З мечем виходило набагато краще, але тільки за рахунок великої сили в руках. Дартаз аж прицмокував захоплено, дивлячись як хлопець крушив товсті гілляки. Правда, вправності Ярославу ще бракувало.
Гном розплющив очі, подивився як хлопець тренувався в стрільбі. "Старанний хлопчина, не лінивий, гарний вийде дружинник через кілька місяців, – подумав він. – А куди йому більше податись... Такого здорованя з радістю візьмуть і в кийградську дружину. Через деякий час змириться зі своєю долею, візьме красуню жінку і проживе відміряне богом життя." Дартаз не вірив, що маг, якщо вони навіть знайдуть його, зможе допомогти Ярославу. Хоча чого тільки на світі не буває. Світ, про який розповів молодий парубок був такий дивовижний і казковий, що гном і сам би хотів потрапити до нього. Бо що йому тут робити, ховатись в лісових хащах, так від себе не сховаєшся. Захотілось знову випити і Дартаз підвівся. Після свят треба відразу вирушати до Кийграда, вирішив він, направляючись до своєї хатини.
12
Горл, низенький товстун з обвислими вусами, сидів на передку підводи і поганяв конячок, поспішаючи проїхати якнайшвидше лісовою дорогою. Його родич, здоровенний хлопець на прізвисько Бугай, хропів в кибитці. Більшу частину шляху до Пролісок вони вже проїхали, залишилась ще раз переночувати. "І що йому, напився браги і нічого не страшно, – зі злістю думав Горл. – Дав же мені боженько такого тупого родича". Із-за цього йолопа він виїхав з товаром на два дні пізніше з Боброва, чим головний торговий караван, а чекати доки збереться інший собі в збиток. Хоча Горл даремно лаяв свого родича, брата жінки, затримавшись в Кийграді Бугай вигідно купив товар, деякі купці, дізнавшись про тяжку хворобу Святослава, швидко розпродавали свій товар і спішили покинути місто. Всі знали про негаразди в стосунках синів Великого князя і нічого хорошого не очікували. Товар був добрий, кхитайський шовк і кілька ящиків вогняних шутих, тому Горл, не зважаючи на чутки, що моквинські князьки знову збирають загони татарви поживитись на торгових дорогах, вирішив поїхати до Черніва.
П'ятнадцять років тому Кийградський князь Святослав ходив походом на моквинських князьків і добре провчив їх за грабежі на торгових шляхах, хотів так же поставити на річці Моква військову фортецю, та не дійшли руки до цієї справи, закрутився в інших битвах. Але моквинські князьки присмиріли і надовго затихли, а зараз, провідавши про хворобу Святослава, знову почали збирати загони татарви, найомних лихих відчайдух. І як тільки тамтешній люд терпить їх, розмірковував Горл, деруть з них три шкури, а вони мовчать і кланяються, та наші поселяни давно би на вила їх підняли. Хоча можливо вони надіються самі потрапити до татарви і поживитись за чужий кошт.
Але поки було тихо на лісових дорогах, поселянин Лисюк, з їхнього селища Боброве зайнявся торгівлею, шлях з Кийграда до Новограда був трохи коротший по цій лісовій дорозі. Інші ще приглядались, а цей Лисюк вже побудував собі величезний терем і причал на річці. Потім потрохи стали займатись торгівлею й інші поселяни, та куди їм було вгнатись за Лисюком. Зараз із півтора десятка підвід – десять його.
Роздуми товстуна перервав лепет птахів попереду, він призупинив підводу і почув легкий стукіт копит, назустріч мчали вершники. Горл схопився за спис і штурхонув, сплячого на тюках з шовком, Бугая. Той щось пробурмотів і перевернувся на другий бік але не прокинувся.
– Прокидайся, бевзю, – прошипів Горл, штовхаючи його в бік древком списа. – Вершники!
Нарешті Бугай, під градом штурханів, очухався від сону і, прихвативши сокиру, вліз на передок до товстуна.
– Чого репетуєш? Що трапилось?
– Скачуть вершники! Дідько забирай, можливо татарва!
– Тихіше! –промовив здоровань і, прислухавшись, додав. – Начебто коні підковані, може русини.
Через хвилину із-за дерев з'явились кіннотники. Поселяни перехопили зручніше зброю і напружено придивлялись до вершників.
– О той, здоровий, схожий на воєводу Добриню, – сказав Горл, угледівши що люди на конях не були схожі на татарву, бородатих і в хутряних шапках.
Наблизившись вершники перевели коней на крок, а потім зупинились.
– Здоров будь, Горл, – привітався до них, один з вершників. – Ти що мене не впізнав?
– Воєвода, доброго здоров'я, – полегшено сказав Горл, зупиняючи підводу. – А я це дивлюсь чи часом не воєвода з Пролісок, а відразу не видно, давно не бачив тебе в латах. Щось трапилось? Татарва заявилась?
– Та начебто поки нічого про них не чути. А що у вас в Бобровім? – відповів Добриня, під'їхавши ближче. – Як здоров'я твоєї жінки, діточок?
– Спасибі. Все гаразд. Оце відстав від каравану, хочу догнати його.
– Ну, він пройшов через Пролісок два дні тому. Можливо доженете його в Черніві. А хто це з тобою?
– Бугай. Брат моєї жінки.
Вершники розсміялись. Бугай мовчки насупився.
– Ага, ну і справді, такий здоровий. – посміхнувся воєвода.
– Ходять чутки, моквинські князьки знову збирають татарву, прочули про хворобу Святослава і осміліли. – сказав Горл, придивляючись до озброєних вершників і, помітивши дівчину в сріблястій кольчузі з шоломом прикрашеним барвистим пір'ям, запитав. – А це не княжна Дарина, дочка Великого князя?
– Так. Ми поспішаємо до Кийграда і хочемо виграти трохи часу, – відповів Добриня і запитав. – А як там Лисюк? Він не вирушив до столиці?
– Та що йому станеться, сидить в своєму теремі, він тільки із стольного граду, – пробурчав Горл і пхнув в бік свояка, який з відкритим ротом уставився на княжну.
– Ну тоді бувай, хай щастить вам, – попрощався воєвода і, махнувши рукою своїм воїнам, поскакав вперед.
Через кілька хвилин, коли затих стукіт копит, а підвода потихеньку їхала далі, Бугай не витримав і запитав.
– А чого це вони поїхали цією дорогою? Тут же небезпечно, ну ладно ми дурні с тобою, але ж з ними княжна.
– Поспішають сильно. Видно погані справи в нашого князя, бояться не застати живим. А там скоріше стане Великим князем Ярополк, хоч мені більш до вподоби Ізяслав, він весь у свого батьку, навів би порядок в державі та й старої віри тримається, – задумливо сказав Горл.
– А мені подобається Володимир, спокійний і розсудливий. Ізяслава не люблять в Кийграді, окрім дружинників і волхвів.
– Ярополка ще більше не люблять – продав батьківську віру.
– Брехня, я сам бачив як він ходив до капища Хорса, – заперечливо похитав головою здоровань.
– Та ладно, чого нам сваритись, нас все одно не запитають. А про Ярополка мені вірні люди казали, молиться він чужим богам.
Бугай промовчав, з Горлом не посперечаєшся, язикатий дуже, все він знає і про все свою думку має. Зітхнув і поліз в кибитку на тюки, бо ще всю ніч йому вартувати. Горл подумав, що важкі часи настають, доки чубляться старші сини Святослава не буде спокою на Русі.
***
Вершники скакали, доки коні не спітніли і не притомились, потім перейшли на спокійну ходу. Дарина, розгарячившись від швидкої їзди, щасливо посміхалась, забувши на деякий час про свої турботи. Сонце сховалось за верхівками дерев, птахи щебетали, не зважаючи на засуху і жарку весну вони збирались завести своє потомство. Порівнявшись з дідом вона помітила, що він був похмурий і роздратований.
– Що сталося? – поцікавилась вона.
– Не думав я зустріти когось на лісовій дорозі, – досадливо промовив воєвода.
– А нам то що?
– Перед від'їздом з Кийграда я мав розмову з твоїм батьком, – сказав той, підвівши свого коня майже впритул до білої кобили княжни. – Великий князь сказав, що Ізяслав просив віддати тебе йому в жінки.
Дарина мимоволі здригнулась, брата свого вона не терпіла, був той грубий і жорстокий, здається він перейняв все найгірше від їх батька.
– Святослав відказав йому, сказавши, що ти станеш дружиною сина його побратима, – продовжував Добриня. – Та я добре знаю Ізяслава, він так просто не відступиться, якщо вб'є щось собі в голову.
– А для чого це йому? – запитала тихо дівчина.
– Хоч він і князь Черніва, та не люблять його тамтешні городяни, а ти ж онука їхнього князя Мстислава і вони це пам'ятають. Тому і побоююсь, щоб, не приведи Род, після смерті твого батька, Ізяслав не примусив тебе до весілля.
– Ніколи цього не буде, – гнівно сказала Дарина. – Не бувати цьому, чуєш воєвода! А мій батько твердо обіцяв в дружини іншому, герцогу з Венедії.
Вона пришпорила кобилу і поскакала вперед. Добриня кивнув Тимоху з Куцим і ті, пославши вперед своїх жеребців, догнали княжну і поскакали поряд." Не все так просто, дівчинко моя, – подумки сказав воєвода, дивлячись вслід княжні. – Не захоче Ізяслав віддати великокняжій престол Ярополку. І ти не встигнеш оглядітись, як опинишся в його лещатах. Одна надія поїхати якнайшвидше до Венеди, а там інше життя, можливо, краще".
***
Горл з Бугаєм благополучно переночували і на другий день, коли потрохи стало вечоріти, виїхали на роздоріжжя та повернули до Пролісок.
– Бач, як здорово все вийшло, – посміхався Бугай до родича. – Через кілька днів будемо в Черніві, а там і наших догонимо.
– Точно.