незалежним королівством, по-третє і твій дід, і твій батько багато вклали коштів в армію, в систему фортець по всьому Данаю. І останнє – ти подобаєшся принцесі...
Вольмир знову нервово заходив по кімнаті.
– Герцог, я розумію твої вагання і лише прошу тебе, подумай про все неспішно, а тоді вже вирішуй.
– А граф Федерік знав про розмову мого батька з тобою і імператором?
– Так і активно допомагав.
– Тепер зрозуміло, чому він так відмовляв мене від шлюбу з дочкою Святослава. А може він ще шпигує за мною? Щось подібне висловлював мені барон Шрауб...
– Вольмир! Як тобі це могло прийти в голову! Повір, мені не довго залишилось прожити, клянусь богом, нічого поганого я тобі не бажаю.