Анекдот
Люблю гарний анекдот. Сам не раз потрапляв в анекдотичні ситуації. Дві з них достойні вашої уваги.
Академмістечко. Поліклініка для вчених номер два. Стою в роздумах перед одним з кабінетів. У мене на руках "Обхідний листок" з медичними направленнями під час щорічного огляду. Дивлюсь у нього ще раз, другий. Очі бачать, розум ніяковіє. Натура дослідника воліє піддатися – піти на експеримент. На дверях табличка: "Гінеколог". В "бігунці" відповідна жирна галочка.
Захожу. Сидять троє. Чоловік середнього віку — явно лікар. По праву руку від нього — дві молодиці – мабуть медсестри. Кладу на стіл той листок. Кажуть, щоб роздягався. Мені важко стриматись зі сміху, але перепитую: "До пояса?" Тут одна з тих, що справа, закриває обличчя обома руками, підхоплюється й вибігає видаючи дивні звуки не то якогось хлюпання в перемішку зі сміхом, не то стогону із хлюпанням.
Друга однією рукою підносить до очей моє направлення, а іншою закриває рота. Здається сміється й ікає, ікає й сміється. Так гарненько, по-дівочому.
От лікар, той усе зрозумів. Вп'ялився недобре в мене своїми очицями в окулярах й крізь зуби цідить: "Не треба". Це значить не роздягатися.
Розвертаюсь й виходжу на зустріч з чергою жінок. Вони проводжають мене зніяковілими поглядами. Чутно як починають жваво обговорювати побачене. Тим часом підходить колега. Питає як там. Давай, кажу йому, свій обхідний. Поставимо й тобі галочку. Сам підеш й побачиш. Не погоджується. І правильно. Що занадто – те не здорово!
***
"Давай вправо руля! Вправо кажу!" — "Так я й кручу вправо!" — "Сіно" й "солома", пам'ятаєш?
Ми вдвох в моєму гаражі. Другий — автомеханік. Трошки старший за мене. Досвідчений. Приїхав з усім потрібним інструментом. Заміняє моїм бувалим "Жигулям" рульову машинку. Встановив та регулює тяги.
Кричить зі оглядової ями: "Вертай вліво!" Я обертаю руля вліво. Він розсерджено: "Вліво кажу!" Виходжу з машини. Прошу, щоб зачекав. А сам пробую зловити зображення своїх рук в боковому дзеркалі. Дійсно, віддзеркалюється справа наче як ліва рука, а зліва — права! Стало якось парко ... Може сісти спиною до руля і тоді крутити?
У майстра уривається терпець. Вилазить з ями. Мовчки відсуває мене від дверей, сідає за руль. "Беру вправо. Дивись на колеса". Я подивився. Кажу спокійно, що він теж плутає. "Може розвернешся спиною?", питаю. — Він крутить виразно пальцем біля скроні. Кидає машину. Дивиться на колеса. Тиша. Минає хвилина, друга. І тут майже одночасно два горе-інженери вигукують: "Редуктор для правостороннього руля!"
Ходжу кругами, промовляю на декількох сленгах відомі риторичні заклики й запитання. Глибоко вдихаю. Пробую заспокоїтися.
Дивимось одне на одного. Механік тихенько так мовить: "Може нехай так і залишається, звикнеш?" — Так, відповідаю, до зустрічі з першим пішоходом!
Тепер має повернути все на своє місце. Достає оту "машинку". Гарна, гладенька, без люфтів. Розглядаємо її. Дійсно в правому кутку корпуса відлито невеличку літеру "ел". Це значить — "лівосторонній рух". Залишається тільки сміятися. Розраховуюсь. Пожимаємо руки. Він іде. Та ось обертається й каже: "Ну, ти звертайся, коли що." — Як в мультику "Собака й вовк".
Післямова
Написав, перечитав.
Виклав в мережу без наміру зібрати "лайки".
Сповідь не сповідь, проте якось стало комфортніше.
Тебе, читачу, на останок дозволь попередити: як зустрінеш хлопця, який щось обкопує, або натрапиш на міст що не освітлюється чи тебе зупинять для перевірки документів, — то не зважай, — це не те що одразу спаде тобі на думку!
Щиро дякую:
колективам розробників штучних інтелектів за відкритий доступ до використання можливостей їх алгоритмів; одержання чудових рекомендацій щодо покращення структури тексту й більш чіткої розстановки необхідних акцентів;
авторам і технічній підтримці вільних он-лайн ресурсів для перевірки граматики, оцінки композиції новел й макетування eBook .
Слава Україні!
2024 — 2025