Я заставляв хвилюватися своєю осяяною усмішкою. І тепер Віктор дізнався чому — перед його очима лягло три короля. Він не може умастити, він програв. Його фіалкові очі розкрилися від подиву, адже на початку вже було видно, що саме він виграє — це доказували два козирі, які він тримав до останнього.
— Не розчаровуйся, це перший раз і він без ставок, — я підняв здивоване обличчя Віктора своїми аристократичними руками, — далі буде цікавіше.
І я був правий, це Вік розумів, тому відвів свій погляд у вікно забравши руку від свого лиця. Не зважаючи самовдоволено почав роздавати карти.
За вікном виблискував нічний Київ. По потемнілому полотну горіли мерехтливі ліхтарики. Листя під звук вітру мимоволі падало на асфальт. Було не людно, тому тихо. Всі вже давно ніжились у своїх ліжка самі або з сім'єю, обговорювали пережите або займалися залишеними справами. У палаті стояла тиша, вона пестила нас по щоках. На наступний раз Віктору також не щастило — випали не ті карти. Гра добігала кінцю та я знову лишався у виграші.
Була черга ходити Віктору — це й вирішить хто лишиться в дурнях, хоч вже все було вирішено. Перед мною лягли дві карти і я з легкістю побив їх. У нас була не рівна кількість карт — у мене лишилось більше. Це дарувало надію та боязність у вени. Поставило крапку наступна дія — перед Віктором лягла козирна карта — дев'ятка. Після чого приміщення ополонила чарівна усмішка Віктора. Тоді я й зрозумів, що програв, перед очима була дама і вона легко могла подолати його карту адже була тієїж масті але сильніша.
—Мфх, сучий син!
Вік у відповідь, лиш голосніше продовжив сміятися. Він ковтнув останню краплю смачного вина дивлячись у мої теж сп'янілі але й налякані очі.
Я опустився нижче, надягнувши на збуджений агрегат презерватив, який дістав з кишені, нахабно заковтнув член майже вщент. Твердістю свого розуму, звичайно, не видав свого захоплення — незрозуміле, м'яке на дотик і ніжніше ніж у інших людяності Віктору.
Вік же лише щось шепотів, намагаючись свої благання донести через товщу повітря, поки я опускав обличчя і заплющував очі, здавалося, ніби мене намагаються зупинити. Перед очима Віка було то обличчя Леоніда, то Лілії. Він згадав той самий весняний день, той самий день, коли світ обернувся з ніг на голову через лиш одну людину.
Була весна. Середина другого місяця цього сезону. Тільки ранок, а сонце піднімалось в небо і яскраві промені проникали у кімнату крізь прозорі шторки, тому вся кімната наповнювалась променями сонця. На вулиці було чудово, пробуджені пташки співали, раніше сонечко світило на землю, все прокидалось і оживало. Дівчаче волосся колихало вуличний вітер, який дув з відчиненого вуличного вікна.
— Я люблю тебе, Вікторе, — впевнено промовила заплакана дівчина вивчаючи його обличчя власною, спітнілою рукою. Вираз обличчя Віктора не понурився, не задумався і цілком не дав ніяких яскравих емоцій, які відчували б інші люди у такій ситуації. Він підтримував мовчанку в кімнаті але потім злісно усміхнувся.
— Ти думаєш, що я тебе підтримаю? Син вчительки літератури полюбить таку нечупару? – його гордий сміх відбивався по стінах класу. Хлопець відштовхнув з силою дівчину вбік, — ти чергова моя іграшка.
Заспокійливо згладивши стегно Віктора, я почав у помірному темпі рухати головою вгору і вниз, поки незв'язні слова юнака перетворювалися на рваний стогін. Обхопив член кільцем у підстави і губами торкався своїх пальців, трохи рухаючи їх. Віктор повернув голову вбік, прикриваючи очі й крадькома дивився на мене, поки я сплітав наші пальці разом. Відчувалося, що межа вже зовсім близько, і підривати насолоду партнера я не збирався. Лише трохи сповільнив темп, язиком вимальовуючи кола на червоній головці, не випускаючи пеніс із рота. Через кілька секунд уже від стін відскакував протяжний стогін Віка у власну руку, поки я спостерігав за ним зі спермою в роті та з невимушеною усмішкою на губах.
12 розділ "Туман безнадії"
— Дружбу не планують, про любов не кричать, правду не доводять. Фрідріх Ніцше.Об замерзлі вікна бились краплі осіннього дощу. Він був сильним — змивав все, що було не захищеним. Йому допомагав вітер, який надавав більше сили. На вулиці було небезпечно, тому всі живі істоти ховались. Вуличних собак або котів люди забирали у магазини, кафетерії чи до себе додому. Безхатьки ховались на автобусних зупинках, хоч вони мало чим могли врятувати. На вологому асфальті валялися електро проводи — майже все місто було без світла.
Я дрімав, поки не злякався гучного удару по вікну. Мабуть дощ, що був на вулиці змінився на град. Це зрозумів не одразу й тому пару хвилин лежав у страху. Не одразу помітив, що я лежав поруч з кимось. Його мужні груди вперлися мені в ніс. Провівши рукою по них хлопець прокинувся за неочікуваного збудження. Це був Віктор. Він також здивувався тому що я був поруч з ним. Тепер ми лежали вивчаючи один одного. Вік оглянув мене з голих ніг до волосся, яке, як завжди заплуталось на голові. По його очах можна було сказати, що він здивований.
Я приліг на спину, поклавши руку собі на обличчя. Місця було мало, я впирався об гаряче тіло Віктора — це заворожувало. Вікно досі бив суворий град. На дереві, що було навпроти вікна, під гілкою ховався зляканий ворон.
— Що було вночі? — Вік мовив негучно, немов боявся розбудити тишу, що була в кімнаті.
Я почав поступово долати туман невідомості. Крок за кроком згадував нічний сором. Події розлилися в крові по венах настороженого тіла. Пам'ятав все до маленької дрібнички і відповідно застигли в очікуванні багато питань до Віктора. Вночі все було не схоже на реальність, немов хтось знімав кіно про нас і ми слідували написаному сцинарію.
Не хотілось дивитися Віктору в очі, хоч сумніваюся, що він щось пам'ятає на відміну від мене, який згадав все до маленької дрібнички. Вік випив набагато більше чим я, тому не зважаючи на його так званий імунітет він сп'янів добре. На скільки зрозуміло з його слів він вів раніше розбійницьке життя, постійно змінюючи ім'я та свою видуману історію. Тому сумніваюся, що він не зловживав алкоголем, щоб зам'яти хвилювання та чистокровне виховання. Його погляд роздягав мене до гола, шукаючи хоч якусь підказку, він тільки доводив правоту моїх думок адже вони наповнились невідомістю.
— Ти не пам'ятаєш? — питання було неймовірно тупим але варто якось подолати цю незручну тишу.
— Все немов у тумані, але де що пам'ятаю, — він різко замовк та задумався, тому Вікторові очі замружили важкі думки.
— Я зробив перші ковтки вина і..., — знову тиша, але в цей раз більш напружена. Очі Віктора відкрилися на всі сто від подиву. Він щось згадав і тому задихався від сорому. Невже цей хлопець згадав, що було вчора? Ні, він би ні за що так не засоромився, не той тип. Я зустрів його подив зацікавленістю, але йому було всерівно на мою реакцію. Віктор шукав порятунок очима, — тут була дівчина?
— Вчора?
Про яку він дівчину? Чи невже я настільки схожий на дівча? Він продовжує мене лякати, хочу втікти і заховатися від всього світу. Так набридли ці всі проблеми...
— Так.
— Кхм, були тільки я і ти.
Вікно продовжив бити град, цим лякаючи до самих кісток. Хотілось закурити, дуже, але на жаль, якщо я відкрию вікно то запущу в кімнату страшний холод, а якщо не відкрию то її оповиє нахабний дим. Тому залишалось піддатись полону незручності. Хоча я довго не протерплю, гадаю це й на краще. Там мала залишитися хоча б одна цигарка, я надіюсь.
— Тоді я нічого не розумію, — Віктор здався, не хотів видумовувати не можливого і просто проковтнув незнання, не віру, — що було вчора?
Я не хотів йому читати нотації про можливо неправильні вчинки чи загалом розповідати всі ті соромні справи, якими ми займались. Хоча нічого соромного не було, як на мою думку, тому нехай згадує.
— Подумай, — в моєму голосі читалась нотки суворості або навіть байдужості.
Мені було всерівно, добре, що я все пам'ятав та не забуду. Ніч була гарячою і азартною, своїми хижими руками прикривала очі, не давала адекватно мислити. Думаючи про такі дрібниці я переліз через Віктора і встав на холодну підлогу. Він відволікся від роздумів та наважився присісти. Груди не прикривало ні що. Шрам від опіку добре виднівся, так само, як набухщі від холоду пори. Мені на це було байдуже. Я пішов шукати одяг до своєї брудної тумби. Добре, що я не дав роздягнути себе, всерівно ні на що дивитися, тільки посиніла шкіра від синяків на грудях та рани порізів. Вік був не гіршим але він більше приваблював. Всі рани, що Віктор отримав у побоях манили і заставляли задати багато цікавих питань. Я себе стримував, вистачило того, що вже було між нами.
Одягнувши сорочку, штани, та зробивши хвоста на голові, я повернувся до Вікторового ліжка, адже там лишив телефон. Хлопець різко зупинив мене рукою, коли я направився до виходу. Його сильні пальці різали мої нещасні вени, а погляд зупиняв без слів.
— Розповідай мені все, що було між нами вночі, — він був налаштований серйозно. Не грав словами, одразу вказав. Було б не правильно, якби я відштовхнув його, не сказавши нічого. Довелось зрозуміти Віктора і глибоко вдихнути, думаючи, як правильно подати інформацію.
— Нічого дивного, — хлопець помітивши, що я налаштувався розповідати послабив хватку, але продовжував свердлити поглядом, — ти випив більше, чим я. Десь через пів години ми почали грати в карти, перший раз — ти лишився у програші, в наступний програв я. Тому мені довелося виконати твоє бажання — відсмоктати тобі.
Віктор не здивувався, напевно очікував це почути, але всерівно задумався. Щось його їло з середини, брало за всі органи водночас і крамсало їх, безперестанку. Але поки що він мовчав, не хотів коментувати сказане мною, просто відпустив мою руку та відвів погляд до пораненого вікна.