Так, саме підлетіла. Бу витаращився на неї і тут його осінило.
— Ти з острова Лямур?
Красуня подивилась на нього, облетіла його і він мало не втратив свідомість від її неймовірно ніжного і принадного аромату. Він тільки трохи захитався. Чамба зловив його і Бу нарешті оговтався. Він глянув на красуню і йому чомусь стало соромно. Тоді він сховав погляд і заклав руки за спину, нервово там їх потискуючи.
— Ви знаєте, звідки я і боїтеся мене? – щиро здивувалась красуня. А голос її звучав так ніжно, так ніжно, що тепер вже Чамба мало не впав. Тоді вона торкнулась його чола і подивилась йому прямісінько в очі. Чамба відчув, як з одного ока стекла сльозинка. З його мигаючих райдужних очей ніколи нічого не текло! Він так зніяковів і відчув себе настільки щасливим, що не зміг втриматись, і сльозинки потекли одна за одною.
— Ти плачеш, бо в тебе добре серце. Я відчуваю його тепло. – немов струмочок, продзюрчав її голос і Чамба витер сльози рукою.
— Вибачьте. – сказав він і представився: — Чямба, а то Бу. – і показав пальцем у сторону Бу, який так зніяковів, що і не смів глянути вгору. Красуня подивилась на нього, потім знову на Чамбу і сказала своїм ніжним голосом, від якого Чамба знову розтав і почав плакати:
— Я Юпі.
Раптом десь знизу щось гуркнуло і війнуло теплом.
Юпі злякалась, закрила свій чарівний ротик витонченою ручкою і відлетіла в сторону. Там спинилась і тихо сказала:
— То Хропсь іде. Тікайте.
— Кудюк? – спитав Чамба.
Юпі подивилась на нього і мовила:
— Тікайте вгору. Там колись був ще один вхід до печери Хропся, біля самої вершини.
— А зараз він там є? – раптом спитав Бу, відчувши, як до нього знову донісся жар знизу.
Юпі знизила плечима. Цього вона не знала.
— А чьо ти тут-ка робити? – спитав Чамба, сяючи від якогось неймовірного напливу щастя.
— Я вже три роки тут в полоні. Хропсь мене не пускає. – вона подивилась униз, де вже з'явилося світло і почала штовхати Бу і Чамбу нагору і шопотом наказувати їм: — Тікайте, тікайте.
Вони послухались і кинулись догори. Лише вони встигли забігти за поворот, як знизу появився Хропсь. Бу не стримався і спинився, щоб глянути на нього, Чамба – щоб глянути на неї. Вони обидвоє висунулись з-за краю каменя і подивилися вниз. Юпі знову сиділа посеред печери і розчісувала волосся. А до неї наближався Хропсь. Бу знав, що він страшний, але щоб такий – він і подумати не міг. Товстий, вкритий густою палаючою шерстю, з короткими ногами і довжелезними руками, що звисали до самісінької землі, абсолютно без шиї, з двома дірками замість носа і маленькими червоними очима. Бу скривився, побачивши його. Чамбі защемило серце, побачивши її біля нього.
Хропсь підійшов до красуні, широко всміхнувся кривим ротом, з якого випав зуб, швидко нахилився, підняв його, вставив назад і щось простягнув їй.
— На, жери. То підсніжники. – рявкнув він якимось таким грубим і клекочучим голосом, що Бу знову скривився. Вона не відреагувала. Тоді він кинув підсніжники їй до ніг. Юпі сиділа обличчям до Бу і Чамби, і вони виразно побачили, як скривились її губки і вона заплакала. Цього Чамба вже не витрмав і вийшов із своєї схованки.
— Стій! – прошепотів Бу, намагаючись стримати Чамбу. Але це не подіяло.
— Гальо, ти, вугільок задимлений, стрибай-ка сюда! – крикнув Чамба, впевненою ходою наближаючись до Хропся. Юпі стривожено глянула на нього і почала махати йому руками, щоб той втікав. Чамба тільки мило їй посміхнувся. Хропсь видився на нього, відкрив рота, і замість того, щоб сказати, що-небудь, дихнув вогнем. Чамба відчув, як стало жарко і зашкруміла його чуприна. Він злякався і відскочив. Хропсь зареготав і спробував ще раз дихнути на Чамбу, але той відбіг убік, вхопив здоровенного каменюку і безсило смикнувся. Він смикнувся ще раз і відчув, як зашкрумів його зад. Тоді Чамба підскочив і перелякано подивився на Бу, який вже сам виліз із схованки і намагався придумати, що робити.
Бу мовчав, а Чамба сам вхопив якогось меншого каменя і щосили кинув ним у Хропся. На його превелике щастя він попав точнісінько Хропсеві у груди, від чого той захитався, відступив кілька кроків назад, зашпортався і впав. Тоді з гуркотом покотився вниз широкими кам'яними сходами і зупинився десь за поворотом.
Чамба тріумфально подивився на перелякану Юпі. Він відчув себе героєм, хоча сила його чомусь підвела. Мабуть правду казав Рігобер, що вона буде іноді зникати через те, що він випив двох напитків.
Юпі тим часом підлетіла до нього, вхопила його за руку і потягнула вгору. Хропсь унизу вже почав щось кричати і яскраво спалахувати.
— Тікайте обидва нагору. – сказала вона і спробувала полетіти вниз, як раптом Чамба впав перед нею на коліна і сказав:
— Просю тебе, мій сила повернутись і я врятувати ти. Дозволь врятувати ти. – і сльози покотились з його райдужних очей.
— Списибі тобі, але ти цього не зробиш, тікай, а я його затримаю.
Коли Юпі сказала ці слова, Чамба відчув якийсь неймовірний розпач. Серце, здавалося, от-от вискочить з грудей, а руки аж затремтіли. Він підскочив, зловився за каміння і одним махом відірвав кусок скелі, тоді кинув його униз, туди, звідки вже наближався вогневий Хропсь. Скеля була такою велико, що не вмістилася в проході і перекрила його. А в той час згори почало падати каміння, яке підпиралося скелею. Чамба глянув угору, тоді вхопив однією рукою Юпі, другою Бу і щодуху кинувся догори. Каміння саме падало там, де він встигав пробігти. Ще мить, і їх би засипало. Але от, нарешті, гул стих і каміння перестало падати. Захеканий Чамба спинився, обернувся і побачив, що каміння засипало грот і тепер назад вже точно не повернутись, але і Хропсь до них ніяк не добереться – каміння йому не розтопити.
Тоді Чамба подивився на красуню Юпі і помітив, що вона сяяла і освітлювала все навкруг. Ось чому так добре було видно засипаний грот і печеру навколо них. Він обережно поклав її.
— А мене? – буркнув Бу і Чамба впустив його. Той впав і надувся.
— Бачишь, я сильний. Я врятуй ти. – сказав Чамба.
Юпі посміхнулась і підлетіла до Бу, який при падінні з Чамбиних рук боляче вдарився. Вона торкнулась до чука і той відчув, як біль зникла.
— Чому руки твої недбайливі, коли серце добре? – докорила Юпі Чамбі і той зніяковіло посміхнувся, глипнувши на Бу. Тоді вона підлетіла до Чамби і він помітив, що вона-то ніби ходить, тільки дуже низько над землею.
— Нам не можна тут залишатись. – сказала Юпі своїм ніжним голосочком. – Хропсь не дурний. Він знає, що в нас немає іншого виходу, як іти вгору, до другого входу в печеру. А він і сам туди піде, але верхом.
Бу раптом ніби пересмикнуло і він включив свого нумпідона, визиваючи Айкі.
19. ХТО ШВИДШЕ ВТЕЧЕ ВІД ХРОПСЯ
Цей безперервно падаючий сніг вже трохи набрид і Айкі вирішив поскоріше добратися до вершини за своїм дорогоцінним килимком-літунцем, коли раптом гора захиталася і ніби десь всередині щось загуркотіло.
— Шо би то могло бути? – подумав Айкі і вирішив зв'язатися з Бу. Він поліз за нумпідоном, витягнув його, але той вислизнув у нього з рук і впав у сніг.
— А шо то є! – буркнув Айкі і почав шукати нумпідона в снігу. Але його не було.
— Та ніби тут впав. – промугикав Айкі, глибоко занурюючи руки в сніг. Нумпідона всеодно не було. Тоді він сів і почав вивчати сніг.
— Так, де б це він міг бути. – одна голова дивилася у сніг, а друга думала, як би це знайти нумпідона.
— Та шо це таке! І так несолодко, а тут ше й це! – раптом не витримала голова, та, що думала, а та, що дивилася у сніг радісно гикнула, бо почула, як нумпідон запищав. Руки кинулись на звук і швидко намацали нумпідона в снігу. Айкі включив його і почув переляканий голос Бу:
— Айкі, швидше тікай догори. Хропсь іде до тебе. Ми тут все засипали і самі біжимо вгору по тунелю тут, всередині. Чуєш, тікай! – і Бу виключив свого нумпідона.
Айкі на мить задумався, тоді подивився униз, десь туди, де була печера, в якій сховалися Бу і Чамба. Там ніби все спокійно, але раптом Айкі завмер, бо звідти виліз Хропсь і відразу кинувся догори. Сніг під ним, перед ним, збоку нього так швидко топився, що він практично йшов по сухій землі. І йшов прямісінько до Айкі.
— О-йой. – вирвалось у Айкі і він кинувся дряпатись глибочезним снігом догори. У нього це не дуже получалось. Хропсь знизу піднімався сухою землею і спокійнісінько хапався руками і ногами за виступи і каміння, в той час, як Айкі ловився за сніг і витрачав купу енергії на боротьбу з ним. До найближчої скелі було ще трохи далекувато і тому доводилось поки-що не використовувати шнур-липучку. Він був трохи закоротким.
— Гаааа! – раптом заревів знизу Хропсь. Він, певно, помітив Айкі вгорі. От тепер і справді стало страшно. Айкі подивився униз і побачив, як Хропсь намагається дихати вогнем, який вихоплюється в нього з рота на кілька кроків. Але Айкі ще був досить далеко. Тому Хропсь облишив спроби спалити його і подерся вгору.
— Мама, мама. – пробурмотів Айкі і щодуху кинувся догори.
Через хвилину він підвів голову і побачив, що скеля, мабуть, вже в досяжності шнура-липучки. І він кинув його туди. Відстань і справді була нормальною і шнур зачепився. Айкі швидко почав підніматися вгору. Як добре, що ще малим він не сачкував на уроках фізкультури і добре навчився лазити па канаті. Лазити па шнурі, правда, було важче, бо він був тоншим, але вміння є завжди віміння і воно зможе виручити в скрутні ситуації.
Аж от він на верху скелі, за якою, правда, знову купа снігу, і ще скелі, але це вже ближче до вершини і далі від Хропся.
Айкі сів трохи віддихатись і подивитись, де там Хропсь. Володар вогню був ще далеко. На шнурі-липучці Айкі трохи дав йому фору і тепер мав якусь хвильку для перепочинку і для обдумання своїх дій. Раптом він вирішив кинути в Хропся сніжку. Він швидко зліпив її і щосили засадив униз. Він і не думав, що йому вдасться попасти. Та виявилось, що сніжка летить прямісінько в Хропся. Але, на превеликий жаль, за півкрока від нього вона пшикнуа і перетворилась на пар. Айкі здришнувся і прошепотів:
— Маслом вогонь не погасиш.
Хропсь помітив, що в нього летіла сніжка, спинився і заричав:
— Зараз ти пшикнеш, як то, шо кинув!
Заричав Хропсь якось так страшно, що Айкі аж пересмикнуло і в нього з'явилась подвійна енергія і він кинувся дряпатись угору.