Вона відкинула тоненьку шовкову ковдру, її ніжне розбещене тіло жадало чоловічої ласки, та вже майже два роки імператор тільки іноді заходив до її спальні, потрохи охоловши до її звабливого тіла.
Зорина добре пам'ятала свій перший приїзд до столиці величезної імперії. Наївна дівчина пустель, яка стояла, розкривши рота, перед величними мармуровими храмами Єдиному богу, його П'ятнадцяти Пророкам і різноманітним святим. Така гарненька, худенька, засмагла під палючим сонцем пустелі, ще не відійшовши від батьківської домівки, де так її любили і пестили. А потім дядько Ахмантин повів до імператорського палацу і сотні очей прискіпливо розглядали її, оцінювали. А імператор, здавалось, такий недосяжний у своїй величі, заговорив з нею, а вона знітилась і відповідала невпопад, не можучи згадати еллінські слова. Місяці навчання в елітній школі і через півроку весілля з імператором. Очікування вагітності, а потім народження дитини. Яка була радість, коли народився її син – Олександр, відразу все перемінилось, стали запопадливі пихаті вельможі, сам імператор виконував всі її забаганки, приходив майже кожної ночі до неї. Зорина, здається, сама його покохала, хоч він був такий товстий і пітний, з булькатими червоними очима. Та недовго тривав цей щасливий час, підросли ці кляті дівчиська, які ненавиділи її, готуючись вирости і звалити її сина, відібрати у нього трон. І тоді на допомогу прийшов Ахмантин, він підказував що робити, як вести себе, аж поки Зорина через кілька років не зрозуміла, що дядька використовує її, проводячи в життя свої плани, пов'язані з інтересами аравських принців пустелі і їх фанатичних священиків. Та що вона могла зробити. Аж доки у неї не з'явилась Ізана.
Зорина відпочивала з сином в літнім палаці на берегу морської затоки, коли її серед ночі розбудили стражники і повідомили, що піймали злодійку, яка хотіла обікрасти палац. Вона забажала поглянути на цю нахабу і, накинувши халат, спустилась до банкетної зали. Охоронці тримали маленьку смагляву дівчиську, успівши вже добряче відлупцювати її, та побита крадійка тільки озлоблено лаялась, посилаючи прокляття на їх голову, стараючись як найболючіше вдарити своїми худими але стрункими ніжками. Зорина, подивившись на це, посміхнулась і веліла відпустити дівчину. А потім запросила її прийти вдень і пообідати разом, поговорити. Імператриця не очікувала, що та прийме запрошення, але крадійка прийшла, одягнута в якесь надзвичайно барвисте плаття. Після різноманітних страв і вин, трохи розімлівши, вони сиділи за чашкою пахучого чаю і Ізана розповідала про своє життя.
Дівчина була не набагато молодша за Зорину, виросла вона в бідній сім'ї в трущобах великого міста з двома молодшими братиками, мати займалась проституцією в портових тавернах, батько ж був її сутенером і частенько сп'яну колотив свою жінку. Це викликало у імператриці, вихованої в сімейних традиціях пустельних кочівників, велике обурення цією дикістю. Змалечку Ізана навчилась красти і відстоювати в бійках свою честь. Вирісши, деякий час працювала танцюристкою, та домагання господаря бродячого балагана дістали її і вона знову повернулась до крадіжок. Але завжди мріяла зірвати здоровенний куш і зажити другим життям.
Зорина, співчуваючи Ізаниної долі, запропонувала гроші. Крадійка гордо відмовилась – подачки їй не потрібні. Після цього дівчина ще більше сподобалась імператриці і вона запропонувала працювати на неї. Ізана тільки нечемно фиркнула, сказавши, що служниця з неї навряд чи вийде. Зорина ж прохала виконувати тільки іноді її делікатні доручення, за доволі пристойну винагороду. І першою справою було проникнення до одного будинку – викрасти деякі папери. Ізана, задумавшись на хвилину, погодилась і запропонувала долучити до справи її знайомого на прізвисько Проклятий крадій.
Через кілька днів Ізана і Прокл зустрілись з імператрицею, переговорити деталі справи. Та як тільки Прокл дізнався, що треба обікрасти дім канцлера, він запротестував. Мало того, що він не працював принципово в Цареграді, але все ж піддався на умовляння Ізани, так ще зв'язатись з однією із наймогутнішою людиною імперії, ні це вже було занадто. Зорина була роздратована, та не показала свою злість, вона спробувала переконати Прокла, наголошуючи на те, що буцімто канцлер шантажує її деякими паперами. Вона трохи сплакнула, а Ізана накинулась на Прокла. Той не витримав і дав згоду. План пограбування був простий. Зорина розповіла про внутрішнє розташування кімнат, описала місце знаходження тайника, а після вдалого викрадання паперів треба було тільки замісти сліди, тобто запалити літній дім Ахмантина, стара частина якого була дерев'яною.
Все пройшло успішно, папери потрапили до імператриці, а канцлер судячи зі всього нічого не запідозрив. Правда Прокл, пославшись на нагальні справи тут же виїхав із столиці і попросив Ізану більше не турбувати його такими справами, був він при цьому похмурий і небалакучий. Хоча Ізана божилася, що вони не розкривали папери і Прокл не читав їх, але Зорина не дуже повірила цьому і відклала все до слушної нагоди. Папери були дуже цікаві, там було дещо і про імператрицю, вельми не приємне, але більше про плани перебудови імперії після приходи до влади її сина Олександра. Та ще кілька цікавих імен, яких планували привести до влади, розставивши на ключові пости імперії. Зорина зрозуміла, її використовують для зміни напрямку розвитку держави, як в політики, так і в релігії. Доволі впливові вельможі і не лише аравські принци, а і багато інших, хочуть розширення імперії і більш агресивної релігії та організувати походи проти невірних. Їй було байдуже до їх планів, але вона не могла допустити перетворення свого сина в маріонетку. І Зорина вирішала діяти сама, стала підбирати відданих людей, плела тонкі інтриги, намагаючись використовувати свого дядька Ахмантина. Два роки тому, дізнавшись про плани імператора видати дочку Анну за старшого сина герцога Венедійського, вона примусила Ахмантина зруйнувати ці плани, переконавши його в загрозі для її сина при наслідуванні престолу. Та не все так добре, імператор щось запідозрив, мабуть Константан вплинув на нього, і потрохи охолов до неї, а сина відправив до військової Академії.
Зорина перервала спогади і підвелась із ліжка, накинула легкий халат, підійшла до вікна. Перед її поглядом розкинулись вогні самого величного міста на землі – сотні храмів, вежі фортець, десятки кораблів в бухтах столиці. Цареград або еллінською Цезарополь, що значило місто цезаря, був центром всієї могутності Цезарії, держави нащадків Великого Олександра Макдонського. І це місто незабаром належатиме їй і її сину.
***
Ахмантин перегорнув останній аркуш паперу і полегшено зітхнув, нарешті з державними справами покінчено, а то вже далеко за північ. Тепер час зайнятись планами на майбутнє. Діставши з потаємної шухляди лист із Аравії, перечитав ще раз. Друзі пишуть, що необхідно прискорити дії, неможливо вже утримувати шейхів від походів проти невірних і потрібно спрямувати удар чи то на Персидію, на заклятих язичників, чи на підкорення Чорного континенту, набирати рабів. Що ж йому робити? Імператор категорично проти війни, а Патріарх Клемент проти рабства та ще погрожує послати орден Зірки навести порядок в південних провінціях. Ахмантин, як ніхто інший, знав про велику могутність Цезарії, створеної на осколках імперії Олександра Великого. І її сила була не тільки в армії, добре вишколеної і озброєної новітньою зброєю, не тільки в перевазі на морях могутнього військового флоту, а в тисячах священиків, в сотнях тисяч ремісників. Цареград, який був заснований венедійським союзом славенських племен та підкорений Олександром Великим і колонізований еллінами, вміщував сотні народів зцементованими єдиною релігією, вірою в Єдиного бога. По всій імперії будувались сотні шкіл і академій, монастирі і абатства, цехи ремісників. На жаль, південні провінції були відсталими і тільки зовсім недавно, після численних вмовлянь, аравські шейхи почали відправляти своїх дітей на навчання до шкіл і академій, тому важливі посади в імперії займали нащадки еллінів і славен, а три мови були основними – еллінська, славенська та ще латинська.
Ахмантину за п'ятнадцять років при імператорському дворі вдалося досягнути величезних успіхів, стати канцлером, привабити на свій бік багатьох іменитих сімей імперії, створити всі передумови для зміни напрямку розвитку держави, але в релігії нічого він досяг. Патріарх розсилав священиків-місіонерів пропагувати віру в Єдиного по всім язичеським землям, виступаючи проти воєнних походів, щоб силою меча заставити прийняти правовірну віру, за те рішуче боровся проти єресі серед єдиновірців. Головною його силою був орден Зірки, так званих Захисників віри, і їх абатства-фортеці по всій імперії. Та зараз Великий магістр важко хворий, тому з'явився шанс посадити на це місце більш поступливого і залежного від канцлера нового Великого магістра – Феофана. Котрий, начебто, згоден зробити більш жорсткою політику ордена до невірних і провести проти них воєнні походи.
Одне його тривожило, останнім часом імператриця Зорина вже менше прислуховується до нього і навіть перешкоджає йому, плете свої інтриги, проштовхує своїх людей на важливі посади. Та ще імператор з Константаном, після загибелі герцога Венедійського, почали підозрювати Зорину і могли вийти на нього. Зараз Ахмантин розумів, що піддавшись на істеричні уговори імператриці, він зробив велику помилку і дуже жалкував про це. Та що зроблено, то зроблено, треба рухатись вперед, а часу залишається все менше. І ще нав'язлива ідея Феофана отримати Кинджал Пророків і підключення до цього Великого магістра та Проклятого крадія, а ще відправлена Зориною її пасія Ізана до Венеди, щоб прискорити вирішення питання з принцесою Анною. Цілий клубок проблем, а тут ще шейхи, нетерплячі від бажання пограбувати і повбивати невірних. Ахмантин розумів, якщо імператор Василь II дізнається хоч про частину його діяльності, то поїздкою до кафрів він не відробиться.