О, та ми повертаємо в гори... Ага, вже видніється замок герцога, такий гарний і великий. Та і люди стоять узбіч, вітають нас.
Феодосія висунулась із вікна і привітно замахала рукою. Почулись захоплені крики, народ зрадів появі білявої красуні. Анна не втрималась і теж виглянула в шпаринку. Вони їхали живописними зеленими пагорбами, святково вдягнуті люди махали їм, чоловіки своїми смішними капелюхами, а жінки весняними квітами. Діти наввипередки бігли за каретами, сміючись і штовхаючись. А попереду піднімались високі неприступні мури замка.
Через деякий час колеса карети застукотіли по відкидному мосту через глибокий рів навколо замку і вони, проїхавши широкі ворота, в'їхали на прогалину між двома мурами, засіяною зеленою травою. Другий мур виглядав вище і грізніше. Прохолодний вітерець колихнув занавіски і проїхавши ще одні ворота оббиті залізом, карета заїхала на подвір'я замка. Повернувши праворуч, проїхали трішки і кучер зупинив карету. Навкруги стояв людський гомін, стукали залізні лати рицарів, які за допомоги зброєносців злазили зі своїх коней.
Двері відчинились і з'явилось усміхнене обличчя синьоокого Редо, який першим підскочив до їх карети. Він галантно допоміг вийти з карети Феодосії, яка ступила на землю дещо незграбно і спіткнулась, але віконт поспішив притримати її за талію, за що був нагороджений милою посмішкою.
– Дякую, мій вірний рицарю, – прошепотіла баронеса.
Деякі рицарі, помітивши цю невеличку пригоду, весело посміхнулись.
Анна легко зійшла на землю, ледь торкнувшись простягнутої руки графа Андре і огляділась навкруги. Вони знаходились перед мармуровим палацом на подвір'ї мощеним гранітною бруківкою. Рицарі ордена, розминаючи затерплі ноги від довгої їзди, чекали, коли їх відведуть до покоїв, де вони змогли б помитись і перевдягтись. Челядь бігала і шуміла, почавши розвантажувати фургони. Звідкись принесли ноші і Великого магістра обережно пересадили в них. Лікарі відразу оточили ноші з Константаном, щось жваво обговорюючи і махаючи руками. Герцог Вольмир віддавав якісь розпорядження прислузі і розмовляв з магістром Романом. Анна прикипіла до нього поглядом, той, наче щось відчувши, обернувся до неї і завмер здивовано. Кілька секунд вони дивились в очі один одному, забувши про все на світі, а тоді герцог швидко направився до неї.
– Принцесо, – торкнулась Тереза її руки, – граф Андре запитує, не бажаєте піднятись в палац.
І тут тільки Анна поглянула на Андре, який подавав їй руку, запрошуючи до палацу.
– Принцесо Анна, яка приємна несподіванка, – пролунав поруч схвильований голос герцога. – Дозвольте, графе, мені як господарю, провести принцесу до її покоїв.
Андре поглянув на принцесу і кивнув головою. Анна обережно взяла герцога за протягнуту руку, намагаючись не дивитися йому в очі, вона відчувала, як полум'яніли її щоки.
– Принцесо Анна, познайомте мене нарешті з герцогом, – почувся дзвінкий голос Феодосії, яка стояла неподалік з віконтом, спершись всім тілом на його руку.
– Герцог, дозвольте познайомити вас з моєю ліпшою подругою – баронесою Феодосією, – сказала Анна.
– Радий знайомству, баронеса, – ввічливо вклонився Вольмир.
– І я дуже рада, чула про вас багато хорошого, – заговорила гарненька білявка і, потягнувши за собою віконта, підійшла поближче. – Чудовий замок та й палац прекрасний, сподіваюсь, що і сад у вас такий же.
– Так, сад справді гарний, він розташований за палацом. Я накажу приготувати вам кімнати палацу на половині моєї матері. Там всі вікна виходять в сад. Ви не турбуйтесь, моя мати відправилась молитись в святі місця і повернеться через місяць. Вибачте, але я не знав, що ви прибудете, Великий магістр Константан нічого мені не сказав, але кімнати для вас швидко приготують.
Герцог трохи хвилювався, тримаючи руку Анни і не вірячи що це правда. Подумки він лаяв Великого магістра, бо той не попередив його, хоча і був йому дуже вдячний за несподіваний подарунок – приїзд принцеси. Вольмир, трохи збентежений, але щасливий, повів прекрасних дам до свого палацу.
9
Прокл, вдягнутий в темно-синій плащ, неспішно прогулювався святково вбраними вулицями столиці герцогства – Венеди. Останній день свята і народ відривався по повній – весело горланили пісні, тісною юрбою обступали виступи бродячих артистів, товпились у атракціонів. Вечоріло. Шинки почали поволі заповнюватись відвідувачами, але більша частина городян і приїжджих вийшла до річки Данаї, міська влада обіцяла показати грандіозний феєрверк. Купивши у вуличного торгівця запашний калач, Прокл пристроївся біля камінного парапету при портової набережної. Потрохи кусаючи калач і кидаючи крихти рибам, спостерігав за людським натовпом, уважно вишукуючи нишпорок. Здається все було спокійно. Прокл прибув позавчора пізно ввечері з торговим караваном Нестора і поселився в таверні "Летюча риба" , де ціни, незважаючи на свято, були досить прийнятні. Не те що він економив, просто не хотів привертати до себе увагу і ця, трохи зачухана таверна, як раз підходила для цього. Ворогів начебто тут у нього не повинно бути, але за довгі роки свого ремесла він навчився обережності. От і вчора, перебуваючи на турнірі рицарів і спостерігаючи за трибуною знаті, де розмістився герцог Вольмир з почесними гостями – принцесою Анною і Великим магістром, він відчув на собі погляд, а коли озирнувся, здалось що промайнуло знайоме обличчя. Та скільки Прокл не напружував свою досить хорошу пам'ять так і не згадав, де бачив це обличчя. Вчорашній вечір він витратив на те, щоб узнати більше про купця Ісмаїла та пошукати колишніх своїх товаришів. Прокл дізнався, що добрий його приятель Таран зараз тримає невеличку таверну "Бойовий півень", а колишній напарник Груздь має крамницю. Сьогодні вранці він зайшов до Груздя, який тримав крамничку ласощів, що зовсім його не здивувало, той завжди полюбляв солодощі. Груздь дуже зрадів йому і, залишивши торгівлю на свою дебелу дружину, повів промочити горло до найближчого шинку. Там вони засиділись майже до вечора, згадуючи минулі часи, доки не прийшла розгнівана жінка Груздя і не забрала свого чоловіка. Зараз Прокл, хоча це йому зовсім не подобалось, вирішив зайти до купця Ісмаїла, але спочатку треба добре перевірити чи не слідкують за ним, бо біля шинка знову промайнула все та ж підозріла особа. Прокл завжди славився своєю обережністю, бо життя навчило його цьому досить жорстоко.
Сонце потрохи ховалось за гори, на небі тьмяно завис Місяць, інколи іскоркою поблискувала Прана. На Данаї з'явились човни, тягнучи за собою баржі з феєрверком. Це була дуже слушна нагода для Прокла щезнути під час вогненної вистави від можливого нишпорки. Ця кхитайська забава появилась в імперії ще за часів батька нинішнього імператора і всім дуже сподобалась. Народ все прибував і прибував, тому Прокл, потихеньку маневруючи і уважно поглядаючи навкруги, почав вибиратись із юрби до маленького провулку, поміченого ще раніше. Як тільки на небі засяяли перші зірки, вогненні комети злетіли із барж і люди захоплено закричали. Прокл прискорив крок і, не дивлячись на вогняне сяйво, за хвилину сховався в темному провулку. Тут був тупик, але такого спритного крадія, як Прокл, це не зупинило. Підійшовши до брудного паркану, він схопився за його край і швидко перемахнув через нього, опинившись на якомусь подвір'ї, де нерішуче тявкнула собака. Прокл миттєво перетнув його і перескочив через другий паркан. Він тихо приземлився і завмер, постояв хвилину, прислухаючись, а потім спокійно пішов вулицею до центра міста.
Обладнавши спостережний пункт на покритому пахучими квітами дереві, напроти дома купця Ісмаїла, Прокл вже годину спостерігав за будівлею. Купець повернувся зі свята десь півгодини тому, але крадій не поспішав, витримка в нього була чимала, він вирішив зайти до Ісмаїла після того як всі уляжуться спати, не треба йому лишніх очей. Потрохи куняючи, він дивився, як метушились тіні в освітлених вікнах. Після опівночі погасли всі вогні, крім одного на другому поверсі, мабуть там знаходився сам господар. Прикинувши свої можливості, Прокл вирішив, що він легко забереться до тієї кімнати, сподіваючись потрапити до спальні купця. Він знав, що сім'я Ісмаїла живе в Цареграді, а тут у нього торгове представництво і коханок, начебто, у старого купця не було.
Вже було далеко за північ, та світло не гасло, потрібно було щось робити і Прокл вже вирішив піти в дім, як раптом почув легкі кроки. Останні два доволі п'яних перехожих проходили цією тихою вулицею на окраїні міста годину тому і вже здавалось, що городяни поснули перед робочим днем. Сіра тінь, закутана в плащ з капюшоном, підійшла до будинку і зупинилась. Пролунав стукіт камінця по вікну і через деякий час відкрились двері, впустивши нічного гостя. Проклу здалось, що це була жінка. Він тихо вилаявся. Всі його перестороги могли виявитись марними, треба буде вертатись до трактиру і приходити вранці, що не дуже влаштовувало його. І тут знову почулись кроки, перед домом купця зупинився худий чоловік в широкополій шляпі. Він теж кинув камінець у вікно і через хвилину щез в будинку. Це ставало цікавим. Прокл повинен співпрацювати з Ісмаїлом, як шпигуном імператриці, так хотів Феофан, але не він. Колись крадій виконував деяку роботу для Зорини і знав, яка вона підступна зміюка.
Тихо злізши з дерева, Прокл підійшов до будинку купця і, вдягнувши шкіряні рукавички із залізними кігтями, спритно, незважаючи на доволі кремезну статуру і не юний вік, забрався по стіні до освітленого вікна. Він ризикував та його цікавість перемогла, мав надію встигнути швидко сховатись. Найшовши шпаринку, Прокл заглянув до кімнати. Спиною до вікна сидів, судячи по всьому, господар в яскраво-зеленому халаті, навпроти нього в кріслі молода жінка в наряді аравської танцюристки. Прокл ледь не присвиснув від здивування, впізнавши Ізану, колишню його подругу, а тепер довірену особу імператриці.