Інна. Частина перша

Та нiзащо не змiг би уявити Iнну учасницею гамiрного публiчного карнава­лу: врода її бачилась не слiпучим блиском, не здатнiстю ефектно вiдбивати променi юпiтерiв, а прихованим, як на картинах Чюрльонiса, внутрiшнiм сяйвом. 

Мушу при цiм зазначити, що знаю за собою уроджену, несправедливу вимогливiсть до жiночого племенi. Лишень поверхових, щоби надовго захопитися, рис нiяк не­достатньо. Вульгарнiсть у дуже широкому розумiннi вiдштовхує, стандартнi, хоча б скiльки очевиднi, прина­ди уваги не спиняють. Тому по-справжньому припадає до серця хтось надзвичайно рiдко, переважна ж маса представниць слабкої статi катастрофiчно швидко втрачає для надмiру перебiрливих очей всiлякий iнтерес.  

Тут же почував, що маю справу з чимoсь, що вабить, iнтригує, вимагає пояснення. I з кожним наступним поба­ченням вiдзначав, що не схибив-таки першого разу, уг­ледiвши в цiй дiвчинi щось особливе.

Нацiональнiсть мою Iнна сприймала, як екзотику. Про Україну, подiбно бiльшостi литовцiв, вiдала обмаль. До Львова заїжджала лишень раз:    

— Було кiлька годин мiж поїздами. Встигли з друзями прогулятися центром, та й то поночi. Яка архiтектура! Певно, що й iнше в цьому мiстi настiльки ж досконале? 

     Я не став аж надто розвiювати її захоплення.

   Свою думку мала щодо релiгiї:  

    — Якщо важко, звертаюсь до Бога, але такого, як собi уявляю. До костьолу не ходжу –  молитись щось надто осо­бисте, аби робити це гуртом.

    Визначив я, звiсно, й ставлення Iнни до перипетiй полiтичних.

    — Немало з того, що говориться зараз про злочини ми­нулого, я знала й ранiш. Серед родичiв були репресо­ванi. Один iз них — надзвичайно добрий, безкорисливий, наче святий, — написав спогади про заслання. Я читала рукопис — жах, що випало пережити людям!

Звiсно, як кожен, кому не байдуже майбутнє, пiдтри­мую iдеї "Саюдiса". Iнколи роблю щось конкретне, дрiб'язкове (тут я пiдозрював надмiрну скромнiсть) в осередку на роботi, та не настiльки серйозно, аби вва­жатися "саюдисткою".

На "Балтiйський шлях" виїжджали ледь не пiд латвiйський кордон — там, вдалинi вiд столицi, мiсцевi жителi сприймають усе так безпосередньо!

Буваю, рiдше, нiж хотiлося б — не вистачає часу — на мiтингах. Люблю декотрих ораторiв, особливо поетiв.

Але є мiж нових, що заливаються солов'ями, лiдерiв, нещирi. Почуваю це непомильно — не зношу брехнi з ди­тинства. Щоби всерйоз вiддатись полiтичнiй дiяльностi — потрiбна товстошкiрiсть. Це не для мене. Як i боротьба за лiдерство, iнтриги... Де полiтика — бруд, бруд не­одмiнно!

— Моя воля — теж тримався б од неї на гарматний пострiл, — зауважував на таке я. — Для душi займався б хiба у "Зеленому Свiтi" чи "Товариствi боротьби за тве­резiсть". Та що зрушиться, як не чiпати полiтики? Ну, а зачепиш — хоч-не-хоч забувай, яким був незап­лямленим.

Попри певнi розбiжностi поглядiв, менi подобалась невтягнутiсть Iнни у щоденно оточуючу надмiрно iдео­логiзовану колотнечу. При цьому власне полiтика посiда­ла у наших розмовах мiсце мiзерне.

Через рiк по Прибалтицi й Україна, нарештi, дозрiває до з'їзду Руху. Групi його пiдтримки, що з лiта дiє при Громадi, надано кiлька делегатських, з правом голосу, мiсць.

Отримувавши досi про Рух — вирiшальну силу оновлення Батькiвщини — вiдомостi розрiзненi й випадковi, живемо щасливим передчуттям побачити його уповнi й на власнi очi.

Мене, окрiм того, дiймає немало запитань. Виникли вони ще навеснi, коли долинули радiснi, довгожданi вiстки про заснування перших осередкiв Народного Руху за перебудову.

Прикро, але причиною тривоги стали тi, кого, при особистому знайомствi, полюбив з першого погляду — вусачi-дисиденти. Ледь вирвавшись з-за колючого дроту, цi безстрашнi лицарi духу ринулись у борню полiтичну, яка, за природою, вимагає якостей iнших; щонайперш, — тверезого, до цинiзму, розрахунку. Хiба ж чистим рукам правозахисникiв розгрiбати гнiй полiтики?

Щось обiрвалося всерединi, коли почув, що вчорашнi полiтв'язнi увiйшли, подекуди навiть очоливши, до но­востворених рухiвських органiв. Чи не закладено тут тактичної, що може стати фатальною, помилки?

Намагаючись прояснити незрозумiле, я не раз спере­чався з товаришами по Громадi на зiбраннях групи пiдтримки Руху, дiймав розпитуваннями приїжджих з Ук­раїни. В нерiдко запеклих дискусiях виробилась чимала, хоч нiскiльки не оригiнальна, теоретична будiвля.

... Вражаюче потужний поступ опозицiйних сил Литви вiдбувався за очевидним, майже не завуальованим планом: маленька, надзвичай активна когорта вiдволiкає увагу суперника, розриває його оборону, а основнi, iнертнiшi сили рушають, закрiплюючи успiх, у пролам.

Роль першої взяла на себе Лiга Свободи Литви. В ря­дах її змогли уповнi проявитись найзатятiшi противники iснуючої системи, у тiм числi й тi, хто пiдтвердив стiйкiсть переконань задовго до сьогоднiшнiх подiй. В напруженi моменти Лiга без вагань iшла на ризикованi, за якi не вiзьметься хто iнший, справи, безбоязно пiдставляла себе пiд удари противника. Завдяки їй суспiльство звикало до чiтко висловлених нових — спра­ведливих на далеку перспективу, малопридатних для не­гайного втiлення — гасел.

Захоплюючись прямотою й вiдчайдушною хоробрiстю Лiги, пересiчний громадянин — носiй консерватизму й тверезого глузду — приєднатись до неї, хоча би з боязнi крутих перемiн, не поспiшає.

Iнша справа — "Саюдiс". Той загiпнотизував самим пiдбором iмен лiдерiв. Елiта литовської iнтелiгенцiї: науковцi, чiльнi фiгури творчих спiлок, визначнi фахiвцi рiзних галузей, письменники... Знайшлося мiсце й вiдомим дiячам нелитовським, i членовi ЦК Комунiстич­ної партiї, i навiть тому, хто вiдомий, як "полковник КГБ".

Особи солiднi, заслуженi, вони не кидались на амбра­зури в недавньому минулому, до пори, до часу займаючи стосовно режиму позицiю здебiльшого конформiстську. Усвiдомивши ранiш за iнших, якi можливостi вiдкривають новiтнi часи, взялися за справу впевнено й квалiфiкова­но.

Почавши iз закликiв, що мало чим рiзнились од пере­будовчих планiв компартiї, "Саюдiс" не спонукав, як "крайнi", до негайного карколомного стрибка, а плавно, послiдовно провадив зi сходинки на сходинку. Чисто полiтичнi акцiї, завойовуючи симпатiї якнайширших верств населення, поєднувались iз культурологiчними, релiгiйними, спортивними, екологiчними. Супротивнi сили при вимушеному, поетапному вiдступi не зазнавали шоку, не хапались за соломинку крайнiх мiр, а, значною части­ною, переливались до сильнiшої сторони.

За недовгий час вибивши грунт з-пiд нiг стагнаторiв, "Саюдiс" зрiс у вирiшальну суспiльну силу. А вiд не­поступливих iдеалiстiв з Лiги, чиї гасла одне за одним переймав, не соромився, хоча б формально, вiдмежовува­тись.

Схема очевидна, вiдпрацьована. У слiдуваннi їй менi бачилась полiтична зрiлiсть литовцiв, що не взялись за винахiд велосипеда, одразу подавшись торованим шляхом.

Такої ж, як "Саюдiс", орiєнтацiї — на основну масу майбутнього електорату — слiд би, здавалось, дотримува­тись i Руховi.

Оскiльки переважна кiлькiсть виборцiв — тобто Схiд України — у даний час нiяк не пiде за гаслами, що успiшно пiднiмають захiднi областi, треба, хоч-не-хоч, пiдбирати ключi до цього затьмареноокого, багатостраж­дального краю. Проявляючи гнучкiсть, витримку, маскуючи намiри, пiдлаштовуватись пiд його рiвень. Плавно спини­ти поїзд, а не закликати на ходу перескочити на зустрiчний.

А це суперечить самiй сутi загартованих жорстким протистоянням героїв. Минуле диктує їм лiнiю поведiнки, одвiчну для радикалiв: нiяких компромiсiв, жодного спiвробiтництва з облудною, злочинною системою! Шале­ним, нестямним натиском цi воїни з вiдкритим забралом замiсть терпляче ослаблювати, розхитувати, дробити табiр суперника, зцементовуватимуть його.

Позбавлений об'єктивної iнформацiї, заляканий "бан­дерiвцями", "кримiнальними елементами", "агентами захiдних спецслужб", з ким партапарат неодмiнно ототож­нить радикалiв i з ними Рух, схiдний виборець, що, як вогню, боїться "нацiоналiзму", "голосне" за кого зав­годно, лишень би проти такої загрози. При вiдсутностi iнших впливових сил перемога заздалегiдь вручається ко­мунiстичним ортодоксам. Це зведе нанiвець користь вiд участi "крайнiх" у Русi, перекреслить i його iдею, i сенс їхнього життя. На прикладi Громади можна було спостерiгати нищiвну, розкольницьку дiю керованого найкращими замiрами радикалiзму, схильнiсть його до пе­ретворення масової органiзацiї у жменьку змовникiв-од­нодумцiв. Але ж тут не Громада, а Україна!

То, видається, хай би радикали, в iм'я майбутнього притамувавши честолюбнi прагнення, зоставалися в змiцнiлих, налагоджених структурах, таких як Українська Гельсiнська Спiлка — сестра Лiги Свободи Литви. Там, не скутi обмеженнями, виявляли свої кращi, авангардовi якостi: розбурхували суспiльство, акумулювали гнiв пра­вителiв i страхи обивателiв, прокладали маршрут помiркованим союзникам. Iсторiя переможної України зга­дає їх — людей, що не поступилися принципами, свiточiв, недооцiнених, як ведеться, сучасниками.

Руховi ж, для початку, прийняти б максимально м'яку, прагматичну, зрозумiлу й привабливу для широких мас (позадницьку, аморфну, боягузливу з точки зору УГС) програму. Наголосити не на нацiональних, а на демокра­тичних, загальнолюдських, навiть, першочергових на Сходi, споживацьких вартостях. А головне — судитимуть за особистостями, а не паперами, — поступово долучати до вже сформованого з київських iнтелектуалiв ядра що­найбiльше знаних, популярних осiб, в тому числi неук­раїнцiв, реформiстськи настроєних росiйськомовних, а також хистких функцiонерiв вищого компартiйного ешело­ну. Побоювань, що останнi вплинуть на курс, у мене не виникає: як показує досвiд, найзапеклiшими противниками iдеї стають недавнi її ренегати.

Такому "неекстремiстському", "лояльному" Руховi було би незмiрно простiше з отриманням примiщень, заявками на масовi акцiї, висуванням кандидатiв, передвиборчою агiтацiєю...