Але ж його несло прямісінько вперед, в ліс. Айкі подивився направо: там спуск був крутішим. Туди він і покерував. Коли йому вдалось вийти на гребінь спуску і він побачив, що за цим гребенем обрив, Айкі щосили спробував зробити поворот наліво. На його превелике щастя в нього це получилось. Перед самісіньким лісом він таки повернув наліво і почав йти по прямій, а потім взагалі повернув угору і спинився, нагорнувши купу снігу.
Бубух побачив те, що зробив Айкі і зробив те ж саме. Йому це вдалося краще, бо гнав він не так швидко.
Бу з Чамбою безнадійно відстали. Вони були настільки зайняті лавиною, яка переслідувала їх, що не помітили повороту наліво і затормозили перед самісіньким лісом. Ні вони не бачили Айкі, ні Айкі не бачив їх. Лавина була вже зовсім близько. На всій протяжності спуску вона підхопила силу-силенну снігу і тепер була просто гігантською. Чамба переляканими очима видивився на неї. Бу якимось чудом не втратив свідомість. Що робити? Унизу ліс. Збоку є поворот, в який лавина, напевно, не залетить, але немає часу туди бігти. А от перед самим лісом Чамба помітив печеру. Він вхопив Бу і стрибнув до печери. Приземлився він перед самим входом, швидко заскочив до нього і саме в цю мить лавина з страшним гулом пронеслась над ними і повністю засипала вхід до печери.
Айкі перелякано дивився на те, як лавина шугонула попри поворот, в який він звернув. Трохи снігу повалило і сюди, але не настільки сильно, щоб досягти Айкі чи Бубуха, який зупинився трохи нижче.
Лавина нарешті вляглась і заспокоїлась.
Бу перевів подих. Полегшено зітхнув і Чамба. В печері було темно, але від снігу ніби якось трохи ставало світліше. З часом очі звикли і Бу з Чамбою почали досить непогано бачити і один одного, і все навкруг. І саме в цю мить вони вперше кинулись один до одного і обнялись.
Але раптом в них обидвох запищали нумпідони. І вони обидвоє одночасно вхопили їх і закричали в них:
— Рятуйте!!!
У відповідь в обидвох нумпідонах почувся голос Айкі:
— То ви живі-здорові? Як то добре! Хлопці, де ви?
Чамба з Бу подивилися один на одного і говорити вирішив Бу:
— Ми в якісь печері перед лісом, нас тут засипало. Не знаю, чи ми звідси виліземо так просто.
— Перед лісом, кажете? Я йду вас шукати, а ви там подивіться, чи нема якого другого виходу.
— Добре. – сказав Бу, секунду подумав і сказав:
— Айкі, ти краще полети з Бубухом нагору і забери килимка, а потім нас розкопуй.
— Ха-ха, хлопці. В тому то і проблема, шо наші пригоди починаються. І ти, Чамбіно, довго будеш мерзнути на Сніговичку – Бубух злякався, що я щось йому зроблю і втік.
— Кудюк? – перелякано спитав Чамба.
— Геть утік. Всьо. Забули про нього. – сказав Айкі. Удачі вам хлопці. Думаю, скоро зустрінемоь. Кінець зв'язку. Відтепер будем говорити по три секунди. Всьо, я пішов до вас. – і Айкі виключив свого нумпідона.
Казай-ка я сюда не летіти. – з мідрим виразом обличчя сказав Чамба. Бу тільки знизив плечима і нічого не сказав.
17. ХРОПСЬ
Айкі виключив свого нумпідона, почепив його на пояс і глянув угору. Аж до самих хмар тягнулась гора, біля підніжжя якої він стояв. І там, біля її вершини висить їхній килимок. Без килимка у них нічого не полдучиться.
Айкі здригнувся від холоду і подумав: "А на вершині було холодніше". Він ще раз глянув угору. З тієї сторони, якою вони всі з'їхали донизу, гора була цілковито білою, геть вкритою снігом. А от прямо над Айкі височіли обвіяні вітром скелі. Тут Айкі подумав, як добре, що вони не цією стороною спустились. Інакше їм було би не солодко. Адже там тільки скелі, подекуди вкриті снігом, якого постійно звівав вітер. Холодний, крижаний вітер. Айкі знову здригнувся і подивився в сторону засипаної печери. Там тепер була здоровенна купа снігу. Ліс таки стримав лавину і майже вся її маса тепер була над печерою. Але Айкі помітив, як снігова шапка злегка здригається, потім вона взагалі підкинулась угору, але впала там же, де була до цього. Це, напевно, Чамба намагається використати свою величезну силу.
— Не виходить? – спитав Бу, дивлячись на знесиленого, засипаного снігом Чамбу.
— Нєа. – відповів той.
Тоді Бу вирішив піти вглиб печери. Чамба пішов за ним. Очі обидвох вже призвичаїлися до темряви і вони з цікавістю почали розглядати все те, що перед ними відкривалося.
А тут, як виявилось, було досить цікаво. До того ж, тепло. І справді тепло. Чамба навіть спитав:
— Бу, чьо тут-ка тепльо?
Бу подумав і відповів:
— Я щось ніби знаю, але нічого не можу сказати. Тут хтось це все має гріти.
— Я і сям це знати. – буркнув Чамба і пішов наперед. Перед ним був поворот, зайшовши за який, він завмер на місці. Бу швидко підбіг до нього і також завмер. Печера перейшла у широкий грот, який східцями тягнувся далеко вгору.
— Ото дірка в горі! – вирвалось у Чамби. Ехо відповіло йому і зникло у висотах гірського гроту.
Бу тим часом витягнув свого нумпідона і включив його.
— Шьо ти робити? – спитав Чамба.
— Альо, Айкі, не йди до печери. Ми тут знайшли якийсь грот, він тягнеться високо вгору. Підемо ним уверх. Там десь, може, вийдемо.
— Добре, то я йду вгору верхом. – відповів Айкі і виключив нумпідона. Він ще раз глянув угору і витягнув з-за пояса набір всяких інструментів, якого йому дав Плюх. Порившись трохи, він знайшов шнура-липучку. Це такий шнур, який, куди би його не кинув, другим кінцем прилипне до будь-якої поверхні. Айкі взяв його в руки, подивився на скелю, що нависала над ним, розкрутив шнура і кинув його вгору, тримаючи один кінець в руці. Шнур розкрутився і його саме вистачило, щоб другим кінцем зачепитись за скелю. Але Айкі трохи не пощастило. Він зачепився за снігову шапку на скелі. Але що було робити? Айкі смикнув шнура – той, ніби тримався, тоді він повис на ньому, і аж тепер шнур відчепився, потягнувши за собою всю снігову шапку. Айкі впав, подивився вгору і швидко схопився на ноги, але не встиг втікти. Десь хвилину йому довелось вилазити із снігової купи, яка накрила його. Він весь тремтів від холоду, але йому всерівно було смішно з того, що трапилось. Він ще глянув нагору. Тепер все було просто супер. Ніякого снігу на скелі. Шнур липучка вже точно прикріпиться. Отож Айкі знову розмахнув шнуром, закинув його нагору і той намертво прилип до скелі. Айкі посмикав його, повисів на ньому – все було надійно і Айкі поліз нагору.
Це не був його перший альпіністський досвід. Ще малим він людив лазити по горах Холідей, що на південній частині Нумпі-ду, з протилежної сторони від квітучого пагорба. Але тоді було простіше. Було не так холодно і гори не такі високі. Однак у Айкі все получилось і перший рубіж на шляху до килимка подолано. Він заліз на самісінький вершечок скелі і сів. Звідси краєвид відкривався значно кращий, аніж знизу. Ось він і почав роздивлятися острів.
Валив сніг, але Айкі бачив досить далеко зовсім білі гори і рівнини. В основному це були гори. Швець так і казав. На Сніговичку майже самі гори. Все якось так біло-біло, але красиво. Раптом Айкі помітив якусь яскраву цятку, що потихеньку наближалася до гори, обходячи ліс. Він вдивився в неї, але помітив лише щось схое на живий ходячий вогонь. Тоді він вхопив нумпідона і заговорив до Бу:
— Бу, тут шось таке дивне ходить. Таке, ніби вогонь живий. Іде до гори.
Бу завмер, важко ковтнув і відповів:
— Айкі, тільки не попадайся йому на очі. Це Хропсь. Зроби так, щоб він тебе не побачив. Він до нас з Чамбою іде.
Айкі ще хотів щось спитати, але Бу виключив нумпідона. Тоді він ліг на землю і взявся спостерігати за цим дивним хазяїном острова. Але ж швець казав, що тут ніхто не живе! Може цей Хропсь не один тут? Айкі всеодно вирішив послухатись Бу і не висовуватись.
Сам Бу нарешті відійшов від потрясіння і сказав:
— Чамбо, я все-таки знаю, чому тут так тепо.
То ми тікай-ка? – перелякався Чамба.
— Нагору! – скомандував Бу і вони обидвоє побігли уверх, перескакуючи із сходинки на сходинку.
— А хьто то є Хропсь? – все ж спитав Чамба.
Бу перевів подих і швидко вибарабанив:
— Володар вогню. Тут ти бачив, скільки снігу, і він тут падає постійно. А куди ж він дівається? Ото Хропсь і ходить по острову і топить його. А так, як він постійно падає, — Хропсь його розтопити не може. Тому і злий. Краще на очі йому не попадатись.
Ото на, маємо. – промимрив Чамба і кинувся доганяти Бу, який втік наперед.
18. ЮПІ
Чамба швидко обігнав Бу, вибіг трохи вперед, забіг за ще один поворот і завмер.
— Опа! – вихопилось у нього і він рукою стримав Бу, який саме надбіг знизу.
Бу зупинився і обережно глянув туди, куди заворожено дивився Чамба. Те, що він там побачив, перевершило будь-які його попередні враження від життя. Перед ним відкрилась широка печера, осяяна якимось дивним рожевим світлом, посеред якої сиділа неймовірної краси богиня. Бу спробував напружити свій мозок, але так і не зміг сказати, хто перед ним. Вона сиділа в півоберта до Бу і Чамби і не помічала їх. Обидва вони завмерли і не сміли бодай поворухнутись, зачаровані нею, а вона розчісувала пишне русяве волосся, що якось магічно напівпрозоро сяючи спадало на її тендітні плечі. Сама вона була також якоюсь ніби напівпрозорою, і просто неймовірно красивою.
Благовійна тиша запанувала навкруг. І в цій тиші немов заграла дивна музика, від якої забігали мурашки по спині і здригнулося серце. Своєю ніжністю вона пронизала повітря, яке стало ніби невагомим і осяялось красою.
Але раптом запищали нумпідони Бу і Чамби, красуня злякалась і подивилась в їхню сторону. І Бу, і Чамба дивились на неї широко витріщеними очима. Тепер вони побачили її обличчя і краса його настільки заворожила їх, що ніхто і не здогадався послухати, чого хоче Айкі. Але нумпідони знову запищали і Бу таки включив свого.
— Хлопці, Хропсь топить сніг біля вашої печери. Зараз він до вас добереться. Шо мені робити? – закричав Айкі. Бу, не зводячи очей від красуні, сказав:
— Сиди там тихо, ми самі розберемось. – і виключив нумпідона.
Чамба нарешті трохи отямився, посміхнувся і сказав:
— Прівєта.
Красуня подивилася на нього, також йому посміхнулась і кивнула головою. Бу подивився на Чамбу, потім на красуню і відкрив рота, намагаючись щось сказати, але в нього нічого не вийшло і він вирішив закрити його.
— Хто ви? – раптом спитала красуня і підлетіла до них.