Родіон почувався самотньою людиною і перебував у незвичному розгубленому стані. Перебуваючи сам на острові, пройшов не великий шлях і піднявся на наступний поверх, який був ще одним кроком на його загадковій долі. Піднявшись сходами, він поставив сам собі запитання:
— Навіщо я тут? Хто мене сюди прислав? Яка причина всієї моєї незрозумілої подорожі?
Не міг повірити собі й зрозуміти, як сюди потрапив і чому саме він тут опинився, а не хтось інший.
Родіон тихо сказав:
— У кожного з нас своє життя і свій шлях, де б ми не були і ким би ми не були, кожна дорога окремої людини має свою оригінальну стежку, не схожу ні на чию. Кожна стезя має свій сенс. У кожної живої істоти своя неповторна доля з наявними в ній подібностями з іншою долею, але вона аж ніяк не може бути ідентичною, і кожному з нас необхідно зрозуміти і прийняти своє призначення і пройти свій шлях до кінця. Я ж Родіон і ні хто інший і ні ким іншим, ні коли не був. У мене немає більше сил. Я не знаю, що робити і куди йти далі.
На цей момент, коли зіткнувся з труднощами і йому шалено хотілося додому, а як йому раніше здавалося, нестерпне пекло, сповнене робочим хаосом і домашніми плутаниною сімейного життя з постійними дзвінками друзів, раніше ввижалося, що він не може терпіти, і набридливо ставився до нього, а зараз це був для нього рай.
Родіон знову тихо про себе сказав:
— Зіткнувшись із труднощами, і тільки тоді ми починаємо розуміти й цінувати те, що колись нам здавалося непотрібним і таким, що не варте ні чого для нас.
Тут на самоті й забутті почав розуміти справжні цінності дружніх стосунків, те чого він ніколи не цінував, а завжди надавав перевагу зовсім іншим привілеям, як-от фінансова вигода, спілкування заради задоволення своїх майбутніх планів. А час він витрачав, якщо в ньому була дня нього користь, і тепер він залишився сам.
Родіон, тихо поглядаючи на всі боки, сказав:
— Світ змінюється тоді, коли ми переглядаємо своє внутрішнє ставлення себе до зовнішнього оточення.
Настав той самий момент, коли він відчув важливість простих, здавалося б, незначних речей, які мають справжню радість у житті, і те не підроблене щастя, що його всі так шукають, але в зовсім іншому місці, там, де його ніколи не було, й ніколи не буде, а там буде лише обман самого себе та змарнований час на надії й мрії, які завжди ведуть до реального щасливого життя.
Родіон поставив сам собі запитання:
— Куди я йду? Навіщо я сюди прийшов? А що як за наступними дверима ховається те, що я так довго шукав. Але що найголовніше в житті? Гроші, слава, влада або ж простий затишок, якого мені завжди не вистачало, а тепло, спокій із поруч відданими друзями, я це все не цінував. Може я не даремно тут опинився і мені необхідно подолати цей шлях, який відкриє мені всю про мене правду, але, що це за таке дивне місце? Чому я тут опинився? Ось у чому питання.
Прислухався до темної прірви, що утворилася всередині, яка наспівувала собою мелодію невідомості, забираючи сили йти далі до своєї мети.
Родіон сказав:
— Іноді наша внутрішня невідомість поводиться як дракон, що поглинає вогнем все живе на своєму шляху, з яким нам необхідно битися і здобути над ним перемогу. Невідомість краде з нашої душі наші сили, і прагнення, ставлячи нас в ув'язнення, одягаючи на очі темну пов'язку, з якою ми йдемо все далі в пащу дракона, що поглинає вогнем і спалює надію. Поборовшись із ним, ми здобудемо не тільки силу, а й упевненість у собі, яка дасть нам більше, ніж у нас було. Кожна перемога незалежно, де вона була всередині або зовні, завжди винагороджується, але цю винагороду необхідно побачити.
Піднявся на другий поверх і побачив сталеві холодні стіни, що не відображали жодних усередині нього почуттів, наче ці стіни були його почуттями, в яких у ньому не було життя і правди. Він застиг на місці й почав розмову із самим собою:
— Нехай буде, так як було велено невідомою волею. Я розумію й усвідомлюю лише свою безвихідь, у якій немає мого вибору, і я, невідома для себе людина, зобов'язаний змиритися зі своєю безпорадністю та відсутністю належного, як я раніше думав, вибору, якого в мене ніколи не було. Я обманював сам себе протягом багатьох років, і мені доводилося лукавити і жити ілюзією, яка надає мені вибір тієї ж ілюзії. Чинити опір проти вищих сил — це все одно, що перетворитися на птаха і полетіти далеко в космос, де немає землі і води. Я втік зі свого шляху, і спробувавши обдурити саму долю, залишився сам. Ні. Так я тільки ще більше перетворю себе на втікача, що ховається від самого себе. Я сподіваюся, мої слова будуть почуті і той, хто створив цей чарівний світ загадок і таємниць, допоможе мені знайти спокій і відкриє мені правду і дасть на мої запитання відповіді.
Родіон подивився вдалину:
— Мене найбільше хвилює лише одне питання. Хто ж я? Просто людина без обличчя та імені? Тоді, що я тут роблю, і навіщо я сюди прийшов. Яка мета того, хто відправив мене в цю подорож дивним світом із незвичайною реальністю.
Хотів почути відповідь від того, хто привів його сюди і створив цей світ, але ніхто йому так і не дав відповіді. Ні голос усередині, ні голос зовні, нічого не промовив, він чув усього лише одну тишу.
Родіон сказав:
— Найімовірніше, а так воно і є в цьому світі, і правда в тому, що я був завжди сам, і мені більше ні на кого було сподіватися, крім як на самого себе, і тільки так, можливо, я зможу закінчити свій шлях. Дізнатися хто я, і ким це весь час був під маскою брехні та лукавства. Може наодинці з самим собою зрозумію себе і дійду до кінця, і дізнаюся хто я.
Родіон подивився на всі боки:
— Усе своє свідоме життя я обманював себе і жив зовсім не своїм життям, і постійно намагався піднести себе над хмарами, будучи не орлом, а простим смертним гравцем, граючи драму чужого життя, але не свого. Я раніше віддавав перевагу вигоді і грошам, а зараз я зрозумів, що щастя ховається в теплому куточку близьких і надійних друзів. Як я так раніше міг жити? Я постійно обманював себе і вводив у глибоку оману. Я загубив найпростішу і найважливішу не тільки для мене, а й для всіх нас істину радості та людського щастя. За все своє життя я ніколи не звертався до самого себе за розумінням, простим співчуттям, і необхідною в скрутну хвилину підтримкою, гублячись у чужих помилках і думках, які завжди були для мене чужими. Адже у кожного з нас своє життя і свій неповторний не схожий шлях.
Родіон подивився вгору:
— Мені потрібно йти далі, але ж зупинившись на місці, я ще більше потону в пащі вогнедишного невідомістю дракона. Найскладніше зрозуміти і прийняти витраченим даним мені життям даремно не на найосновніші цінності, а на другорядні, і потреби, які я поставив понад усе. Сам себе змусив плисти за течією помилкових цінностей. Прийняти і пережити, змиритися і повірити заново в себе, і є вірний шлях до зцілення душі і справжньої радості життя.
Родіон заплющив очі:
— Стоп.
Родіон розплющив очі:
— Чому я йду на одному місці? Дивно.
Родіон зупинився і побачив біля себе туфлі:
— Кілька хвилин тому їх тут не було. Звідки вони тут взялися? Я тут уже другий день і за цей час не зустрів жодної людини, а вони явно когось хто тут колись бував. Таке відчуття ніби їх якийсь Карлик забув.
Родіон усміхнувся й одягнув їх, а потім сказав:
— Це мій розмір. Спасибі тобі невідомий Карлик за залишений подарунок. Тепер у мене будуть туфлі.
Одразу після вимовлених слів Родіон втратив над собою контроль і перетворився на божевільного. Родіон голосно закричав:
— Я вільний. Я вільний.
Сам того не розуміючи, він втратив над собою контроль і перетворився на неконтрольованого Карлика.
Швидко полетів уперед уздовж коридору і подолав не велику відстань у сто метрів. Він летів біля сталевих дверей, у які мав зайти, і можливо, отримати відповідь на своє запитання, до наступних сходів, що ведуть на третій поверх, біля яких він зміг зупинитися тільки зі свистом, що труться туфлями об поверхню підлоги. Різко й несподівано втратив над собою контроль і розвернувся на одній нозі та з тією самою швидкістю помчав назад на початок коридору з широко розставленими на всі боки руками. Хапав пальцями холодне повітря. Метнувшись туди й назад, зупинився на тому самому місці, з якого почав свій політ коридором. Шокуючи себе своєю некерованою поведінкою, яку він не в змозі був зупинити, і в цю мить він, повільно парируючи в невагомості, різко перекинувся в просторі та встрибнув ногами на стелю і від початку до кінця пробігся коридором. Родіон повернувся на місце. Не зістрибуючи зі стелі, підстрибнув до підлоги, і рукою дістав її блискучу поверхню. Виконавши в стрибку подвійне сальто, він приземлився на поверхню стелі і сказав:
— Я вільний.
Родіон закричав і зістрибнув зі стелі на бічну стіну з такими словами:
— Я вільний. Я можу робити все, що захочу.
Почав бігати по стінах, перестрибуючи з однієї стіни на іншу і в проміжках голосно сміятися. Стрибав на стелю і на бічні стіни, а з них уже відштовхувався і ставав на підлогу, і знову відштовхуючись від підлоги і парируючи в просторі, знову летів уздовж коридору і приземлявся на стелю. Насолоджуючись набутою в незвичайний спосіб давно спраглою свободою, він голосно сміявся, і махав на всі боки руками. Раптово зупинився і подивився на всі боки, підняв високого догори голову, побіг по бічній стіні до великих дверей, які стояли попереду. Наблизившись він побачив відсутність дверної ручки і голосно сказав:
— Тут немає дверної ручки? Хто її вкрав? О, я зовсім забув, що тут у цьому палаці я зовсім один, але чомусь постійно думаю, що поруч зі мною хтось перебуває. Мабуть, у мене залишилася звичка ще з мого справжнього світу постійно відчувати біля себе надокучливих співробітників і дорогих для мене друзів, за якими я шалено сумую. Оточення завжди змінює людину. Змінює її почуття, ставлення до світу і розуміння справжніх цінностей.
Постукав у двері, і вони самі перед ним відчинилися:
— Ні чого собі.
Почухав потилицю і сказав:
— Знову темрява.
Попереду розстелився довгий темний коридор.
Подивився вдалину темного коридору:
— Як у цьому на вигляд не великому палаці сюди все помістилося.
Зістрибнув на підлогу і прокрадаючись углиб темряви, увійшов до кімнати, відчуваючи запах нашатирного спирту.