Дехто втік, решта, кого цілком захопили, втратили себе, стали керованими Зебом, тобто злими, кровожерливими і похмурими. Сталося це 35 Нумпідуських років тому. А Ерс зараз потихеньку наближається все ближче до темного всесвіту, потроху перетворюючись на планету, де вбивають і навіть їдять один одного.
— Як то? – спитав Чамба.
Бу подивився на нього і відповів:
— От так, як, дивись, ти береш мене, і їш так само, як їв торта.
— Алє ти тоді нєма! – здивувався Чамба. – І коли я ти їсти, ти боліти!
— Мене ніхто би там не спитав. – відповів Бу. Ти думав нюки – це погано? Вони найбільше, що можуть, так це зробити тебе одним з них, і ти будеш так само з землі вилазити. Утаки взагалі, ти бачив, коли злі, кидаються чимось неприємним і більше нічого поганого не роблять. А люди роблять так, що болить, і так, що перестаєш жити.
— Я не хотіти тюда. – проскиглив Чамба.
— Треба. – сказав Бу. – Коли те все сталося, на кожному острові стали готуватися до небезпеки з боку Зеба. На Нумпі-ду придумали піднумпідуську Дзигову Обсерваторію. Ми там були. Звідти вони навіть можуть бачити Ерс. Він хоч і далеко, але трохи нижче, чим Нумп-ду. Взагалі ті всі мудрі утаки, які сидять унизу, думають, що вони наймудріші. Вони навіть ніколи нагору не вилазять. Сидять там і дивляться за світом. Бачать усіх, хто внизу літає. А там трохи не такі всі мудрі, як угорі. Серед них усіх утаки таки наймудріші. Але ми з тобою згори. Тобто, ми можемо бути мудріші від утаків.
— Мудріші від Айкі? – зрадів Чамба і радісно підскочив. Він видивився у небо, але нікого і нічого там не побачив. Подув легенький вітерець і гойднулася чуприна Чамби. Він поправив її рукою і сів біля Бу.
— Пам'ятаєш два підноси з напитками? – спитав Бу. Чамба похитав головою. – Там були три для нас і три... також для нас. – Бу запнувся, засміявся і продовжив: — перші три ми випили, а другі мали пити, бо ми з тобою, Чамба, не підійшли ні Рігоберу, ні Кубіку, бо ми згори, а нікого згори вони не знають і подумали, що нас нема, що ми помилка природи. Наші напитки тоді мали би випити оті, такі, як Айкі. А ми би випили інші напитки, після чого би все забули і нічого про дзигову обсерваторію не пам'ятали.
Чамба якось ніби трохи засмутився. Тоді Бу вирішив розвеселити його:
— А летимо ми на Ерс, бо мудрі утаки думають, що на Ерсі збирається військо для того, щоб захопити наш світ, а ми маємо це вияснити.
— А чьо ми? – спитав Чамба.
— Точніше Айкі, ну і ми разом з ним.
— А будє страсьно?
— Напевно.
Чамба подивився на Бу, а той підморгнув йому і сказав:
— У нас є найсильніший у всьому світі Чамба, найкмітливіший Айкі і той, що знає все – я.
Це трохи заспокоїло Чамбу і він полегшено зітхнув, коли, раптом, біля нього з шиком, по-фраєрськи приземлився Айкі. Бу з таким подивом витріщився на те, як плавно, легко і красиво Айкі це зробив, що навіть не помітив того, що відразу кинулося в очі Чамбі: Айкі прилетів на своєму власному килимку-літунцеві, тому, що його побачив Бу ще вчора.
— Привіт! – вигукнув Айкі і зіскочив з килимка.
— Привіт. – прошепотів здивований Бу.
— То я, хлопці, вже геть навчився літати, навіть додому залетів, з татом і мамою попрощатися і килимка захопити.
— А Плюх? – спитав Чамба.
— Плюх знов напився свого зілля і спить в хатині. Ви хіба не помітили, як він туда залетів? – Айкі щиро здивувався і радісно обійняв Бу з Чамбою. – Ну шо, хлопці, то вже вечір, чи ви і цього не помітили. Поспимо тут, а зранку подивимося на квітучий пагорб і полетимо до острова Ерс, виконувати нашу місію. – Айкі сказав це так урочисто, що Бу з Чамбою навіть повірили і нічого не запідозрили, але Бу раптом осінило.
— Ти звідки про Ерс уже знаєш?
— Ха! – вигукнув Айкі. – Я найкмітливіший у всьому світі, до речі, Бу, можеш виключити свого нумпідона.
Бу здивувався, глянув на нумпідона, про існування якого вже встиг і забути і виключив його. Чамба дивився на це все і раптом почав реготати. Та ще й так реготати, що аж перевернувся і, зловившись за живіт, качався по землі.
— Бу, коли я тобі прийшов казати, що тебе покатаю, як навчуся, я включив тобі нумпідона – ти навіть не помітив. Потім включив свого і все чув, що ти говорив. Чамба ж свого не включав, тому ніхто з вас і не догадався, а я все-все чув. Смачний був торт? А покажи мені Фігу.
Бу образився і почав бити Айкі кулаками. Той засміявся і спробував втекти, але зашпортався в Чамбу, який валявся на землі і реготав. Потім зверху на них всіх з розгону впав Бу, якому чомусь також захотілося сміятися. Його вже не хвилювало те, що на острові Ерс робиться з колись добрими і мирними його жителями. Він хотів просто повалятися разом з цим двома регочучими чудіками, з якими тепер доведеться політати по світу.
15. КВІТУЧИЙ ПАГОРБ
— Чьо! Ужьо? – зарепетував Чамба, розбудивши Бу. Чук солодко потягнувся на своєму теплому і м'якому-прем'якому ліжку, позіхнув і відчув, як його енергійно стягнули з нього.
— Ей. – почав протестувати Бу. Але на Чамбу це не подіяло. Він тримав незадоволеного Бу в руках і щось намагався сказати. Це у нього чомусь не виходило. Бу дивився на нього і бачив, як смикаються його губи в марній спробі щось вимовити.
— Це ми летимо вже. – пояснив Айкі.
— Ага. – нарешті спромігся сказати Чамба.
Бу насилу зліз з Чамбиних рук і впав на землю. Навкруги було так гарно. Сонячно і тепло. Бу подивився на небо, примружився від яскравого сонця і ще раз солодко позіхнув, але цього разу його гримнули по спині – аж він перевернувся. То був Чамба. Він знову онімів і намагався привернути увагу Бу. Малому це набридло і він підбіг до Чамби, став перед ним, хвильку подивився на те, як він кривляється і щосили крикнув:
— Ми летимо!
Чамба перестав рухати губами і здивовано витріщився на Бу.
— Хто тама ричит? – спитав Плюх, який з'явився з-за спини Айкі. Самому Айкі, мабуть, все було цілком байдуже. Він гарненько вичищав якоюсь щіточкою свого килимка, уважно обдивляючись його, щоб нічого не пропустити.
Бу засоромився і відійшов у сторону. Чамба продовжував стояти і кліпати своїми райдужними очима, а Плюх повернувся до Айкі і почав щось йому розказувати.
Бу вирішив відвернутися. Чамба також. Так вони і сіли, повернувшись один до одного спинами.
Сонце вже трохи високувато піднялося. Але всеодно ще до обіду далеко. Воно якось так лагідно гріло. Бу ще раз подивився на нього, ще раз примружився і ще раз солодко потягнувся. Аж раптом різко обернувся, та Чамба цього разу його не чіпав. Тоді Бу заспокоївся і провів рукою по шовковистій зеленій травичці. Вона ніжно залоскотала його руку. Легеньким поривом війнув свіжий вранішній вітерець. Стало так добре і млосно... але очі Бу раптово витріщились на невідомо-що і він закричав:
— Як летимо!?
Всі знову на нього видивились. Айкі навіть перестав чистити килимка, а Чамба дав йому шматок свого торта, якого вже встиг замовити. Бу взяв торта і швидко з'їв його. Айкі тим часом сховав у кишеню щіточку і розстелив килимка. Той завис над самісінькою землею. Але Бу це не влаштовувало.
— Вже летимо? – перепитав він.
— Треба. Вам вже пора звідсіля махати. – пояснив Плюх. – Вас уже пантруют великі пригоди у великім світі.
Айкі підійшов до Бу і казав:
— Зараз ми летимо до квітучого пагорба, а потім, вже звідти візьмемо курс на Північ.
Бу нічого не відповів. Чамба також залишив спроби сказати хоч що-небудь. Після історії, яку йому розповів Бу, у нього якось геть відпало будь-яке бажання летіти до острова Ерс.
— Ну шо, сідаємо? – вигукнув Айкі і сам стрибнув на килимка.
Бу неохоче послідував за ним. Йому також не хотілося кудись летіти. Сонечко тут таке тепле і гарне. До того ж, Бу лише сьогодні пізнав насолоду життя на Нумпі-ду. Він нарешті виспався на м'якому ліжечку, наївся смачного торта, та й взагалі, за два дні якось звик до цього острова.
— Альо! Чамбіно, ти шо там, спиш? – крикнув Айкі, побачивши, що Чамба і не збирається наближатись до килимка.
Чамба нічого не відповів, навіть уваги не звернув на слова Айкі. Тоді Айкі знову покликав його, на що Чамба повернувся до нього спиною.
Ти ба. – здивувався Айкі і зліз з килимка, підійшов до Чамби і поклав йому руку на плече: — Слухай, Чамбіно, нам таки треба туда летіти, може й справді світу допоможемо. Ти коли-небудь всьому світу допомагав? – Чамба мовчав. – От бачиш! І я ніколи. – Чамба всеодно мовчав і слова Айкі якось не справляли на нього ніякого враження. Тоді Айкі вирішив інакше переконати його. Він обійшов його, став перед ним і всіма чотирма очима вдивився у його два. Тоді Чамба заплющив очі. – Дивись. – почав Айкі. – Ти мені друг? – Чамба не відповідав. – Друг, я питаю? – Чамба розплющив очі, але нічого не говорив. – Друг? Питаю востаннє. – Айкі допитливо подивився на Чамбу, а той дивився на нього і мовчав. Айкі зітхнув, махнув рукою і пішов до килимка, скочив нього і завмер.
Без Чамби не добре летіти. – сказав Бу.
Ото я і не лечу. – відповів Айкі.
А він не йде. – сказав Бу, показуючи пальцем на Чамбу, який навіть не обернувся до них.
Раптом Айкі підняв угору руку і тицьнув пальцем у небо. Бу подивився туди, куди показував Айкі, але той сказав:
— То я придумав. Тримайся за килимок.
Бу зловився руками за край килимка і відчув, як той плавно піднявся, розвернувся і направився до Чамби. Бу перехопило дихання – так вправно керував килимком Айкі. Всього день вчився і так навчився. Коли килимок впритул наблизився до Чамби, Айкі підхопив його, при цьому сам мало не впавши, і посадив поруч із собою. Чамба все так же мовчав. Він, напевно, зрозумів, що викрутитись йому не вдасться і всеодно потрібно буде летіти на Ерс разом з усіма. Отож він і сидів тихо.
Тим часом килимок повернув назад і Айкі трохи знизив його, долетів до Плюха, помахав йому рукою і крикнув:
— Бувай здоровий, дядьку Плюх. Спасибі тобі.
Плюх у відповідь замахав руками і прокричав:
— Бувайте здоровенькі, хлопці, файнюцького вам льоту.
Бу також замахав руками на прощання, а Чамба ні на що не реагував.
Айкі взяв курс на квітучий пагорб, що велично здіймався вгору трохи вбік від середини острова. Бу перехилився через край килимка і розглядав краєвиди, що відкривались його оку. Внизу був цілий острів. Не такий він вже й великий. Його рідний острів десь втричі більший.
— Он твоя хатина! – раптом закричав Бу, показуючи пальцем кудись униз.