Айкі перехилився через край килимка і побачив її – хатину, в якій прожив все своє життя до Дня Великих Утаків.
— А гарно вона там приліпилася в лісі, правда. – захоплено сказав Айкі і штовхнув Чамбу в бік. Чамба ніяк не відреагував. – Слухай, Чамбіно, а з тобою шось не то. – сказав Айкі, присунувшись до Чамби. Бу також подивився на нього. Чамба сидів і не рухався. Навіть очі не кліпали.
— Не то. – підтвердив Бу. – Перелякався.
— Чого? – здивувався Айкі.
— Острова Ерс.
Айкі вхопив Чамбу на носа і притягнув його поближче до себе:
— Слухай, Чамбіно, тобі не можна боятися. Ти найсильніший у всьому світі, який тобі, можливо, треба буде рятувати. І ти хочеш, щоб ми почували себе спокійно і впевнено поруч із тобою? Не смій мені боятися.
Чамба тільки відштовхнув руку Айкі від себе, але нічого не сказав.
— Такого з ним ще ніколи не було. – прошепотів Айкі на вухо Бу.
Бу нічого не сказав, тільки знизив плечима і подивився вниз.
— Ой, дивись, там квітучий пагорб! – раптом закричав Бу.
Айкі не відразу подивився вниз. Він глянув на Чамбу, але, побачивши, що той не реагує навіть на квітучий пагорб, вирішив забути про нього.
— Бачиш, який він гарний. – захоплено мовив Айкі, перехилившись через край килимка. Вони полетіли трохи повільніше, кружляючи навколо пагорба, усіяного різнобарвними квітами. Такого Бу і справді ніколи досі не бачив. Не бачив цього і Айкі, адже з землі нічого не видно, а вилізти сюди і важко, і взагалі не можна – щоб не топтати цю красу.
— Гарно. – сказав Бу.
— Гарно. – відповів Айкі.
Чамба мовчав і не дивився на пагорб.
Пагорб сам по собі не був великим. Але на ньому росло стільки квітів, скільки, мабуть не росло у цілому світі. А бджілок скільки літало серед квітів – носили пилок з однієї квітки на другу. Айкі задоволено посміхнувся і сказав:
— То бджоли мого тата. У нього велика пасіка. Цілий острів мед у нього бере.
Бу здивувався, задумався, а потім спитав:
— А для чого вам пасіки і таке всяке, коли ви все можете замовити?
Айкі подивився на нього і відповів:
— Дурний ти. Хіба може що таке бути гарне і добре, як те, що ти сам зробиш, виростиш, доглянеш?
Бу подумав і сказав:
— Не знаю. На моєму острові їдять траву, бо нічого там більше нема.
Айкі здивувався і сів біля Бу. Подивився на нерухомого Чамбу і сказав:
— Може його стукнути треба?
Бу також подивися на Чамбу і заперечно похитав головою.
Айкі ніби з ним погодився.
— Ну шо? Сідай камінчиком, і ми летимо на позаорбітальні відстані. – сказав Айкі і витягнув з кишені карту неба. Бу подивився на неї і тепер йому стало зрозуміло, чому карта неба не може бути застарілою: коли Айкі розгорнув її, на ній не було простого малюнка, як думав Бу. Вона вся рухалась і острови на ній летіли своїм курсом.
— Сюди. – сказав Айкі, тицьнувши пальцем у білий острів.
— А то що? – спитав Бу.
Айкі здивовано подивився на нього і спитав:
— То ти в мене питаєш? Я думав, шо ти у нас всьо знаєш.
Бу почухався і сказав:
— Острів-сніговичок. Я забув, що я це знаю.
Айкі засміявся, знову штовхнув Чамбу, але той все так же не рухався. Тоді Айкі замовк, кашлянув і повернувся до пілотування килимком.
Бу ще обернувся назад і побачив Нумпі-ду. Він потихеньку віддалявся. Вже було видно знизу Дзигову Обсерваторію. Але Бу востаннє глянув на квітучий пагорб. "І оце ми звідси летимо?" – подумав він, зітхнув і спрямував свій погляд у синю далечінь попереду.
16. Острів-Сніговичок
Раптом заговорив Чамба. Бу вже трохи закуняв, але слова Чамби його розбудили. Навколо було тільки небо і голос Чамби:
— Айка. Я летіти, якьчьо ти я на осьтрів скарьба везти.
Айкі задоволено обернувся до Чамби і сказав:
— Чамбіно, якшо такий острів є, і якшо ми його побачимо, чи почуємо про нього – обо'язково полетимо туди.
Чамба нарешті засяяв, Бу полегшено зітхнув, Айкі подивився на карту неба і сказав:
— Хлопці, нам вже й не так далеко летіти.
Бу заглянув до Айкової карти і побачив, що червона цятка, яка позначала їхній килимок, вже впритул наблизилась до білої цятки Острова-Сніговичка.
— Ну то шьо – торть. – вдоволено вигукнув Чамба, приготувавшись до появи його улюбленої страви.
Айкі подивився на нього і сказав:
— То добре, Чамбіно, шо ти так ожив, але торта не буде.
Чамба не повірив і повторив замовлення, але, коли нарешті торт таки не з'явився, він вирішив обідитись.
— Чамбіно, тут не Нумпі-ду і бажання тут не здійснюються так просто.
Чамба якось ображено подивився на Айкі. Бу співчутливо глянув на Чамбу, а сам Айкі тим часом урочисто мовив:
— Хлопці, ось він наш красень Сніговичок.
Бу і Чамба одночасно подивились у ту сторону, куди показував Айкі і побачили великого білого-пребілого острова, над яким крутились густі хмари, з яких сипав сніг.
— Ото так чудо! – вигукнув Бу. – Давай підлетимо ближче.
— Давай-ка, давай-ка. – погодився Чамба і вже перестав ображатися.
Айки потихеньку скерував килимка до вершин снігових гір острова.
— Не забувайте, хлопці, шо нам на острів сідати не варто: там снігу купа і холодно.
— А шьо то – снігь? – спитав Чамба.
— Ти його ніколи не бачив? – спитав Бу.
— Нєа. – щиро відповів Чамба.
Бу ще раз подивився на Сніговичка і сказав:
— Сніг – то таке, як дуже холодна вода, яка стає пухом.
Чамба зіщулився і прошепотів:
— Там-ка хольодно?
— Напевно. – сказав Айкі, заходячи в піке над засніженими вершинами.
— Не напевно, а навіть дуже. – уточнив Бу.
— Давай-ка тілька зверьха дивитись, а там-ка не летіти. – запропонував теплолюб Чамба.
Айкі лихо обминув одну з найвищих скель і сказав:
— Ми ж то і робимо.
Чамба подивився на Айкі і Бу, побачив, що їм обидвом цікаво тут і вирішив промовчати.
— Дивись, Айкі, он там найвища вершина, підлети до неї і зупинись там. – запропонував Бу.
— Я би казав летіти униз, під хмари, бо звідси ніц не видно, крім хмар.
Бу, який і сам любив тепло, несхвально подивився на Айкі і вказав рукою на вершину. Айкі посміхнувся і полетів туди.
Внизу і справді, крім хмар і вершин, які з них стирчали, нічого не було видно. Коли Айкі спинив килимка-літунця над самісінькою вершиною найвищої гори, він і Бу звісились з килимка і подивились униз. Деякий час вони так висіли і дивились, аж Чамбі стало цікаво і він також приєднався до них. Внизу злегка рухалась велика купа хмар. Дуже зрідка вона розривалась і було видно землю внизу, всю білу-білу, вкриту снігом. Чамбі такий пейзаж не дуже сподобався і він знову сів на килимку. Але не встиг він цього зробити, як відразу закричав:
— Тікай-ка, Айка!
Айкі схопився і подивився вперед. Прямісінько на них на великій швидкості щось мчало, по дорозі крутячись у різних напрямках і щосили репетуючи. Айкі спробував відлетіти в сторону, але було вже надто пізно. Те щось, що так швидко летіло на них, з розмаху їх гепнуло, і вони всі троє повилітали з килимка.
Чамба встиг вхопитися за камінь, що стирчав з вершини гори і повиснути на ньому. Айкі якимось чудом умудрився зловитися за ногу Чамби і повиснути на ній, а Бу ще на килимку міцно вчепився в шию однієї з голів Айкі і тепер висів на ній незважаючи на крики другої голови, яка пояснювала Бу, що він задушить першу. Бу злякався і так міцно тримався, що всі крики Айкі були цілком марними.
Те, що збило всіз трьох з килимка, виявилось Бубухом, який ще мить попетляв і також випав із свого килимка, однак встиг вхопити його однією рукою і той повис у ній. Він пролетів повз Чамбу, який зібрався використати свою силу для того, щоб підняти всіх на килимок, що мирно висів там, де з нього було збито його пасажирів. Пролетів повз Айкі, але в останню мить устиг вхопитись за його ногу. Такої нагрузки камінь, на якому всі четверо висіли, не витримав, розколовся і посипався дрібними кусочками. З диким криком четверо потерпівших катастрофу полетіли вниз. До хмар залишалось ще трохи далеко і було видно, що їм усім вдасться впасти не на каміння, а в сніг. Так воно і сталося. Першим впав Бубух, який ще в польоті пробував розгорнути свого килимка, а в результаті тільки загорнувся в нього. І таким загорнутим клубком почав ковзати по снігу униз, якимось чудом обминаючи подекуди виступаючі каміння.
Слідом за ним на трасу вийшли Айкі і Бу в нього на шиї. Задерши ноги, Айкі помчав униз за Бубухом. Але раптом Бу закричав:
— Каміння!
Айкі опустив ноги і почав ними керувати. Але, коли він підскочив на трампліні, приземлитись йому вдалось тільки догори ногами і керувати знову було важко. Під час польоту Бу якось відчепився.
Позаду мчав Чамба, не перестаючи репетувати. Раптом Бу осінило і він крикнув до Чамби:
— Не кричи так голосно, буде лавина.
— Шьо то лявина? – спитав Чамба і підскочив на трампліні.
Бу не встиг відповісти, як позаду них почувся гул. Чамба повернув голову і побачив величезну купу снігу, яка гналась за ним. Від цього він ще сильніше закричав. До того ж, почалися хмари і зовсім нічого не було видно. На щастя у хмарах каміння вже не було. Тут був тільки сніг і було його багато.
Швидкість стала настільки великою, що хмари миттю закінчились і аже тепер всім чотирьом відкрилась вся краса Острова–Сніговичка. Щоправда ніхто тепер і не думав роздивлятись навкруг. Супер слалом ще не закінчився і основним завданням всіх було якомога вдаліше з'їхати. Бубух з Айкі суттєво вирвались вперед і мчали швидше від Бу і Чамби. Чамба до того ж весь час обертався і кожен раз переконувався в тому, що лавина вперто хоче його наздогнати.
Бубух і Айкі, який вже майже наздогнав його, вискочили на ще якийсь трамплін, цього разу, правда, гігантський, і шугонули високо вгору. В польоті Бубух знову почав видряпуватись із свого килимка. Це в нього получилось лише тоді, коли він усвідомив, що його обидві голови вже в снігу, а ноги задерті високо вгору, і так він продовжує спуск.
На цьому етапі Айкі наздогнав і перегнав його. Але раптом очі його в декілька раз збільшились і він щосили закричав. Прямісінько попереду, там, де вже закінчувалась гора, починався ліс. Айкі на шаленій швидкості нісся в ліс. Бубух якось трохи відстав від нього і, можливо, йому вдасться вчасно загальмувати. В Айкі це однозначно не получиться. Але ж він найкмітливіший у світі. І він почав шидко думати. Трохи збоку зліва був поворот, який плавно закручувався догори – ідеальне місце для гальмування.